Читати книгу - "Останній ельф"

то батько маленького ельфа — Той, хто знаходить дорогу й показує її іншим, — мав таку можливість і добре збагнув цю науку. Він залишив для свого сина пояснення — такі прості й зрозумілі, що Йорш зумів розібратися в усьому протягом однієї ночі!

Він — услід за батьком — дійшов висновку, що зміна клімату сталася сама собою, без нічиєї вини, і тепер погода потрохи покращується теж, без нічиєї заслуги. Вулкан тут виявився ні до чого. Він був не такий аж потужний, щоб пара, яку він вивергав, могла перетворити цілий край на заплави й мочарі! Маленький ельф послуговувався різними слівцями, що для його слухачів не мали ніякісінького сенсу: метеорити, коливання земної осі… Згадав і про закон гравітації, хоча ніде нічого не падало й нікого не вішали.

Суть справи зводилася до того, що причиною багатолітніх дощів та холодів стала випадковість — величезна каменюка, що пролітала в небі, де ніхто її не міг навіть побачити, — а тепер негода потрохи минає, бо ця каменюка вже полетіла геть, і оте, що називається «кут нахилу земної осі», поволі повертається до того стану, за якого погода була найкраща. Ну, чи принаймні не надто погана. Словом, така, як звичайно. Трохи сонця, трохи дощу, час від часу гарна днина з легеньким вітерцем, коли можна пускати повітряних зміїв, а можна й засівати ниву.

Чоловік та жінка небагато зрозуміли із цих пояснень. Вони не перебивали його навіть щоб спитати, що таке «планета» і чи це те саме, що просто «куля». Малий навіть запевняв, начебто земля кругла й не сонце крутиться навколо землі, а навпаки. То була найдурніша з усіх дурниць, які він говорив, і в цьому легко переконається кожен, хто має очі й може розглянутися навколо, а проте чоловік і жінка із чемності вирішили не зважати на це й нічого не відповідати.

Зрештою, вони таки мусили визнати, що зо два місяці тому погода вперше за багато років трохи змінилася на краще. То тут, то там з’являвся клапоть голубого неба, промінчик сонця, зірка або й дві. Уперше за багато років посеред хмар та злив можна було побачити бодай проблиски вранішньої чи вечорової заграви.

Дещо простішими за астрономічні пояснення були пояснення філологічні. Мова другої рунічної династії була надзвичайно чітка й точна. У пророцтві говорилося:

Коли останній дракон і останній ельф розірвуть коло,

минуле й майбутнє зустрінуться,

і сонце нового літа засяє на небосхилі.

«Коли». Не «якщо». За часів Другої рунічної династії прислівник «коли» мав виключно часове значення: «у той самий час», «одночасно», а не умовне. Йдеться тільки про те, що дві речі відбудуться одночасно, а не про те, що перша є умова другої. Коло, яке повинні були розірвати дракон і маленький ельф, — то не був кругообіг води, пари, хмар і дощу, а інше коло — те, яке замикається навколо тебе й усередині якого ти лишаєшся сам-один. Маленький ельф повинен був зустріти останнього дракона, щоб з’єднати минуле з майбутнім: повернути людству те знання, яким воно володіло за часів славної минувшини, коли життя людей було пронизане наукою, і відкрити цим самим шлях у нове майбутнє. Це все таке ясне… таке прекрасне… і його тато зрозумів це й залишив синові знаки, якими той мав керуватися, — немовби стежинку з камінців, які виблискували на сонці.

— А як же казанок доброї погоди? — запитав мисливець.

— Це звичайнісінький казан для вудження м’ясива. Поліпшення погоди почалося з теренів, найближчих до Темних гір, а тому захищених від західних вітрів. Мій тато все це передбачив.

— Продати казан за три золоті монети — це людською мовою називається «шахрайство», — сухо зазначив мисливець і, ледь ухилившись від стусана, який хотіла відважити йому жінка, зручно вмостився на кріслі, видовбаному в скелі.

— А ельфійською мовою це називається «геніально», — весело відказав йому малий. — І річ не тільки в тому, що таким способом батько здобув для мене засоби, щоб дістатися сюди, а й тому, що продавши їм так дорого цей казан, він подарував їм мир і згоду. Жителі села були так твердо переконані в дієвості магії, яка крім доброї погоди мала забезпечити їм і злагоду, що перестали влаштовувати бійки на ножах, а це вартує значно більше, ніж кілька шматочків золота. Купити задорого річ, яка не має ціни, — це все-таки вигідна оборудка. Я думаю, що сільський голова це збагнув!

Запала довга тиша, а тоді чоловік зайшовся сміхом — і в цьому нападі сміху вчувалася полегкість. Жінка, натомість, розплакалася й обняла малого міцно-міцно — так, щоб ці обійми запам’яталися їм обом.

— Може, ми ще колись зустрінемося, — висловив малий свою щиросердечну надію. Може, він іще колись зустріне їх, але тепер їм треба розстатися. Вони мусять жити своїм життям, у якому є місце для полів, лук, розведення гусей, може, і народження дітей, але, безперечно, не для книг і золотистих бобів. Тим часом він пообіцяв лишитися із драконом. Сум сповнив його серце, і кульки, що досі розмірено кружляли в повітрі, ураз посипалися на землю. За однією з них кинувся біжма собака.

— Раніше чи пізніше, але зустрінемося, — запевнила жінка.

Вони довго тримали одне одного в обіймах, а тим часом сонце піднімалося дедалі вище, і бібліотеку поступово заливало золотистим світлом. Боби блищали, мов коштовне каміння, поміж стародавніх книжкових шаф.

— Я хотів би дати ім’я цьому собаці, — мовив Йоршкрунскваркйолнерстрінк.

Сайра стиснула його ще дужче.

— Та нема проблем.

Йоршкрунскваркйолнерстрінк був глибоко зворушений. Його аж розпирало від гордості.

— Вірний, — мовив він переможно.

— Вірний? — перепитав мисливець. — Вірний? Собак називають Сірко, Рябко, Бровко або й просто Пес. Вірний — це смішне, ба навіть чудернацьке ім’я для собаки. Це, можу закластися, буде перший і останній пес, якого так назвали…

Він хотів додати ще щось, але не встиг. Звичний уже штурхан у бік змусив його прикусити язика.

— Це прекрасне ім’я, — сказала Сайра. — Дуже йому пасує.

Вони обнялися ще раз, тоді ще трошки, а тоді ще.

А потім відпустили одне одного. Востаннє переглянувшись, вони попрощалися назавжди. Тим часом дракон прокинувся. Він позіхнув добрий десяток разів, а тоді довідався, що може знову відкрити свій вулкан і далі, скільки схоче, гріти свої старечі кості посеред золотистих бобів. Від радості старий дракон почав розмахувати на всі боки довжелезним хвостом, збивши три сталагміти й розваливши одну із шаф. Радість трохи розворушила його пам’ять, як ото ополоник збовтує казанок із юшкою,