Читати книгу - "Піраміда Сонця, Олександр Петрович Ємченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Є наука і є фантастика. Від першого до другого-один крок. Оскільки Фобос рухається з прискоренням, значить внутрі він порожнистий, а раз він порожнистий, тоді він створений штучно. Логіка залізна… Ось тільки грунт, на якому вона базувалася, виявився вельми хистким. Ретельне опрацювання орбітального руху Фобоса засвідчило помилковість висновків американського астронома про прискорення плину марсіанського супутника. Яка прикра недоладність! Помилка одного вченого обернулася гірким розчаруванням, звелася до чистісінької фантастики. У пам’яті спливають слова Омара Хайяма:
Що там, за ветхою завісою Пітьми? У здогадах заплутались уми. Коли ж упала ця глуха завіса, Побачили усі, як помилялись ми.
Як і мрії про «канали», гадки про «спалахи» і «радіосигнали», гіпотеза про штучне походження марсіанських супутників не витримала перевірки чахом, виявилася бездовідною, не^ здобула прав громадянства у великій країні Уранії.
Такий невтішний присуд винесла найновітніша наука сучасності — практична космонавтика. Яка іронія долі! Саме на неї, на космонавтику, покладали найбільше надії у здійсненні жаданого контакту з марсіанами, а вона принесла одні розчарування, розвіяла всі мрії, прогнози, гіпотези щодо наявності розумного життя на Марсі. Посилаючи на червону планету автоматичні станції, земляни сподівалися на зустріч з високорозвиненою цивілізацією, бодай на виявлення її слідів чи просто життя у будь-яких його формах, хай навіть найпримітивніших, а виявилось…
Радість пізнання і гіркота знань
Отже, слово взяла наука, котра зросла на вістрі найпередовіших і найпрогресивніших досягнень людського генія, наука, котра, увібравши в себе здобутки багатьох інших наук, вивела землян у космічний простір. До Марса, як і до Місяця та Венери, полинули автоматичні міжпланетні станції. Затамувавши подих, людство чекало сенсаційних повідомлень.
Першим подав руку ї вийшов на знайомство з земним сусідою Радянський Союз. 1 листопада 1962 року до червоної планети стартувала автоматична станція «Марс-1». У далеку дорогу полинув розвідник вагою близько тонни. Основним його завданням було опрацювання системи зв’язку з космічними апаратами. Більш як через півтора року відбулося зближення станції з Марсом. Зв’язок з Землею припинився раніше — після 106 мільйонів кілометрів пройденого шляху. Це була рекордно велика для того часу відстань, з якої Земля могла ще ловити сигнали свого посланця. З далеких позаземних глибин було передано великий і цікавий матеріал про фізичні явища в космічному просторі.
У травні 1971 року до червоної планети полинули відразу два апарати — «Марс-2» і «Марс-3». Через 200 днів вони досягли околиць Марса і вийшли на навколопланетні орбіти. Від третьої станції відокремився спусковий блок і пішов на посадку…
Проте тут Марс підготував землянам несподіваний сюрприз. На ньому зненацька знялася гігантська пилова буря, котра з кожним днем набирала дедалі більшої сили і згодом охопила всю планету. На її поверхні годі щось було розгледіти. Ніби здогадуючись про наближення розвідників з сусідньої планети, Марс поспішно сховав своє грізне обличчя від їхніх допитливих поглядів. Телевізійні знімки, передані на Землю, мали розмитий, неконтрасний вигляд. На що сподівалися «марсіани», напускаючи туману на товариських і допитливих землян, які марили про зустріч із ними? Даремно намагався сховати свій неприглядний лик бог війни!
Через два роки до його лона стартувала ціла кавалькада вивідувачів — «Марс-4, -5, -6, -7». Четверта станція пролетіла мимо планети на відстані 2200 кілометрів. П’ята стала штучним супутником Марса і здійснила цілий комплекс досліджень — фотографувала планету, визначала склад, температуру і тиск атмосфери, виявляла структуру і теплові особливості грунту, вивчала магнітне поле. З двох останніх станцій, яким належало доставити на Марс посадочні апарати, м’яку посадку здійснив тільки блок «Марса-6». Вперше в історії космічних досліджень він передав чітку інформацію про параметри атмосфери планети.
Дослідження червоної планети вели й американські вчені. У 60-х роках до Марса було послано чотири апарати — «Марінер-3, -4, -6, і -7». Політ третьої станції був невдалий. Решта передали знімки Марса, дуже схожі на зображення мертвої поверхні Місяця. Де ви, марсіани? Де ваші канали, квітучі оазиси, родючі ниви? Навіщо було пускати землянам пил ув очі?
І все ж земляни не зупинялися — посилали до омріяної планети апарат за апаратом, хоч не завжди й успішно. Скажімо, політ «Марінера-8» обірвався ще під час його запуску. Зате «Марінер-9», діставшись до Марса, став його штучним супутником.
На той час пилова буря, ніби втомившись закривати від допитливих очей землян істинне обличчя войовничого сина Зевса, вщухла. Настала ясна погода, і «Марінер-9» почав передавати на Землю цінну, але вже знайому інформацію. Ті ж кратери, каньйони, гірські хребти, розлогі рівнини, вулкани, полярні шапки — жодних ознак існування розумних істот. Мертва планета! Абсолютно мертва?..
На це мали дати відповідь спеціальні автоматичні лабораторії, які б опустилися на планету і повели звідти репортажі. Ними стали посадочні модулі американських космічних станцій «Вікінг-1» і «Вікінг-2».
Перший «репортер» опустився на червону планету 20 липня 1976 року. Через місяць тишу марсіанських краєвидів порушив його двійник. Обидва апарати передали панорами тих місцевостей, де вони десантувались. Що ж побачили земляни? Піщані дюни, камінні брили, гірські хребти…
Американська преса багато тоді писала про марсіанську одіссею «Вікінгів». Ось стислий переказ однієї з публікацій.
…7 годин 30 хвилин ранку за марсіанським часом. Кам’яниста з піщаними насипами пустеля. На одному з пологих схилів видніється чужорідне тіло — наїжачений антенами, кронштейнами і фотокамерами апарат, схожий на земного жука.
Далеко маленьке Сонце ледь піднялося за обрієм, і тому тіні посилюють контрасність предметів. Оскільки на земній кулі було немало подібних пустель, то для спостерігача передачі знімків з Марса на Землю ландшафт сусідньої планети так нагадував земні пейзажі, що він мимоволі вигукнув:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піраміда Сонця, Олександр Петрович Ємченко», після закриття браузера.