Читати книгу - "Будинок не для щастя, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 17

     Аліна.

     Той момент, коли свідомість увімкнулася з настанням ранку, але мігрень така, що навіть боляче розплющити очі. 

     Моя долоня торкається до чийогось теплого і більше того, ще й волохатого тіла. Приємний аромат чоловічого тіла, навіть відчуваю, як спокійно, розмірено стукає чиєсь серце. Тільки зараз зрозуміла, як же ж я за цим всим скучила: за теплими обіймами, поцілунками...

     І якби тільки долоні в цей момент торкалися, здається я вся зручно вмостилася зверху. Та ще й у чому матінка народила.

     Ой-ой-йой…

     Що було вчора?

     До дідька, що було…

    Де я! Та хто піді мною?

    Ви мені скажете, що на це питання досить легко відповісти, достатньо просто розплющити очі.

    Але страшно… 

    Страшно поглянути в очі неминучій реальності. Якби це був лише сон!

   Почала пригадувати, чи бува не додумалася зателефонувати колишньому. Та потім згадала, що той на грудях “лисий”, як моє коліно… Заспокоїлася.

    Хоча-а-а! Є ще один претендент і якщо вже відверто, набагато гірший варіант. Особливо опинитися з ним в одному ліжку. 

    Все ж таки наважилася і відкрила одне око, піднявши трішки голову, яка розколюється, ту яка ще мить тому мирно лежала на чиємусь плечі.

- Трясця! - Не втрималася.

- І тобі доброго ранку! - Промовив мій сусід, мружачись від променів вранішнього сонця. 

- Що ти тут забув? - Зіскочила з нього прожогом, незважаючи навіть на головний біль. 

- Пф! Взагалі то ти опинилася в моєму ліжку! - Зауважив той.

    Дійсно, озирнулася навкруги. Цей незручний момент, коли хочеться щезнути негайно. 

- Ти…! - Вигукнула роздратовано, прикриваючи груди руками.

    Добре хоч трусики були на місці, може ще існує бодай хоч малесенький шанс, що між нами нічого не було?

- Боже, Аліно! Що ти намагаєшся там прикрити, чого я вчора, вірніше вже сьогодні ще не побачив? Доречі гарно танцюєш! 

    Бородань теж підхопився. 

- Це все ти! - Продовжую з образою, нашвидкуруч натягуючи топ.

- Звичайн-о-о! - Протягнув здоровань. - Все я! Спочатку залив в тебе дві пляшки шампанського, змусив до другої години ночі з подружками волати пісні. Хоч би одна в ноти попала… Потім силоміць затягнув до себе за добавкою, а потім хитрістю змусив танцювати стриптиз!

- Це все я? - Заморгала здивовано.

- Прикинь!

- А що було далі? - Затамувала подих. 

    Даремно мене вчили ніколи не задавати питань, відпові на які не готова почути. Хто за язика тягнув?

- Нічого! Розслабся! - Арт наблизився до мене, швидко й неочікувано, аж подих перехопило.

- Якщо навіть ЦЕ колись станеться, я хочу, щоб ти усвідомлювала свої дії і вчинки! - Прошепотів на вухо, викликаючи зграю мурах по моєму тілу.

- Що? - Відскочила, наче обпечена. - Помрій, Годзило!

- Як скажеш! - Арт підморгнув, а його губи розтягнулися в іронічній посмішці. - Але б я не зарікався! - Додав і закусив нижню губу.

     Нашвидкоруч натягнула светра та джинси й прожогом кинулася до виходу. 

     Нарешті! 

     Вирвалася на свободу! От би ще спогади стерти. Або хоча б вмовити себе, що це все наснилося. Насправді не було нічого. І я зовсім не спала в обіймах цього бридкого та самозакоханого сусіда…

     На жаль це неможливо…

     Щойно мені на мить здалося, що ця ситуація вкрай погана і гірше вже бути просто не може, як мої власні двері будинку відчинилися і звідти випурхнула моя рідна сестра, бадьора і весела, наче не доторкалася вчора до спиртного.

- Аліночко! Ось ти де! - Проспівала сестра, переводячи погляд з мене на сусіда. - А Ви напевно…

     Не встигла договорити Ніка, як здоровань простягнув моїй сестричці свою велику долоню, щоб потиснути руку в знак привітання. От же ж! Не сидиться йому вдома?

- Арт! 

      Тільки не це! Очі Вероніки одразу загорілися, а на обличчі засяяла щаслива та блаженна посмішка!

- Ой! Як несподівано та водночас вчасно! Я так хотіла познайомитися з Аліниним хлопцем! Навіть засмутилася, що поїду, не встигнувши цього зробити. А тут така зустріч!

- Хлопцем… - Він примружився, а губи щільно стулив. - Ай-я-я! Аліно! Хіба можна! - Прицмокнув, роблячи крок до мене.

      Ну ось! Фініта ля комедія! Занавіс! 

      Тікати пізно… Вмирати рано…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍