Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

У будь-якому випадку він вбиває відьму, а потім йде спалити весь будинок. І тут щось відбувається. Я просто не знаю, що. Може, до неї хтось приїхав?

– Чому він просто не підпалив будинок? – запитав Кшисєк.

– Бо відьма могла втекти, — відповів Генрі. – Він би її наздогнав і вбив, але це було б не те саме. Немає ритуалу. Це людина, яка все ретельно планує і мінімізує ризик провалу. Проте все виключати не можна, завжди є той фактор хаосу.

– Панове, – Кшисєк дивився на люстру, безсумнівно антикварну, крізь келих алкоголю, – цей підляський самогон піднімає нас на вищий рівень свідомості. Можливо, пора перестати зациклюватися на темі, адже скоро з’явиться теорія відьомських шабашів.

– Щось у цьому є, – погодився Якуб. – Вибач, Генрі, але, незважаючи на мої щирі наміри, я вважаю все це надто надуманим. У реальному світі немає маніяків, які б робили такі трюки. Немає таємних організацій, які панують у світі, полюючи на єретиків і ненормальних. Я вважаю, що ти ти силою втискаєш головоломку в місця, які майже підходять так, що здалеку вона навіть виглядає як єдине ціле. Але ви мене знаєте, кажу відверто. Тому ти приходиш до мене з важкими справами, на щастя, ми живемо не у Варшаві, тому їх не надто багато.

– І цього я боявся, – похмуро сказав поліцейський. – Що ви будете вважати мою теорію якимось маренням копа-невдахи. Я не ображаюся, не злюся, але, будь ласка. Я підготував для вас домашнє завдання.

Він дістав зі свого шкіряного портфеля стос паперів і поклав його на стіл.

– Я трохи потрудився, щоб записати всі вбивства, про які згадували наші цілителі, шамани, провидці та інші таємні правителі. Я відсортував їх за датою, кожен описаний так: особисті дані, професія, дата і місце смерті, причина смерті. На жаль, я не можу витягти фотографії всіх жертв з їхніх файлів, що, очевидно, значно полегшило б нам завдання. Їх просто забагато, загалом двадцять дві людини, треба було б розсилати запити по всій Польщі. Перегляньте моє досьє та внесіть до нашого списку жертв лише тих, хто загинув у спосіб, який відповідає, скажімо так, профілю нашого вбивці. Щось, що можна віднести до полювання на відьом. Ти казав, що хлопець вивчає історію, це повинно полегшити ситуацію. Одного разу вам, можливо, доведеться піти до бібліотеки, читального залу чи іншого місця, вкритого пилом, але сьогодні вам потрібен лише Інтернет.

Кшисєку навіть завдання навіть сподобалося, але на обличчі Якуба було видно, що до ідеї він ставиться скептично.

– Прошу, дайте мені цю можливість. Якщо виявиться, що хвилюватися нема про що, я залишу вас у спокої і знову піду рахувати курники на селі.

– Останній час я дуже зайнятий, – сказав Якуб.

– Час – це саме те, що я маю зараз у своєму розпорядженні, – посміхнувся Кшисєк. – Я багато знаю про цю тему, в ноутбуці у мене є кілька книжок, які будуть корисні. Якщо все піде добре, список буде готовий завтра ввечері, - повідомив він.

– Ти впав мені з неба, – усміхнувся поліцейський, що знову порадувало Кшисєка. Йому починав подобатися цей дядько.

– Думаю, у мене під рукою буде навіть фахівець у цій галузі, якщо знадобиться. Але це тільки тоді, коли справа зайде так далеко, щоб не робити дурниць, – додав хлопець, а потім розставив крапки над i, випивши ще одну склянку підляського самогону, нібито, зі слив.

– Генрі, ти не підозрюєш нікого іншого, якогось тубільця? – запитав Якуб.

– Є в мене одна підозра. Тип, у якого, як у нас кажуть, була коса з покійницею. Поки вона ще була жива, звичайно.

– Може, старий Ковальський?

– Хм, ні.

Генрі вагався, наче не хотів видати ще одну підказку, за якою вони могли б піти.

– Давай, не будь таким вже охоронцем правил. Ти показуєш секретні фотографії з місця злочину, розкриваєш подробиці розслідування, але не розказуєш, кого підозрюєте? – продовжував Якуб.

— Підозрюємо? Немає ніякого "підозрюємо", тому що офіційна причина смерті – отруєння чадним газом. "Я підозрюю" було б більш доречним.

– Так кого ти підозрюєш?

– Квасека.

– Кого? – здивувався Кшисієк.

– Антоні Валєчека, якого тут звуть Квасеком, – пояснив Якуб. – Колишній міліціонер, офіцер спецслужб чи щось в цьому роді. Своє бандитське прізвисько він отримав після того, як хтось бризнув йому в обличчя кислотою[33]. Тоді він втратив око, не зізнався, хто це йому зробив, і звинувачення не висував. Може, його мучить совість? Мабуть, під час комунізму він був той ще сукин син. Багато хто не подає йому руку, майже ніхто в селі йому не кланяється.

– Про що він сперечався з покійною?

Коли Кшисєк сказав слово "покійна", він відчув себе справжнім слідчим.

– Ніхто не знає, — цього разу відповів Генрі. – Ц Зенобії ми більше не спитаємо, Квасек нам не скаже. Зрештою, ніхто з місцевих його про це не запитає.

– Звучить як завдання для мене. Запитаю, звісно ж, запитаю, ​​– охоче зголосився Кшисєк, а, власне, підляський наркотик зробив це за нього. Нібито зі слив. Вранці він пошкодує про два рішення: про те, що випив, і про те, що пообіцяв поговорити з Квасеком. Проте вечір ще тривав, було захоплююче і весело водночас.

– Отже, панове, мені пора йти. – Генрі підвівся, спакував свій ноутбук і схопив свій шкіряну папку. – Я зайду завтра в той же час і подивлюся, що ти знайшов, хлопче.

– Попереджаю, що ви можеш зустріти пароха, він прийде завтра ввечері, – повідомив господар.

– Ну, будь ласка, по коляді ми не зустрічалися, тепер буде нагода отримати картинку за зразковий зошит. Ризикну.

Вони провели поліцейського до виходу, де він, як і всі круті хлопці з кіно, одягнув шкіряну куртку і зник за дверима.

– Завтра ти вільний до вечора, тож, якщо хочеш, марнуй час на лов відьом, – сказав Якуб Кшисєку, коли той йшов. – Зустріч о дев'ятнадцятій, але було б добре, якби ти підтримав мене під час візиту пароха раніше.

– Так точно! – крикнув хлопець, віддаючи честь на американський манер, потім розвернувся на каблуках і швидко пішов до своєї кімнати. Голова у нього йшла обертом. Він мусив лягти.

РОЗДІЛ 6

Кшиштоф Шорца знову втратив невинність одного січневого ранку в дверях ванної кімнати