Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

також соціялістична фелазька УЦРада. Вибрали ще гірші за українофілів представники національного занепаду України. Соборність (українських земель) вже є нашою національною аксіомою, і то остільки непохитною, що навіть наші ренегати (і півренеґати) бояться одкрито її поборювати, хіба скрито, підло. Галичани мали (і мають) завеликий (в більшості незаслужений) респект до «старших братів» — наддніпрянців і тому не мали відваги «накинути» їм «Не пора», хоч воно о ціле небо вище за «Ще не вмерла» у всіх відношеннях. А це накинення було їхнім (галичан) обов’язком, а не лише правом, бо соборність українські націоналісти розуміють як злиття в одне ціле всього найліпшого, що його мають наддніпрянці і наддністрянці, і викинення на смітник усього найгіршого, що його мають обидва.

Творчий дух нашого народу створив легенду про Андрія Первозванного. І наш геройський, вільнолюбний, певний своєї національної вищости народ був би створив і свій національний славень не менший за легенду про Андрія Первозванного. Тепер до проводу української нації приходить інтелігенція, не відірвана духово від свого народу — вчорашні діти села. І вони покладуть «Ще не вмерла» до музею. Не візьмуть і «Не пора», бо в ньому є принижуюча честь нації згадка про наше колишнє рабство. Натомість прийме такий національний славень, що починається Словом над словами — БОЖЕ, а кінчається гордим «бо ми козацького роду».

А поки що наша еміграція могла би вживати бойове «Не пора», тим більше, що його слова відповідають сучасному станові нашої нації і завданням нашої політичної еміграції. Бо ж, справді, не пора жалібно скиглити, що «Ще не вмерла» саме тепер, коли не може бути найменшого сумніву, що Україна і не думає вмирати; коли не сміємо чекати, аж поки «згинуть наші вороженьки» самі собою, а мусимо самі їх добивати.

Нам скажуть: Мусимо шанувати наші традиції. Тисячі українців вмирали з «Ще не вмерла Україна» на устах. Так, традиції мусимо шанувати. Але які? Бо ж маємо традиції Запорізького Ордену чи УПА і маємо традиції УЦРади, яка хоч би й несвідомо, але фактично була ворогом України (її державної самостійности). Чи маємо і тепер шанувати традиції і закони ганебної пам’яті угодовецької УЦРади? Тисячі українців вмирали з «Ще не вмерла» на устах. Так! Шануємо їх пам’ять. Але ж не менше вмирало українців (і довше) з «Боже, царя (або цісаря) храни» на устах. Також традиції.

Безхресний тризуб і Тризуб — Хрест з Оленем і Левом.

Прозаїчний блакитно–жовтий прапор і містичний Золотий Хрест першого апостола Христового на блакитно–небесному тлі.

Похоронний гімн, що починається «Ще не вмерла», і бойовий славень, що починається «Боже Великий».

Клич «Хай живе» і клич «Бог і Україна».

Кирило–Методіївське братство здитинілих українофілів і Братство Тарасівців — духових нащадків Запорізьких Лицарів.

Карикатура–брехня І. Рєпіна, і правда–факт Л. Перфецького.

Портрет мужика в кожусі та шапці в українському ґетті і пам’ятник генієві України в столиці найбільшої чужої держави.

Україна — етнографічно–музейна тямка і Україна — світова потуга.

Михайло Драгоманов і Дмитро Донцов.

Почуття своєї національної меншвартости — фелазтво і почуття своєї національної вищости — аристократизм.

Земля і небо.

Ось у якому напрямі веде нашу стародавню і вічно молоду націю містика українського націоналізму. І коли кожний український школяр РОЗУМІТИМЕ, ЧОМУ біля Тризуба–Хреста стоїть насторожі Олень і Лев; ЧОМУ національний стяг України має хрест першого апостола Сина Божого; ЧОМУ національними барвами України є блакитна та золота; Чому українці мають національний клич «Бог і Україна»; коли кожний наш школяр буде розуміти ЖИВУ мову «мертвих» могил своїх предків; коли збагне велику містерію життя — «Смертю смерть переміг» і, нарешті, найголовніше з найголовнішого — коли кожний наш школяр буде розуміти премудрість законів Творця всього видимого і невидимого і жити за ними — тоді всі сили пекла, всі диявольські сили цілого світу не переможуть України.

Що більше! УКРАЇНА ПЕРЕМОЖЕ ЇХ.

Додаток І.

УКРАЇНСЬКІ НАУКОВО–ТЕРМІНОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ, ЩО ЇХ ЗНИЩИЛИ МОСКВИНИ В 1933 РОЦІ

Білик Я. Політичний словник. — X., 1925.

Булда С. Словник будівельної термінології. — X., 1930.

Василенко П., Шелудько І. Словник гірничої термінології. — X., 1931.

Веретка С. Практичн. рос.–укр. правничий словник. — X., 1926.

Вовчанецький В. Словник ботанічної термінології. — X., 1932.

Галин М. Російсько–український медичний словник. — К., 1928.

Горецький П. Словник термінів педагогіки, психології. — К.,1928.

Дарморос М., Дарморос. Л. Словник технічної термінології. — К., 1926.

Діденко О. Рос.–укр. словник математичної термінології. — Запоріжжя, 1926.

Дорошенко М. та ін. Словник ділової мови. — X., 1930.

Дубровський В. Рос.–укр. технічний словник. — К., 1926.

Жигадло М. Рос.–укр. словник ремств, професій, підприємств. — X., 1929.

Журківський В. Рос.–укр. транспортовий словник. — X., 1926.

Зенкевич С. Словник хемічної номенклятури (неорганічна хемія). — К., 1928.

Калинович Ф. Астрономічна термінологія і номенклатура. — К., 1930.

Калинович Ф. Словник математичної термінології. — К., 1926.

Калинович Ф. Термінологія теоретичної механіки. — К., 1926.

Кисільов В. Медичний рос.–укр. словник. — О., 1928.

Корчак–Чепурківський О. Номенклятура хвороб. — К., 1927.

Крамаревський В. та ін. Словник медичної термінології. — X., 1931.

Кривченко Г. Словник економічної термінології. — К., 1930.

Кримський А. Рос.–укр. словник правничої мови. — К., 1926.

Курило О. Словник хемічної термінології. — К., 1928.

Лінкевич Є. та ін. Рос.–укр. словник ділової мови. — X., 1926.

Лоханько Ф. Словник технічної номенклятури (мануфактурний). — К., 1928.

Носов А. Словник термінів антропогеографії. — К., 1931.

Орловський В. Рос.–укр. словник банкового діловодства. — X., 1925.

Осипів М. Рос.–укр. словник потрібних в діловодстві слів. — X., 1926.

Паночіні С. Словник біологічної термінології. — X., 1931.

Підмогильний В. Фразеологія ділової мови. — К., 1927.

Полонський X. Словник природничої термінології. — К., 1928.

Сабалдир П. Словник сільсько–господарської термінології. — X., 1931.

Свободин М. Правничий словник. — К., 1924.

Секунда Т. Українська технічна термінологія. — К., 1919.

Тимченко Є. Історичний словник української мови. — X., 1932.

Трихвилів Ю. Словник технічної термінології (мірництво). — К., 1930.

Туркало К. Словник техн. термінології (Комунальне господ.). — К., 1928.

Тутковський П. Словник геологічної термінології. — К., 1923.

Фаворський В. Словник механічної термінології (силові). — К., 1929.

Фаворський В. Словник транспортової термінології. — К., 1932.

Фаворський В. Словник фізичної термінології. — К., 1932.

Цешківський Ф., Черняхівський О. Анатомічні назви. — К., 1925.

Шарлемань М. Словник зоологічної номенклатури (птахи). — К., 1927.

Шарлемань М., Татарко К. Словник зоологічної номенклатури (хребетні тварини). — К., 1927.

Шелудько І. Радіословник. — К.,