Читати книгу - "Загнуздані хмари"

горобчика, і розумні очі дивилися надміру сумно. Невдача «Переможця» приголомшила його своєю несподіванкою.

— Ах, Радику, — вигукнув Мак, — що ж це тепер буде?

Але Гандін спокійно продовжував свій туалет, як це він робив завжди, і тільки знизав плечима.

— Ти, я бачу, у паніці, — сказав він. — Це ж звичайна перешкода.

Така холоднокровність образила Мака, вона здалася йому простісінькою байдужістю до їхньої великої справи — справи дощу.

Гандін прочитав це в Макових очах і, ввічливо посміхнувшись, додав:

— Ти чудачок, Мачку. Все буде гаразд. От піди до тата, і тобі зразу полегшає.

— «Тореадоре, ставай мерщій до бою…» — засвистав він і поспішив до їдальні.

— Ач, який! Йому й байдуже! — сердито буркнув Мак і побіг до розвідкової, де порався Горний.

Він постояв нерішуче кілька хвилин перед дверима, — серце схвильовано стукало. Він ще не бачив татка з того часу, як той помітив, що електризація атмосфери не дає свого наслідку. Тоді Горний наказав йому іти до своєї кімнати, — цього ще ніколи не було. Мак хвилювався: він знав, що значить дощ для Горного, і боявся побачити зараз тата зовсім приголомшеного, розбитого невдачею. Це було б занадто боляче.

Бідний татко! Мак майже заплющив очі, нарешті зважився увійти до розвідкової. Горний стояв біля вікна, розбираючи частини електрометра «Зеленої мушки».

— Татку! — тільки й промовив Мак, кладучи йому на плече руку.

Горний повернувся, і в Мака раптом одлягло від серця, — у тата було зовсім спокійне обличчя, він навіть посміхався, і його милі очі танули в колі малесеньких променів-зморщок…

— Мерзотники! — звернувся він до Мака. — Вони насмілились влізти всередину наших приладів і псувати нам дощі!..

Мак розгублено подивився на легенькі стрілочки електрометра і нічого не зрозумів.

— І ти не бачив? — сказав Горний. — Ну, ясно, що старі очі могли зовсім його не вглядіти! А от… Павутиння, — пояснив він, вказуючи на кінчик стрілочки.

Мак, придивившись, справді побачив, що стрілочку пришпилило легесеньке, але міцне павутиння.

— А от і він!..

Тонкий палець Горного торкнув стрілочку, і з-за неї вибігла чорна крапка — маленький павучок. Він метнувся тікати і розплатався плямкою під ударом свого переслідувача.

Мак у нестямі дивився на плямку, на міцного, як завжди, татка. Маленький мозок намагався зв'язати деталі подій — «Зелену мушку» з найточнішими даними про заряд хмар, павучків, підсліпуваті очі Ролінського… «Розвідка!.. Очевидно, все напутала розвідка!.. Але так чи інакше, дощу, дощу ж не було!..»

Горний подивився пильно і стурбовано в обличчя сина. І з ласкавим докором пригладив його розкуйовджене волосся:

— Ех, ти, — сказав він, — ну хіба ж можна так хвилюватись! Ти як мокрий горобчик — навіть ніс посинів.

Горний зсунув свої рухливі брови і, обнявши рукою Мака, на хвилину затримав його біля себе.

— Запам'ятай назавжди, мій хлопчику, — сказав він, — що боротьба — це подолання перешкод. Справа тільки в тому, що ці перешкоди треба вміти мужньо перемагати.

— Але ж це дуже неприємно, — зазначив Мак. — Як же ми проґавили хмари! Не сьогодні-завтра повіє суховій…

— Дощ буде завтра, — впевнено сказав Горний. — Ми ж, дорогий, вийшли загнуздувати хмари не з голими руками, а з науковими знаннями. І ми, ти знаєш, Мачку, більшовики. А немає такої фортеці, якої б більшовики не могли взяти. Це тільки бар'єр — розумієш?..

З цими словами Горний лишив електрометр і натиснув кнопку з буквою Г.

— Ти кудись збираєшся, татку? — спитав Мак, який прекрасно розумівся на автоматичній сигналізації — татко готував до вильоту блакитного «Голуба».

— Так, я вилітаю, Мачку, — відповів Горний, — і повернуся тільки вранці. А тобі раджу перед сном трошки побігати на повітрі, а то ти такий жовтий, як лимон.

За кілька хвилин Борис Олександрович разом з своїм помічником Грицьком вилетіли в срібну безвість, а Мак, відчуваючи насолоду заспокоєння, поспішив до їдальні пити чай.

У затишній кают-компанії сьогодні не в'язались веселі розмови, хоч Гандін і намагався їх розпочати. Прийшов і Ролінський. Він аж схуд за цей день і загубив свій тон діда-буркотуна, як його заочі називала Рая. Він навіть покликав Муху, з якою завпеди воював, і запропонував їй шматочок торта.

— Цю-ця! Цю-ценько!.. — почав він дипломатичну розмову, — годі-бо вже нам сваритись, цю…

Але йому не пощастило закінчити, бо Муха вкусила його за палець.

Мак вигнав Муху, швиденько збігав до аптечки і обережно перев'язав Ролінському палець. Противна тварина!.. Сьогодні Мак дуже симпатизував старому — він був сумний, значить, як і сам Мак, дуже вражений невдачею станції. Не те що, наприклад, Гандін.

Гандін тим часом увімкнув забутий під час гарячки останніх днів телевізор, і на стіні перед столом заспівав і замиготів останній акт опери «Кармен».

Мак, виконуючи таткову пораду, тихенько вийшов надвір. Ніч була чудова. Місяць висів у небі, як легкий аеростат. Зовсім низько прослизнув експрес-літак, промиготівши зеленим огником, неначе летюча зірка.

Прогудів якийсь жук. Мак вернувся у кімнату по сачок. Він забрав з собою на прогулянку і Джениі, прив'язавши до її лани мотузок.

З близького парку тягло чарівною прохолодою. Мак прив'язав Дженні до дерева і помчав углиб.

Тут парк був негустий, і місячне. сяйво вільно гуляло по землі. Задзижчав і плюхнувся просто на Мака якийсь здоровий жук. Муха вмить відшукала його в траві, і Мак забрав його в свого кашкета. Хай лишиться для Галинчиної колекції…

Десь близько розливали солодкі пахощі розквітлі кущі жасмину. Мак підійшов до них і побачив там силу великих нічних метеликів. Мак зловив кілька і заховав у коробочку.

Прогулянка заспокоїла Мака. Справді,