Читати книгу - "Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом"

class="p">Я переконаний, що ви не любите, коли вас повчають, скаржаться вам чи емоційно вас шантажують. Насправді багато людей дратує вас навіть дріб’язковими речами — вони бубонять, залишають двері відчиненими, безперервно вистукують ногами по підлозі чи мугикають якусь мелодію, коли ви намагаєтеся зосередитися, постійно виходять із кімнати на середині рече…

Перепрошую. Зараз повернусь23. На чому я зупинився? А, так, на людях, які збивають вас із пантелику, дратують, викликають відчуття тривоги, розпачу, напруження — іншими словами, занурюють вас у стан, у якому вам некомфортно. Ви справді не повинні їм це дозволяти. Чому б не спробувати переконати їх змінити свою поведінку чи, у разі потреби, певні риси характеру?

Скажу, чому немає сенсу цього робити. Бо це марно — ось чому. Іноді ви зможете ввічливо переконати свого партнера чи маму припинити телефонну розмову тоді, коли дивитесь улюб­лену телепрограму, чи не грюкати дверцятами машини, та здебільшого у вас нічого доброго не вийде. Ви лише спровокуєте образу або сварку. Будьмо відвертими: якщо всі ваші знайомі постійно проситимуть вас змінити якусь звичку чи рису характеру, ви можете пообіцяти, що старанно дослухатиметеся до всіх їхніх прохань без жодних скарг?

Отже, ви не можете тут щось змінити. Окрім — зачекайте хвилинку — одного, і воно залежить від вас. Так, окрім вашої власної реакції. Можливо, ви не можете завадити незнайомцям наступати вам на ноги чи змусити своїх друзів розпрощатися з дрібними звичками, привчити їх вчасно приходити на зустрічі та уважно слухати, коли ви щось розповідаєте. Проте брати подібні речі близько до серця чи не зважати на них — цілком залежить від вас.

Це так само стосується й неживих предметів. Коли у вашій автівці закінчується пальне (у чому, звісно, вашої провини бути не може), коли зникає інтернет-зв’язок, коли починає дощити, а ви без плаща, — вам обирати, як до цього поставитися.

Я знаю, що значно важче залишатись у доброму гуморі, коли ви поспішаєте кудись під дощем, ніж коли, приміром, відпочиваєте на пляжі в сонячну днину. Та скажу чесно: якщо ви не в змозі змінити свою реакцію, тоді вас очікує розчарування, а яка з цього користь? Ні, якщо ви хочете якомога більше часу тішитися життям, то маєте все контролювати — і не лише свої дії, а й своє ставлення до конкретної ситуації. Ви можете зазнавати незручностей і нервувати, а можете зазнавати незручностей і не перейматися ними. Вам вирішувати. Я б не вагався з вибором.

ПРАВИЛО 50

Ви в змозі контролювати лише самі себе

23

Змушений визнати, що маю таку погану звичку. Точно.

  «Деякі люди справді дратують вас»

Ви, напевне, знаєте деяких людей, які мають звичку виводити вас із душевної рівноваги чи пригнічувати. Навіть ті, хто зазвичай тішить вас, можуть інколи псувати вам настрій.

Досить часто можна почути: «Він так дратує мене!», «Вона завжди змушує мене почуватися скуто» чи «Він викликає в мене почуття провини». Це настільки типово, що майже кожен вірить у це. Та невже ми всі так легко піддаємося впливу, що стаємо просто жертвами, заручниками в чиїйсь грі? Інколи люди своєю поведінкою схиляють вас до певної відповіді, та ви не мусите піддаватися першому імпульсу. Зараз ви переконаєтеся, що це правило є логічним продовженням попереднього.

Якщо ви не бажаєте почуватися певним чином, не почувайтеся. Я розумію, що легше сказати, ніж зробити, надто коли впродовж багатьох років на деякі речі вже сформувалася звична відповідь. Ваш мозок витратив роки, торуючи шлях до певної реакції, а тут раптом вам доведеться все змінювати. Проте це можна зробити. Просто відмовтеся слухати свій мозок, коли він каже вам, що ви роздратовані, скуті чи винні в чомусь, та рішуче запевніть його, що ви почуваєтеся спокійно, невимушено чи впевнено — так, як вам хотілося б.

Уявіть, що ваш партнер «розлючує» вас своїм криком. Спробуйте міркувати так: ваш партнер накричав на вас — і ви розлютились.

Тепер далі: ваш партнер накричав. Ви розлютились.

Наступний крок: ваш партнер зробив те, що зробив. Ви відчули лють.

Зачекайте, якщо ви здатні відчувати лють, отже, ви можете також відчувати щось інше. Що б ви обрали — спокій? Гаразд, будьте спокійними. Чому ваш партнер, що б він там не робив, повинен контролювати ваші емоції? Ми вже з’ясували, що саме ви контролюєте свої почуття. Тож невпинно повторюйте собі: «Я обираю спокій».

Річ у певних неврологічних процесах, та я не збираюся докучати вам науковими поясненнями. Зрештою, це несуттєво. Вам необхідно привчити свій мозок ігнорувати старі нейронні зв’язки, наполегливо вибудовуючи нові. У такій ситуації не втомлюйтеся переконувати себе, що ви спокійні, якщо вам це допомагає, візуалізуйте почуття спокою чи згадайте моменти, коли ви почувалися надзвичайно врівноваженими, і незабаром ваш мозок спрямує вас на новий шлях, щойно ваш партнер закричить на вас.

Що б вас не виводило з рівноваги, просто запевніть себе, що тут нічого не вдієш, людина вже зробила те, що зробила, чи сказала те, що сказала. А потім оберіть емоцію, яку б ви хотіли відчути, і відчуйте її.

ПРАВИЛО 51

Ніхто не може змусити вас почуватися певним чином

  «Ваші почуття вам не підвладні»

І знову правило, що випливає з попереднього. Є певні почуття, яким ви, безумовно, здатні зарадити, — ми щойно це зрозуміли. Але окрім того, щó змушують (чи не змушують) вас відчувати інші люди, варто звернути увагу на це правило в ширшому розумінні.

Ми всі розмовляємо самі із собою, мабуть, частіше, ніж усвідомлюємо це, проте наші розмови не є ознакою божевілля. Це властиво людям. Спробуйте простежити за своїми внутрішніми розмовами протягом декількох днів і неупереджено прислухайтеся до інтонації власного голосу.

Деякі люди мають поблажливі, примирливі внутрішні голоси: «Не переймайся, ти не в змозі зробити все» чи «Можливо, ти не змогла зателефонувати мамі, та тобі вдалося зробити все, що ти запланувала на сьогодні». У головах інших живуть безжалісні наглядачі: «Ти таки повинен був це зробити» або «Бідолашна мама, це несправедливо стосовно неї. Вона почуватиметься забутою та покинутою, і це ти винен».

Якщо до вас говорять переважно невблаганним тоном — хай навіть це ви самі, — невдовзі ви відчуєте незручність і провину, вам буде неприємно, знизиться ваша самооцінка. Тож, помічаючи за собою такі розмови, зупиніться та переналаштуйте свій внутрішній голос. Почніть розповідати собі, як ви добре працюєте (звісно, це має бути правдою), і не будьте надто суворими до себе.

Повторюю: привчайте себе мислити позитивно. Щойно відчуєте зародження негативної думки, перш ніж вона набула словесного вираження, перекрийте її думкою, яка вам до вподоби. Продовжуйте так робити, і за декілька днів — за умови, що ви діятимете наполегливо й невтомно, — ваш настрій поліпшиться. Це ніби як під час тривалої подорожі обміняти нещасного, пригніченого долею супутника на веселого й позитивного. Дуже схоже на те, що насправді відбувається.

Я бачив, як за допомогою такого підходу люди з психічними розладами докорінно змінювалися. Це важка праця, та вона триває не дуже довго. Вона здебільшого згодом перетворюється на звичку, тому вам майже не доводиться знову корегувати свій внутрішній голос. Інколи якась емоційна травма може трохи відкинути