Читати книгу - "Моя на одну ніч, Тала Тоцка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За ці роки вони з Анфіскою перейшли в зону приятельських відносин, і Оля дуже цінувала, що та жодного разу не згадала «біологічний годинник», який «тікає». Але це зовсім не означало, що про нього не згадувала Оля.
Відрізаючи шматочок дивовижного листкового задоволення, просоченого ніжним заварним кремом, подумала про пандорські скафандри. Судячи з їхнього бездітного шлюбу з Богданом, у колишнього чоловіка з подібними обладунками явно були проблеми. Напевно, тому першим на думку спадав не він, а зовсім інший мужчина.
Оля зітхнула. Перед собою можна і не прикидатися. Цей завжди спадає на думку. Навіть не так. Він звідти й не йде, його хіба що мітлою можна вигнати, та й то ненадовго. І це було особливо прикро, бо в нього якраз діти є.
П'ятеро синів, і всі від різних жінок. То може Костя Аверін і є власником броньованих пандорських захисних скафандрів? А його сини — прямий наслідок їхньої непробивності?
Майнула приваблива думка запропонувати Аверіну обмін — вона йому контракт, він їй біоматеріал. Майнула і згасла. Ольга швидше відкусить собі язика, ніж зізнається, що має проблеми. Може тому, що навколо Аверіна вічно товчуться жінки, навперебій готові народжувати йому дітей?
Вона миттю уявила натовп жінок, які старанно працюють ліктями і відштовхують конкуренток, щоб отримати доступ до розкішного тіла Аверіна. І тут навіть душею кривити не доводилося, воно в нього й справді розкішне. Подвійно принизливо на такому тлі виглядати неповноцінною зі своїм діагнозом.
Торт уже стрімголов мчав по організму, підступно трансформуючись у підшкірний жир, а Оля так і не могла визначити, чому з ним не так легко, як з іншими. Не з тортом, ясна річ. З Аверіним.
Взяти того ж таки Богдана — наскільки просто було обговорювати з ним питання на будь-які інтимні теми! Вони навіть говорили про інсемінацію, може це тому, що він був чоловіком? А Аверіна уявити чоловіком не виходило навіть якщо напружитися щосили.
Дивний та несхожий ні на кого мужчина. То дивиться на тебе палаючим поглядом, то раз — і в очах суцільний лід. Ось як з таким бути поруч? З таким добре проводити час, відпочивати та кохатися. Добами. От тільки їй уже цього було замало, подорослішала, мабуть.
Але головна причина, через яку вона не могла зізнатися Кості у своєму діагнозі, була самій Олі добре відома. З Богданом хотілося для себе дітей. У випадку з Аверіним хотілося дитину не тільки від нього, а й для нього. І не просто дитину, а дівчинку. Доньку.
Оля забути не могла, як він дивився на Настусю, дочку Данки та Даніяла. Як млів і танув у присутності дівчинки. А якби Оля змогла народити йому доньку, схожу на нього, з блискучими чорними очима в обрамленні чорних вій, Костя точно збожеволів би від щастя.
Ольга сумно розглядала перехожих через скло великого панорамного вікна. Ну? І чим вона в такому разі відрізняється від того натовпу баб, що гронами вішаються на шию Аверіну? Та ще й дітьми намагаються утримати?
Ні, тут їй точно ловити нема чого, і заїкатися не варто. Вони навіть про стосунки не змогли домовитися та остаточно розпрощалися, причому двічі. Обидва рази Олі хотілося вірити, що Костя просто випробує її, тому що при прощанні в чорних очах марився хай не біль, але явний жаль. І обидва рази виявилося, що вона помилилась.
Ольга зітхнула та відставила чашку. Вічно їй ввижається всяка маячня, від того й у житті в неї все через одне місце. Заднє.
Залишила на столику гроші, встала і вийшла з кав'ярні.
***
«Негативний! У нього негативний резус!»
Вона з щосили гупаючим серцем захлопнула історію хвороби. Потім знову відкрила і знову прочитала, щоб переконатися, що їй не здалося. Ні, не здалося. Написано чорним по білому: Аверін Костянтин Маркович, група крові перша, резус-фактор негативний.
Закрила історію хвороби та задумалася. Грюкнули двері ординаторської, Оля сховала історію в стіл і обернулася. Антон. Виглянув у коридор, зачинив двері щільніше і швидко підійшов до Ольги.
Нахилився і заглянув у вічі, а вона втягнула незнайомий запах приємних чоловічих парфумів і зітхнула про себе. Ну? І що їй знову не так?
З того часу, як Оля повернулася з пам'ятної подорожі в замок Давида Данилевського***, пройшов майже місяць. А вона досі маринує Голубих із його запрошенням на вечерю, і все тому, що досі чекає...
Сама не знає, чого чекає. Біля моря погоди, мабуть. І запрошення на роботу до «Медикал-центру» відхилила, і за кордон стажуватися не поїхала. Тому що він потім її не знайде! Добре хоч на курсах водіння почала займатися, навіть навчилася крутити кермо та рушати з місця!
— Антоне, — підвела голову і пильно вдивилася в обличчя мужчини, — а ти погодився б на внутрішньоматкову інсемінацію? — І відразу виправилася: — Звичайно, якби твоїй дівчині чи дружині це було потрібно?
— Що за дивне запитання, Олю? — спантеличено зморщив лоба Голубих. — Звичайно, погодився б. Що тут таке? Я лікар, і це нормальна медична процедура. А чому ти питаєш?
Ось! У цьому вся проблема! Вона лікар, і те, що нормально для неї, ніколи не стане нормальним для іншого, звичайного мужчини. Не лікаря.
«Тож спускайся ти, Олечко, з небес на землю і подивися на всі боки. Та хоч би й на Голубих!»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя на одну ніч, Тала Тоцка», після закриття браузера.