Читати книгу - "Шуанська балада, Вальдемар Лісяк"

"вирішальний удар", про який вони так довго говорили. І знову, ритуально, мова йде не про вбивство, а про викрадення Першого Консула. Переодягнувшись гусарами або драгунами французької армії, вони нападуть на нього на дорозі від Сен-Клу до Мальмезона силами, рівними ескортові (!), уб’ють конвоїрів, витягнуть Наполеона з карети, доставлять на узбережжя протягом дванадцяти. годин, а звідти на кораблі, що буде їх очікувати, до Джерсі. Протягом цього часу генерали Пішегрю та Моро (можливо, підтримані іншими заздрісними колегами, такими як Бернадотт, Брюн, Макдональд) візьмуть під контроль армію та вітатимуть графа д'Артуа або його сина, герцога Беррі, тріумфально в'їжджаючого до Парижа. Щасливий кінець: інтронізація Людовика XVIII.

Давайте розберемо цей план. Ґрунтуючись на документах, роялістські історики стверджують, що операція під кодовою назвою "Coup essentiel" була спрямована на те, що сказано в документах, — викрадення. Зовсім не на вбивство. Навіть ігноруючи пізніші висновки слідства (до цього ми ще дійдемо) і той факт, що всі свої злочинні напади на Наполеона роялісти позначали символом "coup essentiel" — сам аналіз методу здійснення викрадення, прийнятий згідно з офіційною версією, знову може привести надійного дослідника лише до коментаря: панове, не треба мене смішити!

Наполеон проводив багато часу в Мальмезоні, палаці Жозефіни в тринадцяти кілометрах від Парижу. Він їздив туди в різний час дня, часто ввечері, як правило, з невеликим ескортом - зазвичай кількома провідниками або мамлюками. Дорога вела частково через ліс, ідеальне місце для нападу. Ось чому Кадудаль багато років тому прогарчав Гайду де Невілю: "Мені треба сісти на коня й піти прогулятися дорогою до Мальмезону з кількома людьми!", тому і Маргадель планував атаку на цій дорозі.

"З кількома людьми". Ну, а в Лондоні нібито домовилися, що саме така буде кількість ескорту. Як по-лицарськи. Якби командири протиборчих армій зрівноважували сили один одного перед кожною битвою, історія світу склалася б трохи інакше. Однак вони цього не робили, і далі за усіх від таких дурниць були англійці, у яких, як відомо, в крові боротьба чужими руками і з чисельною перевагою (кажуть: "Англійці б'ються до останнього солдата. .. своїх союзників"). Треба бути божевільним, щоб припустити, що ескорт Наполеона — хоч і невеликий, тому що він був маленьким, складався із суперкомандос із фантастичною бойовою підготовкою — міг бути побитий рівною кількістю нападників! До гвардії корсиканця входили перевірені вбивці, кожен з яких міг успішно поодинці битися з двома-трьома противниками.

Друга річ: ескорт Консула зазвичай їхав за каретою двома групами, одна попереду, друга позаду. Фланги були незахищені! У підсумку це дало можливість будь-якому учаснику замаху - камікадзе вискочити з лісу, добратися до дверей і вистрілити в Наполеона. Але це була суто теоретична можливість, бо серед охоронців були й такі, що пострілом із пістолета пробивали дірку в центрі підкинутого пікового туза, з відстані в тридцять кроків, а мамлюки робили те саме кидком ножа. Тому шлях між лісовою стіною та дверима карети був би для вбивці дуже коротким і вів би під землю. Зовсім інша ситуація була б, якби нападники переодягнулися військовими. У супроводу не було б причин зупиняти їх чи навіть уважно стежити за ними, і два підрозділи проминули б один одного. Проїжджаючи повз карету, потрібно було лише всунути кілька стволів у вікно й натиснути на кілька спускових крючків. Найшвидший у світі ескорт не мав би рефлексів, щоб запобігти цьому. Проте спроба викрадення, навіть враховуючи нестачу внаслідок несподіванки та присипання пильності конвоїра військовими уніформами, мала б спровокувати наполегливу боротьбу з дуже невизначеним результатом.

Третє: припустимо, що нам вдалося вбити конвоїр і викрасти Наполеона. Тоді довелося б перевозити його через половину Франції, весь час стежачи за ним. Хто мав це зробити? Скільки нападників — за умови рівних сил — залишилися б живі й могли рухати руками й ногами після вбивчої бійки з першокласними охоронцями?

І, нарешті, четверте: припустімо, нарешті, що атака була вдалою, тобто, застосувавши елемент раптовості (звичайно, при чисельній перевазі це було єдине розумне рішення), нам вдалося знищити охорону і викрасти Наполеон. План операції "Coup Essentiel" передбачав, що полонений буде транспортований на узбережжя протягом оптимального часу в дванадцять годин. Що ж, повідомлення про викрадення Першого Консула республіки надійде з Парижа по телеграфній системі Шаппа до будь-якої точки узбережжя та до кожного гарнізону Франції щонайбільше за п’ятнадцять хвилин! Тому, навіть якби шлях не зайняв у змовників більше дванадцяти годин, армія, флот, численні приморські гарнізони, поліція та контррозвідка і навіть викликане владою населення - мали б (якщо вирахувати час на виявлення нещастя, якщо весь ескорт загине) близько десяти годин, щоб створити живу стіну вздовж усього узбережжя країни, яка б не пропустила і миші.

Підводячи підсумок: або сценарій запланованої операції "Coup essentiel", відомий із розповідей роялістів, був лише конспірологічно-салонним евфемізмом, призначеним для прикриття справжньої мети нападу (вбивство Бонапарта), або всі роялісти, а також Британський уряд і розвідка були купкою ідіотів, яких треба було б негайно лікувати. Tertium non datur.

Історики-роялісти, мабуть, усвідомлювали це і тому використали ще один аргумент на захист наведеної вище версії викрадення. Це був аргумент про втручання армії, яка – підбурювана генералами Моро та Пішегрю – мала зосередитися навколо них, спричинивши хаос у країні та дозволивши таким чином вбивцям дістатися до Англії з викраденим Консулом. Давайте розберемо і цей аргумент, і зробимо це в колі старих друзів, оскільки імена Моро і Пішегрю в цій баладі вже згадувалися.