Читати книгу - "Затьмарення, Філіп Кіндред Дік"

у долоні. — Стільки мороки — зняти нижню панель, дістати ключ від вхідних дверей...

«Я радітиму, — подумав Арктор, — коли ми отримаємо голосканери і встановимо їх по всьому будинку». Він торкнувся свого ствола, знову відчув себе впевнено, але тоді задумався, чи варто йому переконатися, що той і досі заряджений. «Однак після цього,— вирішив Боб,— мені доведеться перевірити, чи не вийнято бойок, а тоді — чи не висипали порох із набоїв, і т.д., і т.п». Він одержимо про це роздумуватиме, мов маленький хлопчик, який рахує тріщини в тротуарі, аби притлумити свій страх. Маленький Боббі Арктор, що прямує зі своїми книжечками зі школи, де навчається в першому класі, прямує додому, нажаханий невідомим, яке чекає на нього попереду.

Простягнувши руку, він промацав раму ліжка, доки пальці не натрапили на скотч. Відклеївши його, він, не чекаючи, доки Берріс вийде з кімнати, відірвав дві пігулки Препарату С, змішаного з чотирма унціями наркоти. Піднісши їх до рота, Боб ковтнув, не запиваючи водою, а тоді влігся й зітхнув.

— Забирайся, — сказав він Беррісу.

І заснув.

5

Необхідно було, щоб Боб Арктор на деякий час забрався з дому, аби в ньому могли належним чином (малося на увазі, не припустившись жодних помилок) встановити «жучки», включно з телефоном, незважаючи на те, що він прослуховувався десь іще. Зазвичай за будинком спостерігали доти, доки не виявляли, що всі мешканці кудись поїхали й не збираються скоро повертатися. Іноді органам доводилося вичікувати кілька днів, а то й тижнів. Врешті-решт, якщо нічого не виходило, для цього влаштовувався привід: мешканців попереджали, що до них на всю другу половину дня має завітати дезінсектор або ще якась неприємна служба, тож вони всі мали покинути будинок і не повертатися, скажімо, до шостої вечора.

Але цього разу підозрюваний Боб Арктор люб’язно полишив будинок, прихопивши з собою двох своїх сусідів, аби поглянути на цефалохромоскоп, який вони могли б використовувати до того часу, поки Берріс не полагодить Аркторовий. Працівники правоохоронних органів бачили, як вони всі втрьох із серйозним і цілеспрямованим виглядом поїхали кудись на Аркторовій машині. Пізніше в зручному місці, яким виявилася телефонна будка на заправці, скориставшись аудіофільтром свого шифрувального костюма, Фред зателефонував і доповів, що решту дня в будинку точно нікого не буде. Він підслухав, що троє чоловіків вирішили поїхати аж у Сан-Дієґо, де був дешевий крадений цефаскоп, який один чувак виставив на продаж приблизно за п’ятдесят баксів. Ціна героїнщика. Така ціна вартувала далекої дороги й витраченого часу.

Так правоохоронні органи отримували нагоду вдатися до невеликого незаконного обшуку приміщення, на додачу до тих обшуків, які проводили їхні агенти під прикриттям у той час, коли ніхто за ними не спостерігав. Вони витягували шухляди, щоб перевірити, що приклеєне до них знизу. Вони розбирали торшери, щоб побачити, чи звідти висиплються сотні пігулок. Вони зазирали в унітази, аби побачити, чи там немає раптом маленьких пакетиків, загорнутих у туалетний папір і схованих таким чином, щоб їх могла автоматично змити вода. Вони відкривали морозилки в холодильниках, щоб перевірити, чи якісь із упаковок заморожених гороху або бобів не містили насправді хитро замасковану заморожену наркоту. Тим часом встановлювалися складні голосканери, й офіцери самі сідали в різних місцях, щоб перевірити, як вони працюють. Те саме й з аудіопристроями. Однак відео було важливішим і забирало набагато більше часу. І, звісно ж, сканери мали бути невидимими. Для того, щоб їх встановити, необхідні були спеціальні навички. Потрібно було випробувати різні місця. Технікам, які це робили, добре платили, адже якщо вони лохануться і потім хтось із мешканців знайде голосканер, усі жителі будинку дізнаються, що до них заходили і тепер вони перебувають під стеженням, а отже, згорнуть свою діяльність. До того ж деякі можуть просто демонтувати всю систему сканерів і продати її.

«Досвід показав, — розмірковував Боб Арктор, їдучи трасою Сан-Дієґо на південь, — що в суді важко довести крадіжку й продаж електронної системи спостереження, нелегально встановленої у чиємусь помешканні. Поліція могла лише схопити їх десь-інде на якомусь іншому правопорушенні. Хай там як, а бариги в аналогічних ситуаціях реагували особливо не задумуючись». Йому пригадався випадок, коли героїновий дилер, щоб підставити одну тьолку, заховав два пакети героїну в ручці її праски, а тоді подзвонив у службу анонімних повідомлень поліції «ПІДКАЗУЄМО». Перш ніж поліція мала змогу вдатися до дій, дівчина знайшла героїн, але замість того, щоб спустити його в унітаз, вона його продала. Приїхала поліція, нічого не знайшла, після цього вони провели аналіз голосу на записі телефонної служби повідомлень і заарештували баригу за надання неправдивої інформації правоохоронним органам. Вийшовши під заставу, він однієї ночі завітав до цієї тьолки й побив її мало не до смерті. Коли його зловили й запитали, за що він вибив їй око, зламав обидві руки й кілька ребер, барига пояснив, що вона знайшла два пакети високоякісного героїну, який належав йому, вигідно їх продала, а з ним не поділилася. «Отака, — підсумував Арктор, — ментальність бариг».

Він висадив Лакмена і Берріса, щоб вони могли зайнятися оборудкою з цефаскопом; таким чином він не лише позбувся їх обох і не давав їм змоги повернутися додому, доки там встановлювали «жучки», а ще й отримав нагоду відвідати одну особу, яку не бачив вже понад місяць. Він рідко сюди заїжджав, а ця тьолка, здавалося, не робила більш нічого, окрім як двічі чи тричі на день ширялася метамфетамінами й торгувала тілом, щоб їх купити. Вона жила зі своїм дилером, який також був її хлопцем. Зазвичай Дена Менчера цілий день не було вдома, що й на краще. Дилер також на чомусь сидів, але на чому саме, Арктор виявити не міг. Вочевидь, багато на чому. У будь-якому разі, хоч що б це було, Ден став схибленим і злим, непередбачуваним і схильним до насильства. Було дивно, що його ще давно не загребла місцева поліція за порушення громадського спокою. Можливо, він від них відкуповувався. Або ж, що імовірніше, вони просто на це не зважали; ці люди жили в закинутому районі поміж пенсіонерів та решти бідняків. У Кромвель-Віллидж до будинків поруч зі звалищем, стоянками та розбитими дорогами поліція зазирала лише з приводу серйозних злочинів.

Здавалося, ніщо так не сприяло злидням, як група будівель із базальтових блоків, які навмисне звели для того, щоб допомогти людям вибратися зі злиднів. Він припаркувався, відшукав потрібні сходи, що смерділи сечею, зійшов ними у темряву, знайшов двері