Читати книгу - "Сплетіння долі, Аріна Спел"

15

Ранок приніс не тільки нові пестощі а і нові турботи. Сьогодні повернуться слуги, будуть клієнти. Знову треба буде вдавати жорстоку господиню і раба. 

-Котра зараз година.- крикнула Адамові.

-Вже по обіді. Ти так солодко спала, не хотів будити- почула крізь причинені двері ванної кімнати. 
-Мене ж люди чекають.

-Почекають. Ніде не дінуться. Всі знають, яке ти стерво. Це лише підтвердить твою репутацію.

-Щодо цього. Ти ж розумієш, що на загал нам треба поводитися так як і раніше. Ніхто не повинен знати, що між нами. Це небезпечно для обох. 

-Я знаю. Пам’ятаю, що лише раб. Не хвилюйся. 

-Не рви моє серце. Що я можу вдіяти? Нам потрібно грати відведені ролі.

-Й тобі це добре вдається. Не розумію, як повʼязати тебе справжню з тією яку знають всі.

-Я дуже голодна. Пішли, пообідаємо, та й справ багато- змінила тему. 

По насуплених бровах зрозуміла, що він бачить як я уникаю розмови. 
День закрутився, завертівся . Процедура омолодження не викликала жодних проблем. Ніби не довелося витрати і краплі сили. Єдине , що дратувало, це хустка, яку довелося повʼязати на шию, щоб ніхто не бачив знак, який світився червоним. Це викличе зайві запитання, а я й так балансую на лезі ножа.

Ввечері довелося засісти за папери. Так-сяк звести бухгалтерію. Справи йшли добре. Дохід був стабільний і не маленький. Але розібратися хоч в елементарному було треба. 
-Леді Ксенія.- після короткого стуку увійшла служниця.- Леді Астрід прийшла.

Так, не закочувати очі, не закочувати очі.  І посмішка. Радісна. 

-Клич, хай увійде.

-Її нема. Вона спитала де ви, я відповіла, що в кабінеті. Потім спитала де Адам. Я сказала, що в саду. Вона відповіла, що мабуть не варто вас турбувати, у вас певно багато справ. Вона дочекається вас на дворі. Та я вирішила доповісти.

-Дякую.- а душа покотилася в пʼяти.- Скільки часу пройшло?- я вже прямувала коридором, намагаючись не зірватися на біг, не видати своє занепокоєння. 
-Хвилин десять. 
-Не йди за мною. Роботи ніякої нема, чи що?-роздратування не треба було і вдавати. Як тільки но вона залишилася за рогом, я побігла.

Вже в саду побачила Адама. Той стояв, витягнутий як струна, дивився на Астрід далеко не рабським поглядом, сповненим злості і огиди. А те стерво розстібало йому сорочку, мацаючи грудні мʼязи. Він не міг її зупинити, він не мав на це права. 
-Астрід, люба, яка я рада тебе бачити.- розімкнула свої обійми. Для того щоб відповісти, їй доведеться відійти від нього. Гримаса роздратування промайнула на її обличчі, але проігнорувати мене вона не могла. Після «дружніх» обіймів потягла її сісти в крісло. В голові гарачково метекуючи як її ввічливо спровадити. 
-Твій раб не слухається. Де це бачено, абсолютно не реагує на мої накази. 
-Він слухається мене. Я ж тобі вже казала, я забороняю йому коритися будь кому чужому. Це вміння я добре втовкмачила йому в голову. Він не ослухається, знає яке покарання на нього чекає. 
-Він не обрид тобі? Памʼятаєш, що обіцяла?

-Не те щоб не обрид. У нього гарна магічна сумісність зі мною, яку не так і легко було встановити. Не хочу збити магічні потоки. 
-Він хоч вартий чогось у ліжку? 
Захотілося гаркнути їй «яке твоє діло?», але на томість довелося начепити зверхню посмішку.

-Про що ти говориш. Який коханець з раба? Він з вільних, його не навчали. Робить тільки те, що я скажу. Ніякої ініціативи. Якби він так добре не підходив мені магічно, вже давно продала б.

-Ну хоч член більший ніж у Барта?

От сволота. Адам же стоїть поряд і слухає. Сподіваюсь розуміє, що я мушу відповідати саме так.

-Член як член. Нічого надзвичайного. 
-До речі, про Барта.-продовжила вона.- ти обрала дієву, але досить ризиковану тактику. Спочатку я думала, що ти збожеволіла коли почала відштовхувати його, але зараз бачу як він завівся. Хоч і злиться, але постійно говорить про тебе. Можливо, здійсниться твоя мрія і він захоче одружитися. 
Ну, цього мені ще не вистачало. Замість того, щоб відштовхнути цього горе-залицяльника ще більше мотивувала його. 

Далі я змінила тему, перекинула на улюблені Астрід плітки. А що нового? Хто з ким? Хоч мені й було байдуже, та все ж таки спокійніше було говорити ні про що.
 Коли була вже пізня година, й дорога гостя вирішила врешті звалити, важке мовчання запанувало між нами. 
-Ти ж розумієш , що я повинна була так сказати?

-Звісно.

-Мені треба було вбити її сексуальну зацікавленість. 

—Я розумію Не треба виправдовуватися. Ти ні в чому не винувата. Ніхто не винуватий. 
Ми мовчки пішли в кімнату. Все це давило на нас обох. 
Я нервово метушилася, металася з одного кутка в інший. Потім пішла у ванну. Вийшла, вдягнена у піжаму. Адам стояв, як істукан, посеред кімнати, схрестивши руки на грудях. 
-Ти чого?

-Ну я ж безініціативний. Роблю лише те, що накажуть. От, чекаю вказівок. 
Образився. Як знає. Який я мала вихід? Може, якби я змогла розказати свою таємницю, він би зрозумів, але не була готова довіритись.

-Добре, тоді роздягайся.

Він запитально подивився на мене.

-Якщо вже вирішив погратися в раба, то будь послушний.

Зняв через голову сорочку, потім штани. Все це не відводячи погляду від мене. 
-А ти? Чи накажеш зробити це мені?- хоч і намагався виглядати злим, та його ерекція видавала, що йому подобається. 
-Мовчи і не заважай. 
Повільно підійшла до нього впритул. 

-Що ти робиш? - спитав хриплим голосом.

-Хочу попросити пробачення в нього.- обхопила стовбур і провела рукою в гору і в низ.

-У пеніса? Він лише частина мене. Він не може ображатися. 

-Навіть трішки? -прискорила я темп.

-Може саму малість. - хапає мене за потилицю, притягує до себе і пристрасно цілує. 
-Ти ж мав не рухатись і чекати вказівок. - після того як ми відірвалися один від одного, стогнучи промовила. 
-Іншим разом. - зірвав з мене одежу і розвернув до себе спиною. - він тебе пробачив, але не я. Доведеться покарати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍