Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— Брешеш, Ваню.

— Не брешу, Альчесто.

— Якщо не брешеш, у тебе сліди від кульових поранень мусять бути.

— Є сліди.

— Не рипайся. — Помацала мене.

— Вище трохи, ага, оце перший слід, — підтвердив я. Потім Альчеста інші знайшла.

— Чорт забирай! То не брехав ти про свої пригоди?

— Не брехав.

— А чого ж тоді до мене не поліз, наче шпигун баронівський?

— Бо не з тих я, хто до чесної дівчини під спідницю лізе.

— Звідки знаєш, яка я?

— Від батька твого.

— Ну, батько завжди мене кращою вважав, ніж насправді було. — Засміялася, але пістолет не прибирала. — Хотіла б, Ваню, я тобі вірити, але тут же тільки одна можливість є довести, що не баронівський ти шпигун.

— І що за можливість?

— Ревнивий барон, дуже ревнивий. Тому і ключ від кімнати цієї лише в себе має, навіть охоронцям не дозволяє заходити. А якщо вже прислав шпигуна, неодмінно б наказав про мене навіть не думати.

— Та як же про тебе не думати, Альчесто? Це як у райських кущах опинитися і про рай не думати, як співи хорів янгольських почути й про небо не думати! Думаю, дуже навіть думаю.

— І справді думаєш. Відчуваю, — сказала Альчеста за мить. Пістолет прибрала. — Був у мене піст майже рік. Бо з цим бароном калічним скоромної юшки не звариш. Розговіємося, чи що?

Так спитала, що не відчув я жодного блюзнірства у словах, тільки в голові застукало. А що далі було, нехай залишиться між нами, вибачайте, шановні видавці й допитливі читачі. Даю все на розсуд вашої фантазії, але закликаю дуже не захоплюватися. Краще зосередьтеся на думці, чи вдасться Івану Карповичу з Альчестою втекти. Точніше, Вані з Альчестою, бо «Іван Карпович» звучить, наче дід старий, а я ж почувався тоді, наче двадцятилітній, та ще й крила за спиною, летів би і летів.

До того наліталися, що вранці ледь не проспали. Я першим прокинувся, розбудив Альчесту, вона схвилювалася. А тут і кроки почулися.

— Це барон! У нього черевики на залізній підкові! Одягайся, Ваню! — прошепотіла Альчеста.

Я одягнувся, бо фон Шпіл, аби побачив мене у костюмі Адама, міг через ревнощі берега пуститися, а цього нам не треба. Ледь устиг у штани встрибнути й сорочку вдягти, а двері вже відчинилися. Я в шафі сховався, щоб подивитися, чи сам барон прийде. Зазвичай сам приходив, і цього разу теж сам.

— Крімі, моя Крімі, де ти? А, он де ти, моя прекрасна валькіріє. — Фон Шпіл наблизився до стіни, під якою ховалася вкрита ковдрою Альчеста. — Не лежи на підлозі, захворієш! Моя Крімі.

Потягнув за ланцюг, Альчеста зойкнула. А я з шафи вискочив і вдарив барона по голові. Він знепритомнів і падати почав, я його підхопив, обережно поклав, обшукав. Знайшов зв’язку ключів і носовик, а більше нічого. Зв’язав руки, сунув у рота кляп, збирався поплескати по щоках, але не наважився. Бо замість обличчя був суцільний опік. Ані тобі брів, ані носа, шкіра страшна, рожева.

— О, господи! — прошепотів я.

— Страшний? Страшний. А мені його цілувати доводилося, — сказала Альчеста і вдарила фон Шпіла.

Той розплющив очі, побачив мене. Треба віддати належне, не запанікував, не злякався, уважно спостерігав за браунінгом.

— Пане бароне, слухайте уважно. Ви бачите пістолет, із якого я продірявлю вам голову, якщо спробуєте зробити щось таке, що мені не сподобається. Це я попередив про всяк випадок. Якщо бажаєте геройської смерті, просто кивніть, я вас пристрелю, прибіжать ваші люди, і ми з ними перевіримо, хто краще стріляє. То як, померти хочете?

Барон закрутив головою. Не хотів помирати.

— Тоді у вас є лише один шанс. Ми зараз вийдемо з вами, ви накажете своїм не чіпати нас. Ми сядемо у ваше авто і поїдемо. Я й пані Альчеста. Дорогою вас висадимо. Ви повернетеся до себе додому й забудете про нас. Як вам такий розвиток подій?

Фон Шпіл подивився на мене з ненавистю.

Ненависті бувають двох видів. Одна миттєва, запальна, яка вдаряє людині в голову і штовхає на різкі вчинки просто зараз. Друга холодна, людина не робить дурниць, а мріє, як знайде і помститься, знищить, не забуде, не відчепиться. Барон ненавидів холодно. Ну, мені було не звикати, ненавиділи мене значно частіше, ніж любили. Байдуже, головне вибратися звідси.

— Тоді вперед.

Я підняв барона, поставив його, лівою рукою обхопив за шию, а правою приставив браунінг до голови.

— Єдиний рух чи крик, який мені не сподобається, — і куля буде у тебе в голові. Нам втрачати немає чого, ми вже трупи. Май це на увазі. Альчесто, іди одразу за мною.

Вона кивнула. Була зосереджена, але спокійна. Ми підійшли до дверей, я постукав і вийняв кляп. Натиснув пістолетом на скроню.

— Це я, відчиняйте, — сказав барон. Двері відчинили. Охоронці, коли побачили мене, схопилися за зброю. — Не стріляти! — Барон трохи підвищив голос. — Сховайте зброю.