Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

цивільним координатро не наважувався (того і чекай, чутки поповзуть!), всі надії були на інспектора Ґрафта.

Поліцейський охоче пішов на контакт. Справа-то розкрита, чого б не розповісти начальству подробиці!

Але успіхи Ларкеса не цікавили.

— Спочатку було висунуто гіпотезу про причетність до вбивства мага-природника. Ви повинні були допитувати всіх білих, які їхали в потязі.

— Так ми і зробили.

— Чи був серед опитаних дехто Йоган Кітото?

— Так, був! Від надав величезну допомогу слідству.

— Опишіть мені цю людину.

І поліцейський, чиєю професією було виводити шахраїв на чисту воду, в свою чергу, почав описувати зовнішність білого мага. Ларкес ловив себе на тому, що не впізнав би в цьому портреті Тангора, навіть якби сам його туди послав. Слідчий досвідченим оком підмічав риси, актуальні лише для білих, щось на кшталт «погляд не плаває» і «губа не плямкає».

«Не настільки ж ми відрізняємося одне від одного, щоби нас за людей не вважати!»

— Стоп, — Ларкес рішуче перебив поліцейського, — а тепер уявіть, що Йоган Кітото — звичайна людина, і спробуйте описати його заново.

Інспектор Ґрафт насупився, здивований такою дивною задачею, а коли знову заговорив, мозаїка розсипалася і склалася знову. Подібність була безсумнівною: зріст, комплекція, риси обличчя.

— І дуже освічений! — чомусь додав поліцейський. — Стільки знає про… е-е… ретроспективну анімацію. Зрозуміло, чому у Клари Фіберті такий реалістичний сюжет.

Ларкес питально нахилив голову, і поліцейський на диво легко зрозумів цей рух.

— З ним же їхала та сама Фіберті, письменниця. Автор «Чорного Лицаря»!

Слово «письменник» для пана Ларкеса чітко асоціювалося зі словом «писака», а отже — «журналіст», а журналістів старший координатор патологічно не любив. Вічно каламутять воду! Хто вона, взагалі, така ця Фіберті, і яка у неї зацікавленість? Схеми поведінки ніяк не складалися, Тангор і його супутниця залишалися річчю в собі, яка здійснювала незрозумілі і непередбачувані рухи. Наприклад, приїхавши у Хо-Карт, вони наче розчинилися в повітрі, умудрившись не зареєструватися в жодному пансіоні, готелі чи гуртожитку під видом чорних, білих або сіро-буро-малинових з сивиною. При тому, що режим перебування в столиці останнім часом дуже суворий!

Міністр Міхельсон в будь-який момент міг згадати про своє доручення, а розслідування буксувало. В припадку інтуїції Ларкес придбав згадану інспектором книгу, важкенький томик з гротескною чорною фігурою на обкладинці (чи нема в цьому якогось замаху на авторитет влади?) і спробував розвіятися.

У міру читання волосся старшого координатор ставало дибки. Куди дивився цензор?! Особливості чорномагічних практик і повадки нежитів, про які не всякий чистильник знає, йшли в маси зі сторінок бульварного роману! дуже скоро в головному персонажі книги почали проступати знайомі риси… Ах, так ось хто розпатякав абсолютно сторонній особі прийоми бойової магії! Ларкес з новою силою пошкодував про смерть старшого Тангора: вже батько-го зумів би навчити сина належної поваги до ремесла. Знайти і відшмагати дрібного капосника, поки ще не пізно! Тут Ларкес згадав сумнозвісну доповідь з практичної магії, яка так нашуміла, і усвідомив, що уже пізно. Тепер можна лише тихо придушити мерзавця для мінімізації шкоди. А хто тоді буде воювати з імперією?

Старший координатор зітхнув і заховав підсудне видання в портфель (треба хоча б загальний наклад випуску виявити). Вибури нема, доведеться просити про прикріплення до хлопця особистого куратора. Зазвичай маги до п’ятдесяти років серйозної небезпеки для суспільства не складають, але тут особливий випадок: талановитий некромант, жертва магічних диверсій, та ще і з пробілами у виховання. (Координатор роздратовано згадав про Сатала — немудрий чистильник вчив хлопака бойових прийомів, а треба було викладати етикет!) Так що молодий маг не винен, що незнайомий з традиціями, — сам Ларкес виріс у такій самій обстановці. Головне, де дозволити йому і далі блукати в темряві.

Слово «нахаба» стало ключем до розв’язання проблеми. Ларкес уявив собі максимально кричуще порушення неписаних правил, і наступний крок Тангора став очевидним сам по собі.

Хемаліс любив зелений чай. Деякі білі стали би придумувати з цього приводу складні обґрунтування, згадуючи про необхідність відновлення вологи в організмі і про тонізуючі властивості чаю, але старий букініст просто любив зелений чай. О другій годині по обіді, на самому піку спеки, він завжди робив перерву в справах і приділяв час ритуалові чаю.

Зачарована спиртівка нагріла чайник всього за п’ять хвилин, в прозору воду впали зелені голки і закружляли вертикально, віддавши напоєві свій перший, найтерпкіший смак. Білий наповнив порцелянову філіжанку рідиною солом’яного кольору і долив до заварки води. Наступна порція напою буде мати фруктовий присмак.

У двері подзвонили. Що ж, бувало, клієнти приходили до нього і в цей час — мертва година Хо-Карта. Зазвичай це були люди заможні, які могли дозволити собі лімузин з тепловим насосом на даху. Таких не можна змушувати чекати! Старий метушливо почовгав до дверей.

На порозі стояв чорний маг, невисокий, невизначеного віку і з абсолютно непроникним виразом на фізіономії.

— Добрий день!

Хемаліс відчув непереборне бажання грюкнути дверима перед носом відвідувача і замкнутися зсередини. Але це було б неввічливо, тому старий лише боязливо кивнув:

— І вам неспекотного дня, шановний.

— Томас Тангор тут живе?

Старий букініст полегшено зітхнув:

— Виїхав він! Зранку і виїхав, а куди — не знаю.

— Дякую вам.

Чаклун розвернувся і покрокував в бік ліфта, а білий виповнив таки своє бажання — замкнув двері на всі замки.