Читати книгу - "Фосфорна квітка"

молодий каліфорнієць, нібито аташе посольства, ходив слідом, а коли вони хотіли непомітно ушитися від нього, сів з ними й в автомобіль. Довелося при ньому балакати про погоду й загрозливе міжнародне становище. Це було Едвардсові ні до чого, тож він купив дорогою в кіоску кілька газет і заходився гортати їх у машині. Молодик нібито лишився в машині з Ашфільдом, але коли Едвардс уже стояв під дашком під'їзду свого будинку, раптом ніби з-під землі виріс біля нього й шепнув:

— Якщо ви й досі нічого не зрозуміли, то це дуже кепсько.

— Ще не відомо, для кого, — відповів Едвардс, не бажаючи встрявати в розмову, але таки зупинився біля дверей, які вже встиг відчинити.

— Я пропоную пройтися пішки.

Двері клацнули й зачинилися знову. Едвардс пішов слідом за молодиком, улившись у вир торговельної вулиці, й подумав, невже Ашфільдові нічого було робити, що влаштував йому оцю таємничу зустріч.

— Що вам треба? — запитав він і пішов швидше, додав кроку і його супутник. — Відколи посольство цікавиться такою дрібнотою, як я?

— Не вами, а Вундервальдом. Його ж дрібнотою не назвеш.

— Дайте йому краще спокій, чоловіче.

— Було б добре, якби він сам не вплутувався в усякі справи, Едвардсе. Так вони перетнули вулицю й поза «Торговельним двором» вийшли до Рейну.

В обличчя вдарив вітер. Молодик назвав Вундервальда «небезпечним елементом», який мусить або більш лояльно дивитися на деякі події, або забиратися звідси.

— Іншими словами: Бланки хочуть, аби він звідси виїхав? — уточнив Едвардс. — Він до цього вже й сам додумався.

— Але ж це попередження він повинен сприйняти серйозно.

— Газ?

Молодик зупинився й, незважаючи на вітер, припалив сигарету. Він зміряв Едвардса пильним поглядом і вхопив за лікоть.

— Послухайте, я не жартую! — гримнув він на нього. — Поясніть йому, що він мусить пакуватися. Кажуть, ви людина обачлива.

— Хто ж це каже?

— Хоча б ваш найкращий друг.

— Тоді передайте йому, хай він не напускає на мене шпигів.

Едвардс вирвався від нього і, перше ніж зникнути в людському потоці на мосту, вигукнув:

— Тут вам не Чікаго!

Бачить Бог, що він не в країні рожевих мрій, навіть не в нічиїй країні, а в країні фосфорних квітів. І процвітають тут Ашфільдові заклади та «Трансатлантік». Вундервальдовим мріям не судилося збутись. А яке було діло йому, Едвардсу, до цього всього, йому, кого й досі вважали обачливим?

22

Едвард не пішов додому. Там його знову охопила б ота незбагненна нудьга, що мучила обох жінок, які тепер навряд чи хоч трохи могли б зрозуміти його сумніви й розбурхані докори сумління. А проте, Цахаріас Вундервальд не втратив би в такому випадку почуття гумору; він давно вже знав, що відбувається таємно за мурами Бланка.

— Якби ти раптом перестав цікавитися диво-квітами, то було б краще, — міг би сказати він йому цілком спокійно. — Хоча ми мусимо вголос і чітко, скрізь і кожному пояснювати, що ніколи не підемо проти власного сумління й не мовчатимемо!

Уже здалеку він побачив, що в будинку Вундервальда світяться лампи, багато яскравих диво-ламп. Хотілося, щоб там знову запанували мир і спокій, муза чесної праці, розум замість істерії безглуздих підозрінь, щоб там можна було створити щось раціональне й добре.

Але коли Едвардс увійшов до Вундервальда, той сидів сам у своїй кімнатці.

— Три години провів за ґратами, — сповістив він приголомшено, — а Пауля вони затримали: він погрожував їм. Уже почав був ганьбити Бланків, цю нечисть. Хто знає, що вони нам ще навішають.

— Тобі треба зникнути, — сказав Едвардс. У будинку було холодно, це він відчув уже за п'ять хвилин.

— Ти що — не палив? Вундервальд покрутив головою.

— Мені й так не бракує клопоту, я не можу зорієнтуватися вже у своїх власних чотирьох стінах.

Він знизав плечима, кутики його губів сіпнулися.

— Окис вуглецю, погане згорання вугілля або газ. Добре, що ти не знаєш, як я опалюю житло, це — злочин. Якщо це з'ясується, то мені, так чи так, клямка.

Незважаючи на талант і знаменитість, він не мав грошей на вугілля, і він ніколи нічого не брав у борг. Найбільше, чим дозволяв себе пригощати, був келишок вина або горілки, в крайньому разі — добра вечеря. Але чим він платив за світло й опалення, про це ніхто не запитував. Навіть найкращі друзі славили його невибагливість, а він сам сприяв тому, щоб чутками про бенкети приховувати свої злидні.

— Я мав би забрати в Ріти Бланк авіаквиток до Іск'ї й віддати його тобі, — сказав Едвардс, обома руками обхопивши чайник, якого поставив перед ним Вундервальд. — Для тебе й справді було б добре чимшвидше звідси зникнути, аби про цю справу забули. В мене склалося таке враження, ніби деякі люди тільки на те й чекають, щоб ти втратив над собою контроль.

— Вже небагато лишилося, щоб і розум утратити, — посміхнувся художник і налив у чай Едвардса рому, але сам випив ром з келишка, без чаю. — Тут я принаймні можу дозволити собі пиячити стільки, скільки мені потрібно, щоб залити очі. Ні, Іск'я звучить для мене надто прозаїчно, не влаштовують мене навіть Гавані. Та й за моїми дверима і досі стоїть поліцай. Він тебе так просто сюди пропустив?

Едвардс знизав плечима, він у сутінках не побачив того поліцая. Але оскільки вже був тут, то хотів скористатися з нагоди, щоб бодай лишити для себе й для Маргрет якийсь вихід.

— Заповіт Валентінер склав на твоє й на Сарине ім'я, — сказав він відверто, — про це ти, напевно, нічого не знав. Я теж дізнався випадково. Сара ні в якому разі не почне сперечатися з тобою про спадок, у неї зараз зовсім інший клопіт.

— Мені його теж не бракує, — відповів Вундервальд, не перестаючи пити. — Усі мої картини,