Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

але чорні кола перед очима раптом заступили все, ховаючи обличчя: Алебардине — злякане, Златанове — розгніване, відьмине — зацікавлене.

Бамс — Варті здалося, що на стелі луснула лампочка. Світ хитнувся — й вона провалилася в м'яку, глуху чорноту.

***

— І як тобі перша «дипломатична місія»?

— Якщо нам доведеться стільки спілкуватися з іншими, коли ми офіційно станемо Вартовими, я помру, — поскаржилася Варта, коли вони повернулися додому після зустрічі з темними.

— О так, це ти справді активно намагаєшся зробити, — оскалився Златан.

— Навіть не починай, — відрізала дівчина. — Закляття розбите. Питання вичерпане.

Зустріч затяглася. Варта туманно пригадувала, як примудрилася знепритомніти, зате гнівні вогники у Златанових очах, коли її привели до тями, запам'ятала прегарно. Онукові судді, бачте, не дуже подобалося, коли він чогось не знав.

Алебарду вельми здивувало, що хтось узагалі вирішив накласти на чаклунку Сакре Кьор. Він повторив слова Евереста: це підступне плетіння, яке входить до переліку тестових завдань для тих, хто складав вищу алхімію. Явно не перший-ліпший варіант для випадкової сутички.

— Так а хто в нас збирався складати тести? Данка ж? — втрутився Амброз.

— Не знаю. Данчин хлопець у лікарні — не думаю, що їй до тестів зараз, — відказав Алебарда, вивчаючи слід закляття на шкірі чаклунки.

Спершу алхімік видався Варті трохи розгубленим і недоладним, як підліток-акселерат, котрий не знає, куди подіти надто довгі руки. Проте після короткої розповіді про Сакре Кьор він покликав Наґінату собі на підмогу і без зайвих питань узявся за закляття світлої алхімеї.

Алебарда за роботою разюче змінювався: розгубленість негайно зникала, ніби крейда в пальцях чинила воістину магічний вплив на свого власника. Наґіната поруч підсилювала хлопця короткими розчерками крейди й пошепки радила щось, прихиляючись чолом до його чола. Вони працювали дуже злагоджено, мовби робили це вже багато-багато років...

Варті полегшало, коли серце над ребрами стало танути, аж доки залишився просто синець. Слабкість відступила, тож довелося відкрити присутнім обставини появи закляття та наслідки, які вилилися в «убивство» Златанової тіні. Бурштина ця історія особливо здивувала. Він переконував, що Алан — світлий глава і теж алхімік — не допустив би, щоб його підопічні когось убивали ні за що. Глава темних погрожував розвідати, якого біса вони це зробили, але Златан переконав його, що є нагальніші справи, ніж пошук причин світляної ненависті. Він стояв на тому, що нападники діяли або за наказом, або під прикриттям судді Желібора.

Ситуація зі зникненнями теж видавалася химерною. Поки глава викладав свої теорії, відьма Брусінка втекла на збори шабашу — Варта не встигла розпитати її про втікачку, котрій завдячувала появою Сакре Кьор.

— Я можу приготувати тобі щось, — запропонував Златан уже вдома, промовисто киваючи в бік бару, заповненого так, що скрипучі дерев'яні дверцята після останніх закупів ледь зачинялися.

— Ще-е? — дівчина впала на стілець і приклала обидві долоні до чола. — Ні, спасибі. Та й змішувати — так собі ідея.

— Ти спробуй! Потім можу донести тебе до ліжка. Тут недалеко.

— До свого ліжка?

— У разі потреби.

— Що ти думаєш про цих щезників? — дівчина швидко з'їхала зі слизької теми.

Златан показово голосно зітхнув.

— Не схоже на внутрішні проблеми. Бурштин вважає тутешнього головного світляка адекватним, а я схильний йому вірити.

— Наскаржишся Конгломерату? — запропонувала Варта. — Поки судді зібралися в місті й можуть зайнятися справою...

Маг підійшов до вікна і відчинив обидві його половини, впускаючи нічну прохолоду. Повітря перших ночей вересня, благословенне після денної спеки, уже бриніло прозорими нотками прохолоди.

— Бурштин може подати запит до фракції. Хоча це навряд чи допоможе: всі на вухах через вибори. А судді не візьмуться за таку справу, — Златан обперся спиною на підвіконня і схрестив на грудях руки. — Розумієш, нема доказів, що тут потрібне втручання суду. Трагедії великого масштабу не сталося. Щезники могли однаково і щезнути безвісти, і поїхати у відпустку... Я надто багато часу провів поруч із суддями, щоби зрозуміти: молодим магам краще не покладатися на них. А от якщо хтось підірве завод, який належить Емекові... Гей, ні. Ні, Варто, навіть не дивися на мене так. Ми не будемо підривати завод!

Дівчина не стрималась і розсміялася. Вона теж підійшла до вікна. Сперлася на широке підвіконня обома руками. Свіжість розливалася, наче кімнату знадвору затоплювали хвилі незримої води, позбавляючи втоми з кожним припливом.

— Слухай, нехороша моя, — чаклун краєм ока стежив за нею. — Тобі може не подобатися Бурштин, але, якщо щось станеться, сміливо звертайся до нього. Не до суддів, не до моїх, бороніть вищі, родичів, а до глави тутешніх темних.

— А що станеться? — насторожилася Варта й відірвалася від споглядання нічної вулиці.

— Просто про всяк випадок...

— Я спитала: що станеться? Я тебе наскрізь бачу, Богуміне.

— Гаразд, — Златановим лицем пробігла розгублена усмішка. — Мене на дуель викликали. Без заступників.

Дівчина видихнула. Дуелі були доволі поширеним методом вирішувати суперечки в чаклунській тусівці. А коли викликали без заступників, то зазвичай не хотіли битися до фатального фіналу. Златанова сила, до всього, виходила за рамки середньостатистичної.

— Це світлий. Брат загиблого з бібліотеки, — відказав маг на безмовне питання про суперника. — Як Фелікс і пророчив.

— Тоді ти підеш і переможеш його. Ти ж Вартовий, — знизала плечима дівчина. — Тільки дивись, не смій знову зриватися.

— Я не певен, що навіть зрив принесе мені перемогу. Світляк — новоспечений кандидат на пост глави, — Златанові губи сіпнулися в силуваній усмішці. — Глави нашого Конгломерату, Варто. Він у розквіті сил і могутній, як диявол.

Розділ 5

Тут і негайно

— Добре, що ти йдеш зі мною. І так тоскно в цю спеку кудись пензлювати, — бурмотів Бурштин, продираючись крізь щільний натовп людей, що тягнулися довгою, безумовно, красивою, проте надто вузькою для комфортної прогулянки вулицею в старому місті, обабіч якої яскріли магазини сувенірів та ресторани. — Я не уявляю, як усі ці туристи ще не зварились! У нас стільки гарних парків, а їм усе подавай древні кам'яні лабіринти в спеку...

— А ти, бачу, експерт із релаксу в парках. Часто там відпочиваєш? — скривилася Варта, зиркаючи на своє змучене відображення у вітрині.

— Думаєш, я до чортиків несерйозний? — широко всміхнувся чаклун. — І нічого не роблю?

—