Читати книгу - "Ім’я вітру"

кілька дюймів, а його очі тим часом стали білими, як опал, білими, як пузатий місяць.

— Ви — людина освічена. Ви знаєте, що демонів не існує. — Баст грізно всміхнувся. — Є лише такі, як я. — Баст нахилився ще ближче, і Хроніст помітив, що його дихання пахне квітами. — Вам не стає мудрості боятися мене так, як мене слід боятися. Ви не знаєте жодної ноти тієї музики, що мною рухає.

Баст відхилився від Хроніста й відступив від ліжка на кілька кроків. Стоячи на краю непевного світла свічки, він розкрив долоню, і залізне кільце впало, глухо дзенькнувши, на дерев’яну підлогу. За мить Баст повільно, глибоко вдихнув. Провів руками крізь волосся.

Хроніст залишився на місці, блідий і спітнілий.

Баст нагнувся й підняв залізне кільце за порвану шворку, а тоді вправними пальцями зв’язав її знову.

— Послухайте, у нас немає причин не бути друзями, — спокійно сказав він, повернувшись і простягнувши кулон Хроністу. Його очі знову стали по-людськи блакитними, а його усмішка — теплою й чарівною. — Немає жодної причини, з якої ми всі не могли б отримати бажане. Вам — ваша історія. Йому — можливість її розповісти. Вам випадає дізнатися правду. Йому випадає згадати, хто він насправді. Усі виграють, і ми розходимося хто куди, вдоволені як вишеньки.

Хроніст потягнувся до шворки; рука в нього злегка тремтіла.

— А вам що? — запитав він сухим шепотом. — Чого ви від цього хочете?

Це запитання наче заскочило Баста зненацька. Він на мить завмер у незграбній позі — де й поділася його плавна грація. Якусь мить здавалося, ніби він може розплакатися.

— Чого хочу я? Я просто хочу, щоб повернувся мій Реші. — Голос у нього був тихий і розгублений. — Я хочу, щоб він повернувся такий, як був.

На мить запала ніякова тиша. Баст потер лице обома руками й важко глитнув.

— Я надто затримався там, де не маю бути, — раптом заявив він, підійшов до вікна й відчинив його. Спинився, перекинувши одну ногу через підвіконня, і знову поглянув на Хроніста. — Вам принести щось перед сном? Випити чогось? Ще кілька ковдр?

Хроніст отетеріло хитнув головою, і Баст помахав рукою, остаточно вийшовши з вікна, а тоді обережно зачинив його за собою.

Епілог

Тиша в трьох частинах

Знову настала ніч. У шинку «Путь-камінь» запала тиша, і це була тиша в трьох частинах.

Першою частиною була порожня лунка тиша від того, чого не вистачало. Якби в повітці були коні, вони б розбили її на друзки тупанням і форканням. Якби там заночувала юрба чи бодай жменька відвідувачів, їхнє невпинне дихання й переплетене хропіння потихеньку розтопило б цю тишу, як теплий весняний вітерець. Якби там була музика… але ні, звісно, ніякої музики не було. Власне, нічого з цього там не було, а тому тиша залишалася.

Усередині «Путь-каменя» скрутився калачиком у глибокій постелі з солодким запахом чоловік. Він лежав у темряві з широко розплющеними очима, не рухаючись і чекаючи на сон. Таким чином він додавав до більшої, пустотілої тиші маленьку, злякану. Виходив своєрідний сплав, гармонія.

Помітити третю тишу було нелегко. Імовірно, послухавши годинку, її можна було б відчути в товстих кам’яних стінах порожньої зали та в пласкому сірому металі меча, що висів за шинквасом. Вона була в тьмяному світлі свічки, що наповнювало одну з кімнат нагорі рухливими тінями. Вона була в божевільних лініях зім’ятих спогадів, які лежали на письмовому столі кинуті, але не забуті. А ще вона була в руках чоловіка, який сидів там і завзято ігнорував сторінки, які колись давно написав і відкинув.

Цей чоловік мав по-справжньому руде волосся, полум’яно-руде. Очі в нього були темні й відсторонені, а рухався він зі стомленим спокоєм, який приходить із чималими знаннями.

«Путь-камінь» належав йому, так само, як і третя тиша. Так і годилося, бо це була найбільша тиша з трьох, яка огортала інші. Вона була глибока й широка, як кінець осені. Вона була важка, як великий обточений річкою камінь. Вона була терплячим звуком людини, що чекає власної смерті, схожим на той, який видає зрізана квітка.

БЕСТСЕЛЕР «ТНЕ NEW YORK TIMES»

ПРОДАНО ПОНАД МІЛЬЙОН ПРИМІРНИКІВ　

Подивіться на мене. Кого ви бачите? Хлопця з полум'яно- рудим волоссям, що неслухняно стирчить урізнобіч, звичайного шинкаря у провінційному містечку. Але придивіться уважніше до мого обличчя. Ці глибокі старечі зморшки. Про що вони говорять? Чи, точніше, про що мовчать?.. Про той жах, який я побачив дитиною. Про тих, хто знищив мою родину. Вони перетворили мене на волоцюгу. Я втратив усе. Але наляканий хлопчик виріс. І тепер я знаю, кого бояться вони. Того, кому стане сили промовити ім’я. Чиє? Ім’я вітру...　

Найкраще фентези яке я прочитав за минулий рік. Цей Ротфусс  — до біса талановитий автор.

Джордж Р. Р. Мартін, автор саги «Після льоду й полум'я»

Справжня магія.

Робін Гобб, авторка бестселера «Учень убивці»

Майстерно.

Те, що створив Патрік, не піддається опису...

Брендон Сандерсон,

культовий письменник-фантаст