Читати книгу - "Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб"

– Чому цей безглуздий замок збудували за містом? – Айріс теж дивилася у вікно. – Князю соромно жити поруч із простими людьми?

Лисиця почала розповідати про бурхливе минуле Пагорбів і про те, що колись княжий замок був на шляху войовничого народу лінг, але невдовзі зрозуміла: підопічна намагається накрутити себе перед зустріччю з небажаним нареченим і не чує жодного слова.

– Припини, Ірисо. Серед предків Джі Лін Рі були різні люди, але він не чудовисько.

– Тоді чому його засудили до смерті? – На мить Айріс втратила контроль над емоціями й показала свої справжні страхи. – Чому його кат – я?! Коли це закінчиться? Король сказав, князь останній, але я не вірю йому! Таких, як я, не відпускають на всі чотири сторони!

– Не відпускають, – сумно погодилася Меліса. – Прокляття поки що не вивчене. Після Пагорбів Фабіан тиснутиме і маніпулюватиме, доки ти не змиришся з цією роллю.

– Як змирилася ти? – вколола Іриса і відразу знітилась. – Пробач… Я не хотіла… Забудьмо…

– Забудьмо, – байдужий тон дався нелегко.

– Дивись, он там місто! – зовсім ненатурально защебетала Айріс, прагнучи зам’яти незручність. – Які гарні будинки! Білі-білі, а дахи полум’яніють вогнем. І зелені багато! Будній день, але городяни ошатні… Добре живуть? Чи сьогодні якесь місцеве свято? Ого, я бачу замок! Оце висота! А що там? Натовп… Похорон? Чи весілля? Може, нас зустрічають хлібом-сіллю?

– Уявлення не маю, чим прийнято зустрічати гостей у Пагорбах. – Лисиця не любила фальш, особливо з вуст близьких знайомих.

– Хлібом і водою, – підказала пані Руденс, чепурячись перед кишеньковим дзеркальцем. – Ця традиція йде з часів короля Стіна Дивоглядного, який уморив голодом князя Сін То Рі за зухвалий жарт про непомірні податки та бездонне королівське черево.

Айріс проковтнула чергове брехливе захоплення і подивилася на тітоньку, ніби бачачи її вперше. Меліса теж притримала роздратування і дозволила собі здивований погляд.

Незважаючи на приємну зовнішність, гарний родовід, пристойну освіту та двох покійних чоловіків, Ереса Руденс не належала до тих, хто легко заводить друзів. Звичка непритомніти від нервів, потяг до повчань і впевненість у тому, що існує зведення правил для будь-якої ситуації, робили її старою буркотухою, яку запрошують на всі світські заходи, але бачити не раді ніде.

Однак останніми днями пані Руденс помітно змінилась. Як тільки Валесія залишилася позаду, вона ніби виглянула зі свого закостенілого образу і виявилася не сварливою істеричкою, а досить милою жінкою з кількома, кажучи простонародномою мовою, «заскоками».

– Ви бували в Пагорбах, тітонько? – запитала Айріс.

– Я багато де бувала… І в Пагорбах, так… Гарне місце. Люди тут чисті.

– Незіпсовані цивілізацією? – Іриса скривилась. – У цій глушині хоч електрика є?

– Чисті, – з натиском повторила пані Руденс. – Миються часто. А щодо електрики уявлення не маю. Коли я подорожувала з першим чоловіком, її й у Валесії не було.

Біля в’їзду в місто карета різко зупинилася, змусивши пасажирок похитнутись і схопитися за сидіння.

– Що трапилося? – Меліса вискочила назовні, забувши, що збиралася надіти поверх традиційного одягу народу лінг щось пристойне, щоб не бентежити містян передчасно. – От же ж…

Припущення Айріс влучило в ціль. Широку головну вулицю заполонила різношерста юрба, одержима цікавістю. Складалося враження, що попереду зібралася половина населення князівства, причому зібралась організовано: із вітальними плакатами, оркестром, дитячим хором та священнослужителем.

– Ласкаво просимо до Пригір’я! – Поки Лисиця і народ витріщалися одне на одного, від гурту відокремилася чорнява молода жінка в перебільшено скромній білій блузці і довгій синій спідниці. – Мене звуть Майва Аноза, і я подбаю про те, щоб перебування в Пагорбах запам’яталося вам надовго!

«Схоже на погрозу», – Меліса озирнулася, не поспішаючи обмінюватися люб’язностями.

Попереду виднівся майдан – зручніше та безпечніше місце для мітингу чи що тут назрівало, але ця Майва окупувала вулицю. Виявила нетерпіння чи одразу натякнула, що гостям краще остерігатися? Хто вона, до речі, така? Не з княжих родичів, а поводиться як господиня, і люди це визнають.

– Пані Міллс?..

– Я схожа на пані Міллс? – Перекрита дорога асоціювалась із пасткою, і це не сприяло дружньому діалогу.

– Відверто кажучи…

Що Майва хотіла розповісти, залишилося загадкою, бо двері карети ривком відчинилися. Ледве не збивши Лисицю з ніг, на бруківку вискочила Айріс і з криком: «Арман!» помчала в натовп.