Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Відпустіть мене, Соуре! Я можу все пояснити.

— Отже, ось як Ви годуєте Його Світлість? - вказав чоловік на розбитий посуд та залишки вчорашньої вечері на підлозі. - Чудово знаєте, що господареві необхідні ліки і ось так робите? А потім годуєте його рештками свого сніданку? Були у нас слуги, але таких ще не було. Та Вас у поліцію здати треба!

— Соуре, нічого подібного! Ви не розумієте...

Дворецький навіть слухати нічого не хотів. Він скрутив мені руки, ніби я злочинець, і продовжив мене виштовхувати з кабінету графа.

Раптом стіни затремтіли і ми на мить зупинилися. Обернулися удвох із дворецьким і втупились у графа, який виїхав за нами і зараз зупинився посеред кімнати. Його очі блищали від гніву та люті. Я відмітила про себе, що граф сьогодні виглядає дуже погано. Авжеж! Він усю ніч не спав через мене! Зараз він виглядав ще старіше за свій справжній вік. Я бачила на сходах його портрет, який був зроблений за рік до його хвороби. Високий, вродливий, з широкими плечами, з красивою посмішкою на губах. Професор Шолла говорив, що графу близько сорока років.

— Перепрошую, Ваша Світлість, за свою нестримність. Зараз ноги цієї злочинниці не буде у Вашому домі.

Будинок струсонуло ще раз, а обличчя графа просто перекосилося від гніву.

— Мілорде, Ви ж...

— Мовчіть, рессо! Граф не бажає Вас слухати! - суворо промовив Соур.

Я кинула останній погляд на графа. Він дивно на мене дивився, примруживши очі, не зводячи погляду з мого обличчя. Гнів змішаний із задумливістю завмерли в його очах. Як тільки Соур відчинив двері і спробував виштовхнути мене, двері різко зачинилися перед моїм носом.

— Ви хочете викликати поліцію, мілорде? Не відпускати її на волю? - уточнив Соур, наче він міг читати думки графа. Я дивилася на чоловіка і не вірила у все, що відбувається. Ще трохи і мене справді здадуть у поліцію.

Граф кивнув у мій бік.

— Добре, так і зроблю, Ваша Світлість, - і Соур спробував знову мене виштовхнути, але двері не відчинялися.

— Мені здається, він зовсім не бажає мене здавати в поліцію, — тихо помітила я.

— Мовчіть, рессо! - дворецький сильно смикнув мене за лікоть.

Я подивилася на графа в очікуванні, намагаючись зрозуміти його наміри. Чоловік перевів попереджувальний, і як мені здалося, засуджуючий погляд на Соура. Але, здається, дворецький абсолютно не вмів читати думки свого господаря. Або не хотів. Граф перевів погляд на мене і кивнув у бік своєї спальні. А потім повільно зник за дверима.

— Він щось хоче спитати у мене, — сказала я Соуру і спробувала звільнитися.

— Багато Ви розумієте. Знайте своє місце!

Стіни здригнулися і я підняла брови з докором дивлячись на дворецького. Він не відпустив мене, а сам повів за графом. Ми зупинилися перед мілордом. Він головою кивнув у бік вікна і запитливо глянув на мене.

Я зрозуміла, що він чекає від мене пояснень.

— Двері були зачинені, і я... Це був єдиний спосіб проникнути до Вашого кабінету і дізнатися, що з Вами відбувається. І як виявилося недаремно! - все ж таки не змогла стримати я образу. - Я усвідомлюю, що порушила правила і розумію чим загрожує моя недбалість, але...

Мені здалося, що граф зробив мені знак помовчати. Він проїхав повз нас і тепер зупинився біля свого столу, на якому стояв його сніданок. Точніше сказати мій. І знову питання завмерло в його примружених очах.

Я кинула погляд на Соура і нерішуче подивилася на графа.

— Я вчора Вам усе пояснила, мілорде.

Було дивно за цих обставин бачити на його обличчі усмішку. Аж раптом здалося, що його очі стали якимись... теплими.

— Ваша Світлість, - втрутився Соур, як і раніше, міцно тримаючи мене за лікоть, - дівчина явно не в собі і намагається заговорити Вам зуби. Вона забирає лише час. Я виведу її і простежу, щоб вона понесла заслужене покарання.

Між мною і Соуром пройшов потік магії, і ми вдвох знову подивилися на графа.

— Мілорд наказує відпустити мене, — раптом промовила я, пильно стежачи за Його Світлістю.

— Припиніть нести нісенітницю!

І знову потік магії, ніби вихор пронісся між нами, змусивши цього разу Соура відпустити мене. Дворецький, насупившись, дивився на свого господаря. До речі, граф дивився на нього з великим докором і навіть нетерпінням.

— Вибачте, Ваша Світлість, - пробурмотів поспішно Соур, і все ж таки не зміг не помітити, - але я не хотів би залишати її в цьому будинку. Мені здається, Ви помиляєтесь на її рахунок. Адже ми багатьох бачили з Вами за цей час. І пам'ятаємо наскільки хитрими та підступними можуть бути люди.

Граф показав, що дворецький вільний. А потім навіть двері відчинив, вже конкретно натякаючи йому на вихід. Соур зло блиснув очима в мій бік, ввічливо вклонився господареві і вийшов.

Граф тим часом під'їхав ближче до столу і покликав мене. Він вказав поглядом на сніданок. Ох, Його Світлість здається зголоднів...

Сніданок пройшов спокійно. Я зібрала на тацю всі тарілки та вчорашні уламки з залишками їжі. Маючи намір вже йти, я все ж подякувала графу. Він від'їхав, як завжди, до вікна і спостерігав скоса за мною.