Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

Розділ 11

Коридор третього поверху висвітлили магічні ліхтарики. Я стояла біля вікна навпроти дверей до кімнати, коли з боку сходів почулися кроки. В мій бік швидким кроком йшли троє: Ілліор, Валдор та один з охоронців особняка.

- Що трапилося? - поцікавився господар будинку в мене, але я лише вказала у бік кімнати. У дверях з'явився похмурий Загір. Він оглянув друга та запросив увійти. Містер ат Янрі ступив уперед, а за хвилину я почула кілька недрукованих виразів, які, як лінгвіст, змогла гідно оцінити. Загір мого захоплення не поділив і кашлянув, привертаючи увагу друга. Той різко осікся та обернувся до мене.

- Вибачте, місис Лурі. Просто не чекав подібного, - збентежено сказав він, і ще раз оглянув кімнату. У світлі магічної лампи було видно масштаби руйнувань. У кімнаті не залишилося жодної цілої речі, а всі стіни покривала червона фарба. Темні краплі, що повільно стікали вниз і залишали за собою слід, наштовхували на думку про іншу червону рідину, але Загір лише нервово смикнув плечем:

- Це фарба, я перевірив. Але слідів аури того, хто це малював, не залишилося.

- Дитина не дістала б так високо, - пробурмотів Ілліор, розсовуючи ногою дошки, щоб підійти до стіни. Простягнувши руку вперед, він торкнувся символу, який і з його зростом навряд чи можна було намалювати рівно.

- Він міг скористатися левітацією, - Валдор Валенті поправив окуляри, акуратно переступаючи через розламаний стілець. Я теж увійшла до кімнати, нервово обійнявши себе руками за плечі. На стінах були виразно виведені ті ж символи, які малював Локайн. І найдивніше: я готова була присягнутися, що вони написані рукою хлопчика.

- Залишився б слід використання магії, - Загір хитнув головою. - Тут діяв хтось без застосування заклинань, чи скористався плетінням очищення простору. Але Локайн останнього заклинання точно не знає.

- Можливо, він прочитав про нього у книзі чи навчився від старших друзів, - розглядаючи підлогу, невпевнено припустив Валдор. Але містера ат Янрі хвилювало інше:

- Як можна було зробити таке безшумно? - він торкнувся рукою однієї зі знарядь. Дерев'яна поперечина була зламана навпіл, але дві її половинки ще трималися один за одного, утворивши в розломі зубасту пащу. - Та й Локайн весь час перебував поруч із Серапіною, а двері в цю кімнату були зачинені.

Раптом чоловік замовк і обернувся до мене. Задумливо зміряв поглядом. Від підозри, що майнула в ньому, я приголомшено відступила. Але виправдовуватися мені не довелося.

- Я почув кроки місис Лурі та одразу пішов за нею, - повідомив Загір. - Вона не заходила до кімнати, а двері вже були відчинені.

Від цієї фрази Ілліор зніяковів, ніби його спіймали за непристойним заняттям:

- Вибачте, Гвенето, я не хотів ні в чому вас звинувачувати.

Я лише похитала головою і попрямувала вперед, бажаючи знайти кульку, що випала з моєї кишені. Здається, я була майже на середині кімнати. Обережно вибираючи місце, куди поставити ногу, дійшла до потрібної точки й озирнулася. Згадався звук предмета, що котився, і я почала оглядатися на всі боки. Біля стіни мені примарився відблиск. Підійшовши туди, справді виявила кульку у плінтуса. Піднявши її, очистила від пилюки й затиснула в кулаці.

Демони поки що розглядали стіни й тихо перемовлялися. Охоронець побіжно оглянув приміщення, пройшовся біля стін і попрямував далі коридором, мабуть, щоб перевірити інші приміщення. Валдор Валенті бродив серед зламаних знарядь тортур як неприкаяна душа, розглядав усе, сунувши руки в кишені, та беззвучно ворушив губами, наче підраховував збитки.

- Я запечатаю цю кімнату, - виніс вердикт Ілліор. Загір лише зітхнув, але мені було очевидно, що це не розв'яже проблему. Ось тільки нічого запропонувати натомість я не могла, а тому промовчала.

Валдор першим вийшов у коридор, за ним - Ілліор. Я затрималася, окидаючи символи на стінах останнім поглядом. Усередині вертілося неявне відчуття, яке буває, коли у давно знайомій квартирі змінити якусь дрібницю, з першого погляду незрозуміло, що сталося, але інтуїція підштовхує шукати зайву деталь.

- Місис Лурі? - гукнув мене Загір. Вже збиралася обернутися до нього, як раптом усвідомила, що саме я побачила, і попрямувала до стіни.

- Що трапилося? - почула ззаду тихе запитання господаря особняка.

- Не знаю, - така ж спантеличена відповідь Загіра. - Дай кілька хвилин.

Пролунали акуратні ледь чутні кроки. Мені знову здалося, що до мене крадеться величезний кіт, а не демон. Але це я відзначала краєм свідомості, а сама повністю зосередилася на заклинанні.

Чоловік зупинився на пристойній відстані та звернувся до мене:

– Ви щось знайшли?

- Хочу створити відбиток символів, щоб їх проаналізувати, доки ми маємо час.

- Можете не турбуватися, ми зробимо копії й надамо вам, - повідомив Ілліор, почувши мою відповідь. Я нервово посміхнулася, і спробувала відповісти невимушено:

- Це займе лише хвилину. Мені хочеться запам'ятати розташування символів на стіні.

- Можу допомогти, - в кімнату знову сунувся Валдор, але я вже закінчила плетіння. Образ побачених мною символів було збережено у вигляді, в якому вони зображені на поверхні. Швидше сунувши руки в пахви, я розвернулася до чоловіків.

- Дякую, але вже все готово. Можемо йти.

Обійшовши ректора, що пильно дивився на мене, я попрямувала в коридор, а потім у бік сходів, більше не зупиняючись. Намагалася йти спокійно і не зірватись на біг, як мені хотілося. Вже підійшовши до кімнати, почула, як запечатали двері в кімнату на третьому поверсі. Тепер пройти до неї буде складно навіть за допомогою магії.

Вже відчинила двері й однією ногою зробила крок за поріг своєї кімнати, як раптом на моїх плечах опинилися чужі руки. Встигла лише злякано пискнути, коли мене вштовхнули всередину і затиснули рота рукою. Паніка підкотила до горла холодною хвилею, змусивши зробити судомний вдих.

- Не кричіть, - прошепотів на вухо знайомий голос. - Я відпущу зараз, тільки не кричіть. Я не завдам шкоди.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍