Читати книгу - "Щастя за мільйон, Ангеліна Кріхелі"

Розділ 14

Катя ще трохи гримнула посудом і незабаром впливла до кімнати з тацею у руках. Лише поглядом перепросила за скромне частування, піднімаючи чашки з чаєм і свіжоспеченими ароматними пряниками на старий дерев'яний столик, присунувши його до ліжка.

- Моє улюблене? - пожвавішала бабуся, простягаючи руки за своєю чашкою та маленькою тарілкою, на яку дбайлива онука переклала кілька пряників.

- А як же! – радісно закивала дівчина.

Коли вона лише встигла? Власне, це питання він і озвучив, з подивом дивлячись то на неї, то на нехитре підношення.

- Так рецепт простий і швидкий, - легко знизала плечима. - І мені тільки на радість!

Судячи зі щасливого блиску очей, правда, на радість.

Раптом відчув себе зайвим у цьому будинку, а від цього й ураженим. Зробивши зусилля, недовірливо потягнувся до тарілки. Відкусив шматочок випічки. Ще гаряча. Замружився від задоволення.

Частування тануло в роті.

- Де ви навчилися так пекти? - муркочучи від задоволення, поцікавився він.

Зробив ковток чаю і зовсім втратив зв'язок з реальністю. Чорний, але із добавкою якихось трав. По тілу розлилося відчуття спокою.

Щоб досягти подібного стану відірваності від дійсності, зазвичай доводилося неабияк напитися, забутися в обіймах красуні на кілька годин і абсолютно виснаженим фізично плюхнутися в пінну ванну. Адже Катя лише спекла пряники. Напевно, просто надто втомився. Час у відпустку. Може, і її взяти з собою? Вже як коханку, звичайно. Думка порадувала.

- Так бабуся й навчила, - із властивою їй простотою заявила дівчина.

Він і забув, про що питав. Подумки струсив себе.

- Так, - ляснув у долоні, намагаючись повернутися у звичний стан. - Перейдімо до суті. Тому що час летить.

Катя заметушилася. Стягнула з себе фартух і відклала убік.

- Так, ви маєте рацію, звичайно, - погодилася дівчина. Сіла на край ліжка, взяла бабусю за руку. Та відповіла настороженим поглядом. - Бабуся, у мене чудові новини. Стас запропонував сплатити за необхідне лікування. Це у кредит. Потім просто відніматимуть із моєї зарплати. Щоправда, здорово? – з ентузіазмом запитала Катерина.

Але бабуся не поспішала радіти. Окинула шефа онуки підозрілим поглядом.

- А якщо ти звільнитися захочеш? Чи невдало пройде операція? Як віддавати гроші тоді?

За розгублену Катю відповів Стас.

- По-перше, не треба песимізму. Операція - краще, ніж бездіяльність, чи не так? А віддавати... Якщо не спрацюємось, борг реструктуризуємо. Скажи я, що спишу його як благодійність, ви ж не повірили б. Тож зупинимося на версії про реструктуризацію.

- Катя мені не каже, скільки там, - трохи пом'якшившись до нього, беззлобно буркнула жінка. - Але я підозрюю, що відпрацьовувати їй доведеться все життя. А будинок продати, якщо що... Так він нам дорогий, а за ціною мало що вартий. Та й жити їй тоді де? Я проти бути для онуки таким вантажем.

Стас шанобливо глянув на хвору. Він чудово розумів її.

- Якщо Катя не сказала, то і я промовчу, - посміхнувся чоловік. - Я ще не бачив рахунок, але не думаю, що для мене це матиме значення. А ваша справа активно одужувати. Вам Катюшу ще заміж видавати, правнуків няньчити, — раптом брякнув він і сам собі здивувався.

Куди його понесло? І головне: яке заміжжя, якщо він зібрався запропонувати їй роль коханки? Жодних інших відносин це не передбачало. Дітей також.

- Катю, покажіть мені листа клініки. І поки збирайте бабусю, - зніяковівши, пробурмотів чоловік, підводячись.

Вона охоче кивнула і квапливо вийшла в кімнату, покликавши його за собою.

- Ось, - тремтячою від хвилювання рукою простягла йому розкритий конверт. - Стасе, а ви правда думаєте, що оперувати краще, ніж не діяти? - несміливо запитала. - Просто іноді мені здається, що... краще нічого не змінювати, щоб не зіпсувати.

Останні слова дівчина промовила зовсім пошепки. В повних сліз очах хлюпалися страх і хвилювання за єдину близьку людину. Брати відповідальність за життя іншого, навіть коли рішення очевидно, завжди болісно і важко. Він добре це знав. Інстинктивно обійняв Катю, погладжуючи по спині. Відчув, як намокла його сорочка.

- Ну-у, це ви даремно, Катю, - заспокійливо поплескав по плечу, ніяково відсторонюючи її.

Чомусь одразу стало дивно порожньо.

- Що тут у нас? - діловито витяг листа, намагаючись приховати власне хвилювання. - Катю, у мене для вас одразу дві гарні новини!

- Щоправда? – перепитала з надією.

- Я добре знаю голову клініки. І це не така велика сума, як здається, - він бадьоро посміхнувся. - А чому ви саме цю клініку обрали?

– Ми не обирали. Більше ніхто не схотів братися. А везти її в іншу країну ризиковано для неї і... набагато дорожче, — посоромлено пояснила Катя.

Серце Стаса болісно стислося. Він наказав Каті йти збирати бабусю для стаціонару та взяв телефон.

Для нього це справді не гроші. Стільки цілком реально витратити за кілька днів дуже скромного відпочинку. Але шістдесят тисяч доларів лише за операцію! Дідька лисого! Вмерти набагато дешевше.

А якби Катя не зустріла його?

Стас з жахом перебирав у думках варіанти можливих подій. Адже Катя не перестала шукати рішення. І готова абсолютно на все, щоб урятувати рідну людину.

Що ж, тепер він точно знав, що готовий пробачити весь її майбутній борг за одну ніч. Захоче продовження, він буде лише радий.

Питання вдалося вирішити напрочуд швидко. Хоча і з додатковими витратами повз касу, про які Каті знати не варто. Він роздратовано натиснув відбій, старанно заспокоюючись, щоб повернутися до кімнати.

- Катюшо, люба, я знайшла потрібний рецепт для Любаші, про яку ти говорила, - спокійно сказала бабуся, спостерігаючи за швидкими зборами онукою її речей.

- Правда? Ой, як добре! Ось прооперують тебе і зробиш.

- Ні, сонечко. Дівчинці чекати довго, а рецепт простий, - з теплою посмішкою заперечила жінка.

Катя насторожено зупинилася і обернулася.

- І взагалі, якщо раптом комусь потрібна буде допомога, поки я в лікарні буду, зошити всі мої... ти знаєш, де лежать.

- Бабусю...

- Не заперечуй, - твердо зупинила вона. - Знаю, що ти моїми стопами йти не хочеш. Але ж і у допомозі не відмовляєш нікому. Стане в пригоді... А рецепт ось.

Катя з вдячністю обійняла бабусю, коли до кімнати зайшов Стас. Він прокашлявся, привертаючи до себе увагу.

– У мене все готове, – повідомив чоловік. – Ми можемо їхати. Катю, бабусю залишать у лікарні на обстеження. Дату операції повідомлять додатково. Нічого доплачувати нікому не треба. Навіть якщо проситимуть. Всю необхідну суму я вже щойно відправив на їхній рахунок, - красномовно змахнув телефоном. - Онлайн-банкінг іноді особливо зручний.

Він знову промовчав про вартість кожного дня стаціонарного догляду та додаткового обстеження, яке мало бути. І знову задумався про те, що цілком тверезо дивився на життя, в якому не кожен має капітал, що дістався від батька.

Катя простягла скромну дорожню сумку, в яку склала лише найнеобхідніше, на її думку. Стас приємно здивувався такому відношенню до речей, не типового для жінок, на його думку.

Взяв сумку та поніс у багажник. Допоміг перевести бабусю, дочекавшись, коли вона переодягнеться за допомогою онуки. Ходити вона могла. Але вибивалася з сил кожні кілька кроків. Дуже намагалася бадьоритися. Але, на жаль, хвороба робила свою справу.

Він обмінявся з бабусею тямущими поглядами. Відчув, що щодо нього щось змінилося. В кращу сторону. Вкотре за сьогодні здивувався.

До клініки дісталися швидко. Знаючи, що це підопічні Стаса, зустрічати вийшов і голова клініки, і майже половина персоналу. Чоловік гірко посміхнувся. Ну ось! Купити можна будь-кого.

Катя клопотала над бабусею. Йому було важко переконати дівчину поїхати додому. Погодилася вона лише тоді, коли Стас нагадав, що завтра на роботу.

Вже на вулиці запропонував відвезти її додому. Але вона відмовилася, сказавши, що він і так робить для них надто багато. А інша б спробувала затягнути його в порожній будинок і розкрутити ще на гроші.

- Скажіть, Катю, а ваша бабуся... Вона слідчим, чи що, працювала? – не втримався від запитання. - Погляд у неї такий...

Мимоволі зіщулився, згадуючи. Катя тільки дзвінко засміялася.

– Що ви! Вона в мене медик. Але давно вже не працює. А людей травами лікує. Цілителька вона.

- Ясно, - кивнув він, зіставляючи почуте зі сказаним Андрієм.

Хоча зрозуміло було дуже мало.

Спроби переконати дівчину, що відвезти її додому зовсім не складно, не увінчалися успіхом. Зійшлися на таксі, яке вона вперто сплатила сама.

Він все не знаходив у собі сил поїхати. Проводив і залишився стояти посеред двору дорогої приватної клініки. Тут, дійсно, працювали найкращі хірурги. Але й вони не всесильні. Принаймні саме так пояснив перспективи пацієнтки голова лікувального закладу, почувши про кого йдеться. Шанси на одужання – шістдесят до сорока. Небагато, але боротися варто.

Сів у машину. Стукнув кулаком по керму в безсилій втомі. Вперше за довгий час захотів закурити знову, як у юності, але натомість зателефонував Льоші.

Друг слухав тактовно та уважно. Втім, як завжди.

- Парі я майже виграв, - завершив він свою маленьку сповідь. — Але ж спосіб покупки... Чогось нудно на душі.

Льоша продовжував мовчати.

- Ну хоч пошли мене! - у серцях вигукнув Стас.

- Іди ти... спати додому. І не пий. Завтра важлива зустріч. Завтра й поговоримо на свіжу голову.

Олексій попрощався, нічого до ладу не сказавши. Але Стасові, на диво, стало легше.

Настя похмуро глянула на нареченого.

- Все чула? – без тіні сумніву скоріше констатував Льоша.

Вона кивнула головою.

- Слухай, Льошо... - загадковим тоном заговорила, присуваючись ближче. - А якщо вона відьма... може вона приворожити нашого Стаса?

Олексій важко зітхнув, обіймаючи наречену.

- По-перше, не відьма, а знахарка та колишній лікар, між іншим. Колись взагалі всі люди знали, яка трава навіщо потрібна. Ну, а по-друге... Кому, як не тобі, знати, що не можна на людей вішати ярлики лише через діяльність. Адже ситуації бувають різні. У таких справах хай знається сам. Серцем та головою. Злих язиків без нас із тобою вистачить.

Настя пирхнула невдоволено, але промовчала, ретельно обмірковуючи свій наступний крок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍