Читати книгу - "Дожени або зникни, Наталі Саксаганська"

Розділ 16

Соля була в шоці.  Дякувати подрузі, яка швидко запхала її до машини, і забрала звідси, щоб вона змогла перевести подих. 

Треба віддати Дінці належне, в стресових ситуаціях вона кермує краще ніж звичайно. Якось дібравшись додому, Соля закрилась в своїй кімнаті. 

«Що це було?»  Вона й досі відчувала жар на своїх губах. 

«Він скажений, розпещений нахаба. Хто йому дозволяв мене цілувати?!»

Перед очима знову його погляд —  нестримний і владний. Його долоні — гарячі та вправні… 

 

«Навіщо він це зробив? Звісно, щоб дошкулити Ніку. Більше пояснення не було. Але ж вона не розмінна монета. І ніхто не має права її використовувати!» 

Дзвінок телефона повернув її в реальність. «Нік!» — глянула на екран.

Вона не хотіла його ні чути, ні бачити. Все, «досить.» Вона, звісно, не планувала, щоб саме так  закінчилися їх відносини, але вже є, як є. «Досить терпіти суцільну брехню.» Дивно, але вона відчувала якесь полегшення, бо вже давно не мала до хлопця почуттів. Їх відносини були радше звичкою для Солі, а ніж кохання.

Нарешті телефон замовчав, але через мить почувся голосний грюкіт у двері. «Хто б це міг бути? У тата є ключі, та й він ніколи б так не ломився.» 

Виглянула у вікно, на ґанку стояв сердитий Нік, саме він гамселив у двері. 

Соля відчинила, про що  відразу  пожалкувала. Щойно відкривши, вона наткнулася на скажений погляд хлопця. Соломія ще таким його  не бачила. 

— Так ось на кого ти мене проміняла. На мажора! Він тобі добре за послуги платить?

— Ти хворий, —  розізлились Соля, — між нами з Орестом нічого немає, до речі, як і між нами з тобою.

— Не бреши, я бачив як ви лизалися, — плюнув під ноги, — ще скажи, що не сподобалось? 

— Ніку, іди до біса! —  Хотіла зачинити двері, але він не дав цього зробити. Хлопець схопив її за лівий зап'ясток, з силою здавив, вона намагалася відштовхнути його, та він перехопив і праву руку. Як пилинку притягнув до себе. Струснув.

— Мені боляче! Відпусти, — злякалась.

— Слухай сюди. Я не дам собі рога наставляти. Так, признаюсь, я гуляв. Але все через те, що тобі було до мене байдуже. Бо твоя довбана депресія затягнулась. 

— Це не депресія затягнулась, — просичала Соломія, —  в мене мама померла. 

 

Вона дивилась на нього повним ненависті поглядом. Соломія не могла зрозуміти, як вона могла знаходитися поруч з цим недоумком.

Різко відпустив її, так що Соля ледве не впала. 

— Запамʼятай, це ще не кінець. Я роздавлю  твого мажорчика, а потім доберусь і до тебе!

 

Соля зачинилася, ззовні почула як його кулак вписався в двері, залишаючи за собою голосне ехо. Обперлася спиною і за мить сповзла на підлогу, закрила долонями обличчя, ховаючи гарячі сльози.

*********************

Діна захворіла на вітрянку. Дивним чином, але її ця болячка завжди оминала. Коли в дитячому садку всі перехворіли, лише Діну не зачепило, так само й  в молодшій школі. І ось, коли вона була впевнена, що у неї супер імунітет — ця зараза дістала її у 18 років. 

Тому два тижні вона точно на лікарняному, а отже  Солі прийдеться самій бути в універі. 

Настав ранок, тата вона не застала, він пішов на роботу ще раніше, ніж вона прокинулась.  Лишив картку та повідомлення, щоб вона не сумувала, а сходила кудись в ТЦ та порадувала  себе гарним шопінгом.

Ці спроби відкупитися Солю  вже дістали. Вона хотіла з ним просто посидіти за чаєм, порозмовляти, як раніше. Але зараз все по-іншому.

 

Відтягуючи до останнього Соля все ж вирушила на зупинку. Зараз вона злилася на Ореста. Їй здалося, що це він у всьому винен. Але вона вирішила обходити його стороною. Ігнорувати, немов нічого такого і не сталося.  Переконуючи себе, що так буде краще, дівчина вийшла з автобуса. До універа було рукою подати. 

З її везінням вона відразу побачила Ореста. Він стояв весь в чорному: в темній футболці, темних джинсах, і навіть темній бейсболці. 

«Наче Вовк зі своєю зграєю», —  прошепотіла під ніс Соля.

При його вигляді, у Соломії запекло в горлі, вона відчула, як жар заливає її обличчя, а гнів наповнює її зсередини. Через мить вона забула всі свої обіцянки.

 

Швидким кроком Соломія наблизилася до хлопця, помітно розлючена. Її волосся розгойдувалось за спиною, очі горіли полум'ям. Вже й Орест побачив її, та натягнув свою нахабну посмішку. Всі розступилися перед нею, навіть Лєра з Юлею відійшли в бік.

— Що ти собі дозволяєш?? —  Голосно крикнула.

— Ти про що, кицю? — Ніби нічого не трапилось промовив Орест. 

— Ти чудово знаєш! Не придурюйся, —  зараз ще мить і йому точно влетить від неї.

— Тобі не сподобалося? — Спокійно відповів.

— Ні! 

— Можемо повторити! 

— І не мрій!! Більше ти до мене й пальцем не торкнешся, — розвернулася й майже бігом залетіла в універ.

 

Оресту не сподобалося, як вона з ним розмовляла, тим паче перед друзями.Тім з Ромкою  відразу закидали його жартиками, а дівчата просто стояли як вкопані.

День для Солі тягнувся довго, вона сумувала за подругою і переймалася, щоб знову не наткнутися на Ореста.

 На одній із перерв Соля вирішила сходити за лате. Не дивно, що кав'ярня сьогодні працювала. Все-таки це було веселіше, ніж самотньо бродити по коридорах. 

 

Вона зайшла до буфету і на її щастя знайшла свій  улюблений напій, також вільний столик у вікна. Дівчина присіла, вирішила написати повідомлення Дінці, щоб хоч трішки її підбадьорити. 

— Ти не проти? — Соломія підняла голову й побачила білявого хлопця, його обличчя здавалось знайомим. 

— Я Майк, ми з тобою навчаємось  на одному потоці.

— А так, згадала. Я Соля, сідай звичайно. 

— Я знаю, ти подруга Діни, але щось її не видно сьогодні. 

— Так, Ді вдома, захворіла.

 

Раптом наче з під землі виріс Левицький. 

— Дозволиш? —  Показав на місце, де сидів юнак. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍