Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

22

 Він і близько не збирався шукати Софію! Ще  чого! Це був би повний ідіотизм! Вона сама вже доросла. Хай там Сашко собі що завгодно вигадує у наркотичному спʼянінні, але Григорій не збирався таскатися за цією дівчиною! Занадто багато метушні та проблем… Він просто не хотів давати всьому цьому життя.

 Так, він показав їй, що собою представляє приятель. Так, ні за що не дозволив би образити, бо…

  Григорій тяжко видохнув, діставши сигарету з пачки губами. Клацнув запальничкою.

 Бляха! Оті здогадки приятеля взагалі ні до чого! Алекс і приблизно не розумів, що насправді у голові Григорія коїться! Та й дарма вгадати намагався… Бо вони завжди були в кардинально різних ситуаціях. Два полюси.

 Якщо Алексу все життя пробачали й дозволяли все, вихваляючи навіть за жахливі помилки, Григорія принижували навіть за найбільші досягнення. Він ніколи не був достатнім для власних батьків. Його завжди було замало, особливо після того, як раптово помер старший брат.

 Ідеальний, в розумінні батька й матері.

 Важко змагатися з мертвим з самого дитинства. Безперспективно.

 Так що – так! Він не планував додавати в це кляте  рівняння ще одне невідоме! 

 Підвис, через скло вирячившись на дармовис, що бовтався на дзеркалі заднього огляду в його авто. Цікаво все ж… як миттєво йому остогид той варіант імені, який сам й обирав останні роки. Більше в пику батькам, ясна річ. Але… зараз все ніби до гори дриґом перевернулося.

 Видихнув дим, трохи відкривши вікно в авто, ігноруючи те, що дощ періщить.

 Ну, може… Тільки може, трясця! Його таки трохи заїло, як Софія дивилася на Сашка, не соромлячись при тому самого Григорія штрикати за першої-ліпшої нагоди. Знову дурне змагання… на яке б його просто не вистачило.

 Тоді як Григорію хотілося б побачити, як вона розсміється у відповідь на якийсь його… жарт. Не злий чи саркастичний. Звичайний. Спокійно пригостити кавою…  чи какао. Зігріти холодні пальці, бо чи забувала, чи не мала рукавичок. Змусити посміхатися просто так.

 У Софі була приголомшлива посмішка. Щоправда, ту щиру посмішку навіть Алекс не вмів викликати. Григорій бачив лише тому, що… Добре, добре, він час від часу стежив за нею. І, можливо, занадто уважно приглядався.

 Так, він – довбаний сталкер!

 Та й сам Григорій давно втратив вміння просто жартувати. Як і віру в те, що воно того варте. Сарказм та іронія – непогані обладунки, аби від світу закритися.

 Саме  тому власне божевільне, шалене бажання, аби Софія глянула на Григорія так, як інколи дивилася на Алекса – бісило! Це не було чимось адекватним. Однозначно. То якого біса він на ній зациклився?! 

 Допікало! Ймовірно, що хотілося таки зняти з неї ті кляті рожеві окуляри та ткнути обличчям у реальність. Це… було зрозуміло. Чисто по-людськи.

 Алекс чудово вмів прикидатися, то правда. І віртуозно тримав образ “янгола”, зачаровуючи оточення...

 Проте ті, хто знав його краще, як Григорій та Сергій, до прикладу, ніколи б тому не повірили. От тепер і Софія в курсі.

 Хоча такої поведінки, як нещодавно, навіть Григорій від приятеля не  очікував. Сашко ж недвозначно натякнув на те, що може обпоїти Софію та запропонував… Що? Групове зґвалтування?.. 

 Почало нудити. А ще таке щось могутнє  та зле скинуло голову в грудях! Мало вмазав Сашку!..

 Бо взагалі не скидалося, що дівчина готова радо плигнути під Алекса. І вона йому вже не раз відмовляла, як Григорій зрозумів з обурення приятеля.

 “Бляха!”, – йому було гидко навіть у думках про те згадувати. Знову руки стиснулися. Правиця трохи нила.

 Витягнув нову сигарету з пачки та швидко прикурив від недопалка. Вийшов на двір, бо несила всидіти в машині. Видихнув дим у небо, яке продовжувало литися дощем.

 А ще… мабуть, не варто було відчувати вдоволення від цієї новини. Взагалі тупо, враховуючи, що він всіх навколо переконує, ніби діє виключно з альтруїстичних міркувань та про престиж й репутацію рідного ВНЗ піклується.

 Отже… Яке йому діло, що тепер буде робити Софія? Він свою місію виконав…

 І хай Алекс котиться в прірву зі своїми пʼяними здогадками!

 Григорій на дух не переносив цю провінцію з першого ж погляду… І ні, це сталося зовсім не тоді, коли вона йому на коліна гепнулася, немов куль з картоплею! А він ще й страхував її, щоб дійсно не впала на землю. Отримав же у відповідь тільки колючки та іронію. От тобі й вдячність…

 Проте вперше він побачив її ще раніше. У коридорі ректорату. Софія принесла здавати документи. І з таким захватом оглядалася навколо, немов потрапила у якусь довбану святиню! Просто ходяча мрія його батька, бляха! 

 На Григорія вона тоді взагалі не звернула увагу. Але його не це зачепило, ні. А те, з яким захватом про нову студентку відгукнувся батько, який теж ту в коридорі помітив. Рідний син ніколи не виявлявся достатньо старанним чи достойним хоч слабкої похвали. Хай як пнувся зі шкіри.

 Все, що він отримував натомість від батька – докори, що можна було б старатися ще більше. При його то даних, при такому прикладі загиблого брата!.. А тут якась дівчина з Конотопу – і відразу топвподобань ректора!

 От і йому плювати було на цю дівчину! Взагалі… На її зелені очі, що спалахували кожен раз викликом, на підібгані вічно губи, на її волосся, яке таки вдалося пару разів захопити у свої жмені…

 “Трясця його матері!”, – Григорій аж ніяк не бажав про це думати!

 От тільки якого дідька тоді вглядається у кожну тінь у дворі?!

  Григорій роздратовано смикнув на себе дверцята авто, яке ж так і покинув тоді під підʼїздом, та знову впав на сидіння водія. Так само різко завів машину та стартанув з різким ревом, вирулюючи з двору.

 І в біса не зрозумів, яким клятим чином, чи не відразу побачив її… на вході до магазину з алкоголем! Там ще й наливали, це він знав точно.

 Охрініти!

 Все, що Григорій зробив надалі… точно не мало відношення до здорового глузду або ж логіки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍