Читати книгу - "Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта"

- Я лише поселив тебе поряд, з розрахунку, що через рік або близько того тебе зацікавить можливість відродження Народної лікарні. Я й припустити не міг, що ти впораєшся за день!

 

- Рік!? - виділила я для себе головне. - Я не збираюся залишатись у Загір'ї на рік! Лікування Фелікса – це пара місяців, пів року до повного відновлення. То ти підлаштував мені цікаве життя, щоб пом'якшити полон у твоїй країні!? - я знесилено звалилася назад на стілець. - Але навіщо? Скажи, навіщо тобі це все? Навіщо тобі я? Ми ж порвали, ти сам поставив крапку. Всевидячий, та твоя майбутня дружина ще не встигла відпочити після першого етапу Відбору!

 

Арденс не поспішав з відповіддю, підбирав слова, наче вирішував, про що мені варто казати, а про що ні. Насамкінець просто зітхнув:

- Тому що мені небайдуже твоє майбутнє.

 

Які знайомі слова.

 

- З цього ми почали, цим і закінчимо, - відрізала я зопалу.

Я злилася, тому що це пояснення знову тривожило рани, які і так не загоїлися. Злилася через те, що Арденс знову намагався влаштувати моє майбутнє, в якому ми будемо не разом, хоч і поряд. У день його одруження я ж помру, як він цього не розуміє? Але я зможу відродитися і спробувати якось жити далі за Драконовими горами, поблизу ж від нього я так і залишуся жменькою попелу. Але найсильніше я злилася тому, що раптом ідея залишитися в Загір'ї більше не здавалася мені такою жахливою, незважаючи на два попередні пункти...

 

Зараз би розвернутися і піти виплакатися кудись у ніч, але прокляті справи... Адже знала, що треба було почати саме з них... Ними ж закінчити.

 

- Це завдяки мені ми змогли переміститися зі стайні, - різко змінила тему.

- Так, я знаю, - Арденс кивнув головою.

 

Знає? Тобто моя надважлива новина, виявляється, не новина зовсім і я даремно шукала з ним зустрічі?

 

- Ти нечутлива до ментальної магії.

- І давно ти здогадався?

- Щойно. На мені магічна маска, а ти все одно мене впізнала.

 

Я глянула на медальйон: точно, після зустрічі з імператором він був димчастим, зараз же став майже прозорим. Сили у ньому зовсім не залишилося.

 

- Все завдяки цьому артефакту - це подарунок Луїзи. Їх з Кітом розробка. Тільки він зараз розряджений.

- Треба зарядити його якнайшвидше. І зробити ще кілька, якщо Кіт зможе. Тільки тихо, без шуму та зайвих вух. За провокацією стоїть ментальний маг, і він продовжить діяти. Їх не так вже й багато, але треба шукати серед наближених.

- Так, схоже, твій батько теж підозрює когось із близьких.

 

- Батько? Ти говорила з імператором, – ствердно кивнув Арденс. - Втім, я вже не дивуюсь...

- Небагато. І... я не можу розповісти.

- Розумію, клятви про нерозголошення - в його стилі.

- Арденсе, - я збиралася хоч якось натякнути чоловікові, на що я підписалася, але язик відмовлявся вимовляти заборонені слова. Довелося думати про щось абстрактне, далеке від мого договору з Багратіоном, щоб сказати хоча б щось: - Не вір у те, що станеться. Все буде абсолютно навпаки.

- Заради Великого Ода, не кажи, що він втягнув тебе у свої інтриги!? - Арденс виглядав схвильованим. І не дарма. Задум імператора Загір'я був небезпечним для мене не меншою мірою, ніж для нього самого. І чим більше минало часу від зустрічі з Багратіоном, тим ясніше я усвідомлювала, на яке ризиковане божевілля погодилася.

 

- Просто запам'ятай мої слова.

Арденс кивнув головою. Раптом перед ним з'явився жовтий вісник, чоловік відкрив його і з явним небажанням підвівся з-за столу:

– Це від Баха. Чергова термінова справа. Будь обережною, Анно. Скоро побачимося, - Арденс нахилився було до мене, ніби хотів поцілувати... Поцілувати? Та ні, точно ні, з якого дива йому цілувати мене? Мабуть, просто хотів ще щось сказати... Але завмер, розвернувся на п'ятах і попрямував до виходу.

 

"Скоро побачимося" - повторила я про себе і знову відкинулася на спинку стільця, прикриваючи очі. Моя ж неслухняна частина душі, та, якій було начхати, що Арденс майже одружений ненависний дракон, полинула за чоловіком, як метелик до світла вогню. Ця частина душі хотіла залишитися в Загір'ї, щоб хоч зрідка бачити Арденса і згоряти від очікування наших зустрічей, вона не знала гордості чи гордині, її не турбували мої мертві предки... А також вона знала, що не за Драконовими горами, не за Крижаним океаном я не зможу розлюбити Арденса - ніколи і не дивлячись ні на що. Вона не хотіла жити, просто відмовлялася жити без цього чоловіка та постійно повертала мої думки до легенди про Обрану.

Я розуміла, що все це нісенітниця, вигадки... Ну а що, коли ні? А раптом? І нехай я не знала самої історії, але вже за назвою можна було здогадатися, про що вона. Арденс казав, що багато дівчат розбивалися, намагаючись злетіти. Очевидно, вони сподівалися отримати крила, стати драконицями... Ні, я все ж таки, як з'ясувалося, з роду стародавніх дракононенависників, тож ця казка точно не про мене.

 

І все ж приємно було уявити, що я стрибаю з якоїсь височенної скелі і... злітаю чудовим створінням, втіленням магії. А якщо ні - то хай і розіб'юся, якщо я не обрана Арденса, то краще вже ніяк. Так, це звучало так солодко, привабливо... Тепер я чудово розуміла, про що думали юні жертви нерозділеного кохання... Я ж дозволила собі захопитися фантазією, бо знала, що це лише фантазія. Насправді я ніколи так не вчиню. Я завжди боротимуся за життя, яким би кістлявим воно не було. Навіть якщо залишуся одна, без надії і на дні. Боротимуся до останнього подиху, а романтичні суїциди залишу малахольним дівицям.

 

І все ж таки цікаво дізнатися легенду цілком... Суто в пізнавальних цілях... І... Стоп. Це я щойно мріяла про те, що перетворюся на ненависного дракона і навіть назвала його "прекрасним створінням"!?

 

Я безрезультатно спробувала присоромити себе якоюсь хитромудрою лайкою мого діда, але марно. Потім я нагадала собі, що ненависть до драконів - це барикада, за якою сховається моє серце після одруження Арденса і, спираючись на яку, я потім зможу відродитися... Та це саме серце зараз твердило, що воно не Урхів фелікс і відроджуватися повторно не бачить сенсу, що готове згоріти вщент без щитів та шляхів відступу. І навіть голос кинджала-дракоморта зараз звучав набагато тихіше і невпевненіше.