Читати книгу - "Що впало, те пропало"

надії на помилування. У нього вже не буде можливості повернути скриню й дізнатися про долю Джиммі Ґолда.

– Розповідайте, – сказав адвокат так, ніби віддав команду.

– Тоді скажіть, із ким я розмовляю.

– Елмер Кафферті, тимчасово до ваших послуг. Обвинувачення вам буде висунуто за… – Він подивився на годинник, «Таймекс», навіть дешевший, ніж його костюм. – Тридцять хвилин. Суддя Буковські конче пунктуальна.

Голову Морріса пробило болем, і не через похмілля.

– Ні! Тільки не вона! Не може цього бути! Знову це стерво!

Кафферті посміхнувся.

– Бачу, вам уже доводилося мати справу з Великою Буковські.

– Подивіться у своїх паперах, – знесилено мовив Морріс. Утім, можливо, там цього не було. Справа Цукрових Пригірків не підлягала розголосу, про що він і казав Енді.

Чортів Енді Халлідей. Тут більше його провини, ніж моєї.

– Гомік.

Кафферті насупився.

– Що ви сказали?

– Нічого. Продовжуйте.

– У моїх паперах є тільки звіт про вчорашнє затримання. Хороша новина: коли дійде до суду, вашу долю вирішуватиме інший суддя. Ще краща новина, принаймні для мене: до того часу ваші інтереси буду представляти не я, а хтось інший. Ми з дружиною переїжджаємо до Денвера, і ви, містере Белламі, перетворитеся на спогад.

Денвер не Денвер – Моррісу було начхати.

– Скажіть, у чому мене звинувачують.

– А ви не пам’ятаєте?

– Я був у відключці.

– Справді?

– Справді, – відповів Морріс.

Можливо, йому все ж доведеться віддати записники, хоча про це йому було боляче навіть думати. Але навіть якщо б він зробив таку пропозицію – або якби Кафферті це зробив, – чи зрозуміє прокурор цінність того, що в них міститься? Це здавалося малоймовірним. Юристи – не вчені. У розумі прокурора велика література – це який-небудь Ерл Стенлі Гарднер. Навіть якщо записники – чудові записники в розкішних молескінових палітурках – матимуть якесь значення для суду, що він, Морріс, отримає, віддавши їх? Один довічний термін замість трьох? Блискуче!

«Я все одно не зможу. Я не стану».

Енді Халлідей, можливо, і був гоміком, поціновувачем «Інгліш лезер», але щодо того, що саме рухало Моррісом, він не помилився. Кертіс і Фредді підписалися через гроші; коли Морріс сказав, що старий міг зберігати в себе тисяч сто, вони повірили йому. Рукописи Ротстайна? В уяві двох тупаків творчий доробок Ротстайна від 1960-го поставав якимось маревом, щось на кшталт покинутої золотої копальні. Тільки для Морріса рукописи мали цінність. Якби щось пішло не так, він міг би запропонувати Кертісу й Фредді обміняти свою грошову частку на написані слова, і Морріс не сумнівався, що ті погодилися б. Якщо він віддасть записники зараз – тим паче що в них містилися саги про Джиммі Ґолда, – усе зведеться нанівець.

Кафферті постукав телефоном по плексигласу й знову приклав трубку до вуха.

– Кафферті викликає Белламі, Кафферті викликає Белламі, прийом.

– Пробачте. Замислився.

– Трохи запізно замислюватися, чи не так? Спробуйте, будь ласка, не відволікатися. Ви обвинувачуєтеся за трьома пунктами. Ваше завдання, якщо ви згодні, – зробити заяву про свою невинність за всіма трьома пунктами. Пізніше, коли буде суд, зможете визнати себе винним, якщо це буде на вашу користь. Про заставу навіть не думайте, бо Буковські не сміється, а регоче, як та відьма.

Морріс подумав: «Ось так найбільші страхи стають реальністю. Ротстайн, Доу та Роджерс. Три вбивства першого ступеня».

– Містер Белламі? Час іде, і в мене уривається терпець.

Телефонна трубка опустилася, і Моррісу довелося зробити над собою зусилля, аби знову прикласти її до вуха. Тепер уже все було марно, але адвокат із приязним обличчям Річі Каннінгема й несподіваним баритоном зрілого чоловіка продовжував лити слова в його вухо, і якоїсь миті він таки почав розуміти, про що йдеться.

– Вони побудують драбинку, містере Белламі. Від початку до найгіршого. Сходинка перша: опір арешту. На момент висування обвинувачення важливо, щоб ви заявили про невинність. Сходинка друга: напад із застосуванням фізичного насильства – і не тільки щодо жінки – ви встигли добряче відлупцювати поліцейського, який першим прибув на виклик, перш ніж він надів на вас кайданки. Кажіть, що невинні. Сходинка третя: зґвалтування за обтяжливих обставин. Спробу вбивства можуть додати пізніше, але поки що це всього лише зґвалтування… Якщо про зґвалтування взагалі можна говорити «усього лише». Кажіть, що…

– Хвилину, – сказав Морріс. Він доторкнувся до подряпин на щоці й відчув… надію. – Я когось зґвалтував?

– О, так, – відповів Кафферті із задоволеним виглядом. Імовірно, тому що клієнт нарешті його почув. – Міс Кора Енн Хупер… – Він дістав із портфеля аркуш паперу й звірився. – Це відбулося незабаром після того, як вона вийшла із закусочної, у якій працює офіціанткою. Вона йшла до автобусної зупинки на Ловер-Марлборо. Каже, що ви схопили її й потягли в провулок поруч із баром «Шутерс», де ви до цього кілька годин пили «Джек Деніелс» і вдарили музичний автомат, після чого вас попросили піти. У міс Хупер у сумочці лежав електронний пристрій для виклику поліції, і вона зуміла ним скористатися. І вона подряпала вам обличчя. Ви зламали їй ніс, повалили на землю, придушили й почали вводити свого Джонса Гопкінса в її Сару Лоуренс[12]. Коли прибув офіцер Філіп Еллентон, ви були в процесі.

– Зґвалтування. Навіщо було мені…

Дурне запитання. Навіщо він три довгі години трощив той будинок на Цукрових Пригірках, зробивши тільки одну коротку перерву, аби помочитися на обюссонський килим?

– Гадки не маю, – сказав Кафферті. – Зґвалтування чуже для мого способу життя.

«Для мого теж, – подумав Морріс. – Зазвичай. Але я пив «Джек Деніелс», і в мене зірвало дах».

– Скільки мені дадуть?

– Обвинувачення проситиме довічне. Якщо на суді визнаєте провину й віддасте себе на милість суддів, можете отримати всього двадцять п’ять років.

На суді Морріс визнав себе винним. Заявляв, що шкодує про скоєне, винуватив у всьому алкоголь і віддав себе на милість суддів.

Дали йому довічне.

2013–2014

Ставши другокурсником середньої школи, Піт Сауберс придумав, яким буде його наступний крок: престижний коледж у Новій Англії, де не охайність, а література вважається чимось подібним до праведності. Він почав пошуки в Інтернеті й став збирати рекламні брошури. Емерсон і Бостонський коледж здавалися найбільш підхожими, але можна було спробувати й Браун. Мати й батько не радили сподіватися на щось серйозне, але Піт їх не слухав. Він розумів: якщо в тебе немає надій та амбіцій, коли ти підліток, то й пізніше на тебе чекає цілковита лажа.

У тому, що він буде вивчати англійську, Піт не сумнівався. Частина цієї впевненості пов’язана із Джоном Ротстайном і його романом про Джиммі Ґолда; бо, наскільки знав Піт, він був єдиною людиною у світі, яка прочитала останні два романи з цієї серії, і вони змінили його життя.

Говард Рікер, учитель літератури на другому курсі, теж змінив його