Читати книгу - "Томек у країні кенгуру"

обіду поповнення запасів вугілля було закінчено, але «Алігатор» знявся з якоря й покинув затишну пристань у порту Коломбо лише при срібному світлі місяця.
VII
МІЖ ЦИКЛОНОМ ТА ІКЛАМИ ТИГРА

«Алігатор» на всіх парах плив на південь у напрямку до екватора. Спека ставала нестерпною, в каютах було неймовірно душно, тому наші мандрівники охоче проводили вечори на палубі.

Томек уважно стежив за зірками Південної півкулі. Особливо його увагу привернули п’ять зірок, що яскраво сяяли на небі. Батько пояснив йому, що це сузір’я має назву Південного Хреста й у Південній півкулі відіграє в мореплавців таку саму роль, що й Полярна зірка, розташована в сузір’ї Малої Ведмедиці, — в Північній півкулі, тобто вказує їм шлях.

Третього дня після відплиття з Коломбо гарна до цього часу погода почала змінюватися. На горизонті з’явилася маленька, чорна, неначе смола, хмарка. У повітрі запанувала дивна тиша, а поверхня океану здибилася короткими, злими хвилями.

Капітан Мак-Дугал перший помітив хмару, яка швидко росла на горизонті. Він негайно почав давати відповідні накази. Пролунала команда: «Всім бути напоготові!» Свистки офіцерів і тупіт ніг матросів, що бігли на свої місця, стривожили Томека. Він вискочив на палубу й підійшов до батька.

— Що трапилося? Чому всі так метушаться? — стурбовано запитав.

— Капітан попередив, що наближається буря, — відповів Вільмовський. — Смуга пішов перевірити, як прив’язані тварини, тому можемо помилуватися початком танців на морі. Мені здається, що нам не вдасться уникнути циклону.

— Що таке циклон? Наскільки я пам’ятаю, це поняття якось пов’язане з тиском повітря? — почав пригадувати Томек.

— Циклонами називаємо центр ядра низького тиску, що виникає під впливом гарячого повітря, куди з усіх боків дмуть вітри. Швидкість циклонів незвичайна. У цих географічних широтах вони викликають сильні зливи, а часто навіть бурі, — пояснив Вільмовський.

І справді, незабаром важкі, грозові хмари вкрили все небо. Перші великі краплі дощу відразу обернулися в суцільні потоки води, що полилися з неба. Різкий порив вітру сильно скаламутив усю поверхню моря. Вдарила буря. Дощ лив безперестанку. Вільмовський із Томеком сховалися в кают-компанії й через ілюмінатор спостерігали боротьбу стихій. Море скаженіло в божевільному танці. Величезні хвилі, з верхівок яких сильний вихор зривав пластівці білої піни, кидали кораблем на всі боки. Хвилі підіймалися спереду, ззаду, з лівого й правого борту, змішувалися в якомусь дивному хаосі, люто крутилися, утворюючи величезні, пінисті вири.

«Алігатор» тремтів під ударами вихору, іноді занурювався у хвилі, здавалося, по самі вершечки щогл, важко боровся за своє існування. Він перетинав величезні хвилі, які виростали перед ним, лопастями гвинта, лягав то на правий, то на лівий борт, скрипів усіма снастями, важко підіймаючись на гребені водяних валів, і важко спадав у провалля, що розкривалося між хвилями, але не піддавався страшній стихії.

Здавалося, що суцільна стіна дощу цілком з’єднала чорні хмари, які вкривали небо, з поверхнею океану, що бризкав піною. Хоча був полудень, на морі запанувала темрява, й на кораблі засвітилися вогні.

Томек судорожно тримався за бильце дивана, прикріпленого до стінки, й зі страхом дивився через ілюмінатор на палубу, на яку раз по раз обрушувалися тонни води. Вільмовський обійняв сина й притис до себе, бо корабель перевалювався по хвилях, мов м’ячик, займаючи найнесподіваніші положення в просторі. Йому загрожувала загибель.

Вільмовський уважно стежив за поведінкою сина. Він бачив, що Томек зусиллям волі намагається подолати страх. Різкі стрибки корабля й сильна хитавиця викликали в хлопця запаморочення й нудоту. Він сильно зблід.

— Томеку! — вигукнув Вільмовський, намагаючись перекричати ревіння бурі. — Тобі треба негайно лягти. Ти ще не звик до такої хитавиці. У каюті тобі, безперечно, стане краще.

— Добре. А що буде зі мною, якщо ми раптом почнемо тонути? — голосно відповів Томек, відчуваючи, що його охоплює щораз більша слабкість.

— Нічого не бійся! Хоча «Алігатор» і не новий корабель, така буря нічим йому не загрожує. Він уже не раз переживав циклони, урагани, тайфуни, це його давні знайомі. Можеш спати спокійно, поки кораблем керує такий досвідчений морський вовк, як капітан Мак-Дугал. Немає жодної небезпеки, а сидячи тут, ти тільки змучишся від цієї шаленої хитавиці.

Вони ледве пробилися вузьким коридором. Обережно спустилися трапом і, нарешті, опинилися в каюті Томека. Вільмовський турботливо допоміг синові роздягнутися, поклав його в ліжко, накрив ковдрою й застебнув пояси безпеки, щоб під час сну хлопець не впав на підлогу.

Незабаром Томек відчув полегкість. Блідість поступово сходила з його обличчя.

— Ну як, тобі краще? — запитав батько, помітивши рум'янець на щоках сина.

— Краще, значно краще, — підтвердив Томек.

— Постарайся заснути. Коли прокинешся, бурі вже не буде.

Не встиг Вільмовський закінчити фразу, як до каюти, немов бомба, влетів боцман Новицький. Він хотів щось сказати, але, кинувши погляд на Томека, стримався. Лише хвильку подумавши, він вигукнув:

— Ну й гойдалка! Цілком як на каруселі в Біланах!

— Циклон, жахливий циклон! — вигукнув Томек.

— Який там циклон, — розсміявся боцман. — Це кити танцюють на канаті, який оперізує землю вздовж екватора, й розгойдали море, тільки й усього.

Томек відразу повеселішав. Він зрозумів, що боцман жартує. Адже на екваторі немає жодного каната. Томек уже знав, що в моряків є звичай «хрестити» новачків, які вперше проходять через екватор, тобто влаштовувати різні жарти, розігрувати їх. Тому Томек відразу забув про циклон.

— Напевно, саме зараз проходимо через екватор! — вигукнув Томек, радіючи приходу свого дотепного друга.

— Тримайся, братику, міцно за своє ліжко, «Алігатор» ось-ось зариється носом у воду, щоб пролізти під канатом на екваторі. Аби лишень який-небудь розшалілий кит не вперіщив нас хвостом! Ото була б комедія! — відповів боцман.

— Щодо кита, то це лише жарт, — посміхнувся Томек.

— Ти диви, який мудрий! Тоді знай, що такий «жарт» важить близько двох тонн!

— Ви, звичайно, не бачили китів, які танцюють на канаті, — сміявся