Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 14

     Емілія.

    Доки чоловіки, а саме мій батько і, як Ви вже встигли зрозуміти - батько Марка, тиснуть один одному руки, я все ще тупцюю ззаду.

   Зараз я знаходжусь в великій гостьовій кімнаті разом з батьком, Оксаною Михайлівною, Віктором Івановичем, маленькою дівчинкою років 7-8 і звичайно Марком, як це я про нього та забула!

    Реакція Марка при погляді на мене не забарилася. Перша стадія - переляк та шок! Спочатку він зблід, а очі округлилися.  Друга стадія - прийняття, його обличчя заціпеніло, а брови зійшлися на переніссі. Третя стадія - заперечення, почав йорзати на кріслі в якому до моєї появи встиг облаштувати собі зручне місце, і на всяк випадок, дістав ключі від автівки. Потім поглянув на своїх родичів, гірко зітхнув, пригадавши, що тут не сам, а швидше за все ще й кермував саме він. Зробила висновок з втомленого вигляду та по зв’язці з ключами. І нарешті - прийняття, підняв очі до неба, тільки й того, що не перехрестився. Нарешті зрозумів, що найближчі три дні по тихому звідси втекти не вийде!

    Напевно запитує у вищих сил за що йому таке. Так я відповім… незабаром! Це все за його неодноразові образи, зверхнє поводження і переслідування. 

    Тож, краще любчику, не потрапляй мені знову на очі, а то карма ще якоїсь капості підкине. Ну, а якщо не карма, так я точно… від щирого серця насиплю в обидві жмені!

- Вітаю всіх! - проспівала я і вийшла з тіні.

- Добридень! - першою обізвалася матір Марка. На відміну від свого сина, не поспішала розглядати мене чи дивитися прямісінько в очі.

- Тітко Оксано-о! - почувся протяжний тоненький дитячий голосок поряд з нею. 

- Що? - тихо запитує жінка, але відлуння в кімнаті досить суттєве, чути, як у церкві.

- А тьотя клоун з цирку? Вона надме мені кульку? - шепоче дівчинка, але чують всі.

    “Ох ця дитяча безпосередність. Сама така була в її віці!”

- Ні, дитинко! У тьоті є лише цукерки! - дістаю з своєї сумочки, яка бовтається через плече, пакунок з антистресовими льодяниками і протягую їх дитині. - А кульку тобі Марк надме.

     Марк супиться після моїх слів ще більше, і стає схожим на сича.

- Що? Такого? - знизую плечима, спостерігаючи за ним. - Не ті кульки? Яка прикрість!

- Вибач, мила! Дядько Марк витратив всі свої кульки на іншу біляву дівчинку!

     “А ось і здивування на його обличчі… Звідки ж то я знаю про біляву подругу? Змусила когось за ним шпигувати? Маю дар передбачення? Спадкова відьма?”

 

      Марк.

      Я міг очікувати будь якої підстави від татуся, але точно не такої! 

     Думав, він відмовився від цієї безглуздої звідницької ідеї, ще в той самий вечір коли вперше побачив цю пришелепкувату Емілію. 

      Бач ні! 

    А так солодко співав: “Поїхали з нами! Сім'єю! Порибалимо разом! Проведемо час! А коли повернемося в Київ допоможу з твоїм проектом! Знайду потрібних людей, підкину грошенят…” 

     Як я міг на це все повестися вдруге?

    Думаю, що без Інки теж не обійшлося. Ще та історія я Вам скажу! Так от, моя маже вже колишня подруга, коли зрозуміла, що я ось-ось зістрибну з гачка, взялася за мою матір. Взнала який салон вона відвідує і наче ненароком з нею пересіклася. 

    “Ой, Вам так пасує нова зачіска? А мені? Так хочу порадувати свого майбутнього нареченого! Правда він у мене гарний! Я так його кохаю!”, - і фоточку на телефоні прямісінько під носа моїй маман. 

     Матір три дні зі мною не розмовляла, напевно від шоку відходила, а потім видала, що цієї… епітети навмисно прибрав, ноги не буде в її будинку! Наче я цього хочу, чи проти!

    Звичайно ми ще й через це посварилися. Ну, перепрошую, не розумію я цього втручання в моє особисте життя. Так, погоджуюся, досвіду матері не бракує, але ж мені жити з дружиною, а не їй! 

     Хоча тут ми з нею зійшлися, Інна явно не та жінка на якій одружуються. І на  це є безліч причин.

     А от щодо Емілії… Взагалі не розумію логіку батьків! 

    Зухвала таткова донька, якій дозволялося в дитинстві все! Розпещена, гонорова, та ще й в додачу несповна розуму! І це навіть не легенька придуркуватість, як то кажуть, - “Психічних вад не виявлено, просто весела дурепа”… це не знаю як пояснити словами. Та залишись я з нею вночі в одній кімнаті, точно заїкатися почну! Он за нею стовідсотково секта плаче - свідків останнього дня Оріфлейму! Бо по іншому її дурнуватий мейк я пояснити не можу!

- Піду перепочину з дороги! - попереджаю інших і підхоплююсь з крісла.

     Моєму мозку і очам треба відпочити, якщо Ви зрозуміли на що, вірніше на кого я зараз натякаю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍