Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

XX ст. підписується Договір про злиття виконавчих органів Європейського співтовариства вугілля і сталі, Євроатому та Європейського економічного співробітництва. Створюється єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейської інтеграції. Основними інститутами стали Європейська комісія, Рада європейських співтовариств, Європейський парламент та Суд європейських співтовариств. В середині 70-х років ХХ ст. до існуючих органів додається новий — Європейська рада, що складається з глав держав та урядів країн-членів Європейських співтовариств. В кінці 60-х років завершується формування зони вільної торгівлі та митного союзу (перших двох етапів інтеграції) Європейського економічного співробітництва. Тоді ж завершується і формування спільного ринку. В 70-х роках почався процес розширення Європейського економічного співтовариства: членами співтовариства стали Великобританія, Данія та Ірландія, Греція, Іспанія та Португалія. Ставилася мета створення єдиного внутрішнього ринку (наступного етапу економічної інтеграції, що передбачав гармонізацію економічної політики).

На початку 90-х років у Маастрихті підписано Договір про Європейський союз (саме поняття Європейський союз появилось в період Паризької конференції), визначались так звані три колони Союзу: перша колона — Європейські співтовариства: Європейське співтовариства вугілля і сталі, Євроатом та Європейське співтовариство (замість старої назви Європейське економічне співтовариство). Європейське співтовариство серцевина та каркас процесу інтеграції, наднаціональне явище; друга колона — спільна зовнішня та політика безпеки; третя колона — співтовариство у сферах юстиції та внутрішніх справ. Маастрихтський договір означав курс на завершення формування єдиного внутрішнього ринку (четвертий рівень економічної інтеграції) та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу (п’ятий — найвищий рівень економічної інтеграції). Тоді ж в кінці 90-х років підписано Амстердамський договір, який вніс зміни та доповнення до Маастрихтського договору, Римського договору про заснування Європейського економічного співтовариства та Євроатому. А на початку XXI ст. підписано Ніццький договір, який вніс зміни в механізми інституційного розвитку Європейського співтовариства з огляду на майбутнє розширення. Тоді ж у Копенгагені на засіданні Європейської ради затверджено договори про вступ до Європейського співтовариства 10 країн: Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Естонія, Литва, Латвія, Словенія, Кіпр та Мальта. Очікувалось розширити співробітництво до 25 членів. Отже, Європейське співтовариство є політичним і валютно-фінансовим об’єднанням, що прагнуло забезпечити економічне зростання і зайнятість населення, підтримує стабільність і мир. Природно, що Україна вважає вступ до співтовариства стратегічною метою, стрижнем європейського вектора зовнішньої політики. Складається якісно нова ситуація, коли соціально-економічні та політичні процеси, що відбуваються в окремій країні, оцінюються за системою стандартів, сформованих світовою спільністю. Така оцінка має конкретні політико-економічні наслідки для країни. Всі суперечки, що точаться навколо можливого місця і ролі України у різноманітних інтеграційних об’єднаннях, неможливо не визнати того, що європейська інтеграція — це магістральний напрямок розвитку, який визначає ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті і її місце у світі. Європейський союз визнав проголошення незалежності України однією з головних подій в Європі наприкінці ХХ століття. Справді, перший етап взаємовідносин України та Європейського союзу охоплює період з 1991 по 1994 рік, і завершується підписанням Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським союзом.

Другий етап — 1994—1998 роки — починається з ратифікації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським союзом і переведення співробітництва у практичну площину. Важливими подіями стали: проведення у березні 1995 року першого засідання Спільного комітету Україна — Європейський союз; підписання тоді ж в Люксембурзі тимчасової угоди про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею між Україною та Європейським співтовариством, Європейським співтовариством вугілля і сталі та Європейським співтовариством атомної енергії; відкриття в Брюсселі представництва України при Європейському союзі; визнання за Україною статусу країни з перехідною економікою; проведення в Києві першого самміту Україна — Євросоюз.

Третій етап у відносинах між Україною та Європейським союзом почався в березні 1998 року, коли Угода про партнерство і співробітництво набрала чинності. Тоді ж відбулось перше засідання Ради з питань співробітництва між Україною та Європейським союзом, на якому Україна офіційно заявила про прагнення здобути статус асоційованого членства в Євросоюзі. В 1998-1999 роках у Відні та в Києві проведено самміти Україна — Євросоюз, а в 2000 році в Парижі відбувся черговий самміт Україна — Євросоюз, де обговорювалися економічні відносини. Самміти Україна — Євросоюз стали постійно діючим інститутом входження України в Європу. Регулярно двічі на рік, проводяться зустрічі Україна — Євросоюз на рівні міністрів закордонних справ і на рівні політичних директорів. Розвивається і договірно-правова база відносин Україна — Євросоюз: на додаток до Угоди про торгівлю текстильною продукцією, деякими сталеливарними виробами, а також співробітництво в галузі термоядерного синтезу та ядерної безпеки. В кінці 90-х років в Києві підписано багатостороння угода про інституційні основи створення міждержавної системи транспортування нафти та газу. Закладено правові основи дальшого співробітництва між Україною та Євросоюзом, сформульовано основні положення стратегії інтеграції України до Європейського союзу.

Стратегія інтеграції України

Стратегія інтеграції України в Європу передбачає основні пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2010 року, протягом якого мають створюватись передумови, необхідні для набуття Україною повноправного членства в Європейському союзі: забезпечення входження до європейського політичного, економічного і правового простору. Сформульовано галузева та національна програми інтеграції України в Європу.

Європейський союз визнав європейські прагнення України та вітав її європейський вибір, закликавши до співробітництва. Спільна стратегія суттєво розширила сфери діалогу і співробітництва між Україною та Євросоюзом. Аналізуючи намагання України увійти у європейське співтовариство, слід відмітити ряд аргументів на користь інтеграції. Економічний потенціал Євросоюзу та динаміка розвитку дають можливість зробити висновок, що Європейський союз є великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з Євросоюзом є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти. Необхідно зазначити, що співробітництво України з Європейським союзом потрібне для технологічного оновлення промислового та сільськогосподарського виробництва України. Виробничі технології підприємств відстають від передових технологій європейських країн. Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації виробничих структур не можна сподіватись вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку, подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн. Йдеться про створення передового виробничо-технологічного укладу, порівняного з європейським. Адже десятиліття українські підприємства фактично відрізані від світового ринку. Їх вихід на європейський ринок має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон’юнктуру ринків.

Аналітики підкреслюють, що розвиток співробітництва з Євросоюзом сприятиме повнішому використанню потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення надходжень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних галузей промисловості. Європейський союз — невичерпне