Читати книгу - "Брутальний лікар"

псувалися й закінчувалися. Лише така сама звихнена ботанічка-лікарка могла зрозуміти й полюбити закоханого у свою роботу лікаря. І вони зустрілися, а набагато пізніше й одружилися через її вагітність, якої ніхто з них не планував.

А поки того молодого двадцятисемирічного «дохтура» обожнювала вся поліклініка, та що там — ціле місто. В основному ж це були жінки і, звісно, його пацієнтки. Він, може, і не пригадав би зараз їхніх імен та прізвищ, але чітко пам’ятав усі історії вагітностей, супутні захворювання та перебіг і кількість пологів. Його найбільшою гордістю були вагітності після десяти-п’ятнадцяти років непліддя. Це тепер усі одразу кидаються за тим новомодним і дорожезним ЕКО, а ще якихось років двадцять тому були тільки терапія і надія на Всевишнього. Любив розповідати історію про одну пацієнтку, яка приїхала народжувати у весільному платті, з вельоном на голові та на шпильках. У неї води відійшли просто під час шлюбного обряду. Так у вельоні й народжувала.

Він рятував своїм оптимізмом і гумором усіх пацієнток, кожна в нього була й особливою, і дорогою, хоча часто дуже нестерпних і самозакоханих міг пришпилити до стіни їдким прямим зауваженням щодо недотримання ваги, або надмірного захоплення курінням, або навіть надто високих підборів.

А одного разу до нього на операційний стіл потрапила пані з внутрішньою кровотечею внаслідок позаматкової вагітності. Усі в паніці, літають, наче ошпарені, бо пацієнтка вже дві години має жахливі болі й вирішила просто прийти на УЗД, а її терміново — під ніж хірурга. І тут вона в уже напівпритомному стані, в обіймах Морфея, раптом запитує лікаря:

— Скажіть, прошу, а шов красивим буде?

— Дорогесенька моя! Мені б тобі життя зберегти, а ти про шов дбаєш! — колюче відповів.

— От як збережете, то й красивим, акуратним зробіть, бо мені потім на пляж у бікіні ходити! — і наче вимкнула зв’язок — відрубалася під анестезією.

Дивні-предивні істоти ці жінки! Сергій завжди і захоплювався, і часом страшенно дивувався з їхньої мудрості та непередбачуваності в прийнятті рішень.

Фестиваль квітів

(кілька місяців після аварії)

Невпинно наближався той день, коли Вікторія визначила започаткувати традицію святкування фестивалю квітів. І от кожна тріщинка, кожен надщерблений камінчик на Жовківському замку несподівано зацвіли: махрові петунії і сурфінії кольору свіжої крові плавно звисали зі стін. Їх у переддень фестивалю втискали в розщелини за допомогою машини з краном, який використовувався місцевими електриками. Трохи далі на газоні, навпроти середньовічної будівлі, розміщувалися квіткові інсталяції з троянд і моху: автентичне українське трояндово-червоне дерево життя, японський символ єднання і боротьби двох протиріч інь-янь із білих та вишнево-чорних бутонів півоній, рожева аркова алея з трьох сердець, під якими цього ж таки дня молодята робили весільні знимки (кому випадково поталанило в цей день одружуватися). А ще було споруджено фантастичну сукню-скульптуру, заквітчану напіврозтуленими пуп’янками руж. Позаду неї стояв стілець, вилізши на який, можна було зробити собі світлину буцімто вдягненим у живі шати. І з охочих створилася ціла черга до фото. А ще на площі Ринок можна було відшукати барвисті й ароматні квіткові килими, крісла, навіть стояла мініатюрна копія замку з бордюрних трояндочок та ще з десяток фантастичних квіткових скульптур. Уся замкова брама по периметру зацвіла біло-кавовими пишними королівськими квітками зі шпичачками зелені, що так і вабила зазирнути у внутрішнє подвір’я оборонної споруди. А там, посеред напівзруйнованого внутрішнього житлового дворика, красувалася справжнісінька півонієва карета! На її створення було використано понад тридцять три тисячі квіток і споруджено спеціальний кований каркас, на який усіх їх дивом дивним якось прикріпили. І все це стояло, жило та квітнуло. Сюди також вервечкою вилася черга з охочих зазнимкуватися.

Неймовірна феєрія квітів, організована й утілена Вікторією, привабила до міста людей з навколишніх сіл, для яких це — як родинне свято, коли можна потішитися дружній сімейній атмосфері зацікавлення і тихого щастя як для дорослих, так і для дітей. А ще приїжджали автобусами цілі натовпи туристів. Віка разом зі своєю найліпшою колежанкою Мар’яною заздалегідь понадсилали не лише пресанонси в масмедіа, а й зробили розсилку по туристичних агенціях. Маркетинговий хід дав свій ефект: туристи приїжджали поодинокими парами, а також виходили на головній площі цілими групами з автобусів. На старій площі перед замком було ще декілька квіткових інсталяцій і повністю заквітчані літери «Я люблю Жовкву».

Зі сцени линула музика джазового струнного квінтету. Та всі з нетерпінням очікували на зіркового гостя, який — Віка сподівалася — таки приїде ближче вечора, хоча перемовини були складними. Продюсер відомого джаз-мена аж ніяк не хотів займатися благодійністю і тягнути за двадцять п’ять кілометрів від Львова свого підопічного. Вони телефонували одне одному протягом останніх днів неодноразово. Продюсер запевняв, що, найімовірніше, приїдуть із кількома музичними номерами, але все затягував і затягував час, незважаючи на переконливі благання Вікторії та обіцяну розкішну вечерю в колишньому маєтку Жолкевських. З приїздом зірки очікувався наплив місцевої публіки, преси й мала посилитись охорона, відповідно до запиту Вікторії, що вона подала в мерію.

Узагалі Віка легко підключила місцеву владу. І це було єдиним, що далося без особливих зусиль. Просто прийшла в автентичну будівлю ліворуч замку, де сиділо керівництво міста, і з дверей випалила голові:

— Хочете, я вам зроблю у Жовкві свято, якому і Львів позаздрить?!

Василь Євгенович самими скуйовдженими бровами підняв аж на чоло свої великі окуляри. Такої зухвалості й натиску жодна місцева особа собі не дозволила б. Тому він запропонував для початку привітатися та познайомитися. Вікторія несподівано для себе збентежилася, бо справді про це забула. Та за неквапною розмовою і горнятком доброї кави виявилося, що перед мером колишня жовківчанка й власниця крамнички квітів на площі Ринок. Мер укотре здивувався, але цього разу вже з приємністю підтвердив:

— Гаразд, моя люба. Мені дуже подобається ваша пропозиція. Уже давно в нас нічого такого гучного не було, хоч я і не можу применшувати своїх заслуг. Ми проводимо колосальну роботу. Є і фестивалі, і книжкові толоки, і всілякі державні свята, до яких ми пропонуємо нашим містянам концертну програму за участі своїх-таки колективів і виконавців. Департамент культури функціонує в нас на відмінно. Я б навіть сказав, що зразково. Ми відродили одну із давно забутих подій — лицарські турніри!

І, відповідаючи на захоплений погляд відвідувачки, зауважив:

— От, до речі, давно ми їх не проводили, можемо об’єднати. Як ви на таке дивитеся?

— Я готова розглянути всі варіанти, — миттю відповіла Віка.

Місто виділило скромний за мірками