Читати книгу - "Багато, багато, багато золота…, Микола Васильович Білкун"

його блиском, ви ж хочете помилуватися своїми багатствами ще за багато годин до того, як вони будуть у ваших руках.

— Мсьє Нуазе, — зітхнув Мечислав, — мені абсолютно начхати на ваші психологічні вправи. Я й надалі робитиму те, Що мені подобається, бо перш за все я тут господар.

— Мсьє Живокіст, — похитав головою Франсуа, — я казав і казатиму, що золото вас рано чи пізно погубить. Це станеться тоді, коли у вас буде дуже багато золота.

— Ну, от і наближайте мою загибель. У вас немає підстав любити і шанувати мене. Працюйте так, щоб золота ставало все більше й більше. — І, грюкнувши дверима, Мечислав вийшов геть.

Але як би там не було, навіть Нуазе було дуже цікаво спостерігати біля телевізійного приймача за роботою Мідаса.

Ось він стрибнув з борта “Менхасетти”, зник під водою, і в ту ж мить вмикалася його телеапаратура.

Мідас плив, як людина, але в багато-багато разів швидше. Рухи його кінцівок нагадували рухи плавця, коли він пливе стилем брас, але швидкість Мідаса можна було порівняти хіба що із швидкістю торпеди. А ви уявляєте собі, скільки за годину чи за півтори може проплисти торпеда?

Спершу здавалося, що Мідас пливе за суворо визначеним маршрутом і ніяка сила не примусить його збочити, але раптом Мідас зупинявся на повному ходу, й тіло його хиталося у воді, тепер по-справжньому нагадуючи магнітну стрілку. Праворуч — ліворуч, праворуч — ліворуч ще раз, і Мідас вирушав у певному напрямку, все набираючи й набираючи швидкості.

Колись була розповсюджена теорія, що кораблі на великих глибинах не тонуть на дно, а, опустившись до місця, де дуже високий тиск, плавають у воді, як стратостати в повітрі. Але численні підводні дослідження абсолютно спростували цю теорію. Коли вже нещасному кораблеві судилося йти на дно, він тонув саме на дно, як би глибоко це дно не було.

Не залежало це навіть не тільки від щільності води й високого тиску, не залежало це й від класу корабля. Тонула на самісіньке дно легка дерев’яна піратська бригантина. Тонув на дно важкий залізний трансатлантичний лайнер. Часом воїш лежали на дні поруч, їх розмежовували віки і… метри.

Мечислав Живокіст недаремно вибрав для своєї піратської бази острів Сібл. На кожному квадратному кілометрі дна лежало по кілька суден, що затонули, а глибина тут була невелика. Судна різні: від бригантини до лайнерів включно. Й не було жодного судна, в якому б Мідас не знайшов поживу. З мародерською послідовністю він ішов по колу. Спочатку оббиралися кораблі, що лежали недалеко від “Менхасетти”, але згодом Мідасові доводилося запливати все далі й далі. Поки на судні залишалася бодай золота шпилька, Мідас не залишав його, і бували дні, коли він повертався на борт “Менхасетти” з десятками кілограмів золота у пластроловому мішку.

Чи він ходив по палубі судна, що потонуло, чи обстежував одну за одною каюти, чи спускався до трюмів — він тепер не зникав з поля зору людей, що чекали на нього на “Менхасетті”.

Телевізійна камера на Мідасі була першокласна, і його очі бачили навіть тоді, коли навкруги судна від найменшого коливання води знімалися чорні хмари намулу.

Ось, хитнувшись, як стрілка компаса, в потрібному напрямку, Мідас розвинув шалену швидкість, і дуже скоро крізь товщу води як у тумані вималювався силует корабля… Золота в трюмах “Менхасетти” збільшувалося день від дня, його вже, мабуть, можна було важити тоннами. Власне, золото не сіно й не бавовна — тонну золота неважко заховати у середнього розміру чемодані. За об’ємом це вже не так-то й багато, але вартість…

Якось Нуазе запитав Живокіста:.

— Мсьє Живокіст, скажіть мені, на біса вам стільки грошей? Невже ви збираєтесь прожити два віки? Невже ви думаєте, що за тонну золота зможете купити змогу зайвий раз дихнути? Там, — Нуазе показав пальцем на небо, — все зважено й усе відміряно. Коли є на небі бог, в чому я, відверто кажучи, сумніваюсь, вам не вдасться виторгувати в нього жодної зайвої хвилини життя. Спочатку мені сподобалась ваша авантюра, бо тут були елементи романтики, аж до піратських бригантин включно. Але зараз романтика поступилася голому бізнесу, і мене від вашого золота починає нудити. Це вже не романтичні пригоди, а звичайне промислове добування золота, хоча, правда, й незвичним шляхом. Отже, на біса вам стільки золота?

Мечислав був у доброму гуморі й поолажливо всміхнувся:

— Комуністи пішли б у цьому питанні значно далі. Вони б, наприклад, запитали, чи зміг би я з’їсти за раз два обіди, натягнути на себе відразу кілька костюмів, сісти одноразово У два автомобілі й так далі. Й вони б мали рацію. Тут я з ними абсолютно згоден. Ні, Нуазе, я не придуркуватий рантьє, який мріє про те, щоб обстригти зайвий купон і щоб на тому місці виріс новий. Чхати я хотів на гроші. Ви добре знаєте, Що грошей я й так мав би доволі, навіть не встряваючи у цю авантюру.

— Ну, вже ж і не любов до романтики керує вашими справами і вчинками, — покрутив головою Нуазе.

— Звичайно, ні, — спокійно погодився Мечислав. — Мені потрібна влада над людьми! Розумієте, необмежена влада! Тільки тоді я заспокоюсь.

— Вас заспокоять значно раніше, — раптом пообіцяв Нуазе. — Це я вам гарантую.

Мечислав бликнув у його бік очима, але й цього разу не розсердився. Замрія набігла на його очі. Він марив своїм.

— Хіба ви знаєте, що таке влада? Абсолютна, необмежена, божевільна, диктаторська, сатрапська влада над людьми! Влада, за якої навіть тиранія могла б вважатися найвищим проявом демократії і гуманізму, а римський раб міг би вважати себе в порівнянні з моїми підданими сенатором.

— Вам треба лікуватися, мсьє Живокіст, — щиро порадив Нуазе.

Але Мечислав уже його не чув: чи він мріяв уголос, чи це було марення, хто знає, але суть цього мрійливого марення залишалася такою:

— Мені потрібні гроші, бо мені потрібна влада. Влада й гроші — неподільні. За гроші я куплю владу… Найкращі гроші — золоті гроші! Мені потрібне золото…