Читати книгу - "Науково-практичний коментар Земельного кодексу України"

Поняття орендної плати встановлене ч. 1 ст. 21 ЗУ "Про оренду землі" і визначається як "платіж:, який орендар вносить орендодавцеві за використання земельної ділянки на праві оренди відповідно до договору оренди".

Правова природа і режим орендної плати істотно відрізняється в залежності від того, про оренду яких земель йдеться: (1) державних та комунальних або (2) інших. У першому випадку орендна плата є загальнодержавним податком, у другому - "приватноправовим" платежем.

Орендна плата за землі державної та комунальної власності віднесена законом (п. 8 ч. 1 ст. 14 ЗУ "Про систему оподаткування") до загальнодержавних податків і має спільний правовий режим (зокрема, однаковий порядок і строки внесення, а також режим відповідальності за невнесення) із земельним податком, за винятком правил про визначення розміру орендної плати, а також деяких положень щодо звітності. Так, наказом Державної податкової адміністрації від 20.12.2005 №588 затверджено форми податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Ст. 22 Закону "Про оренду землі" встановлені форми внесення орендної плати: натуральна, грошова та відробіткова, причому передбачена можливість поєднання цих форм. Орендна плата за землі державної та комунальної власності вноситься виключно у грошовій формі.

Порядок і строки внесення орендної плати також визначається договором оренди землі.

Щодо правового регулювання орендної плати за земельні ділянки див. також коментар до ст. 93 ЗКУ.

1. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.

   2. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

   3. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю гро­мадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

4. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

5. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

До частини першої. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються ч. 1. ст. 207 ЗКУ як "втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель ". Звертає на себе увагу нечіткість даного визначення, відсутність вирішення питання про відмежування "втрат" від збитків. На наш погляд, "втрати" можна визначати як грошові суми, що у разі виведення земель із складу сільськогосподарських (лісових) угідь підлягають сплаті до відповідних бюджетів для залучення до сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва компенсуючих площ або компенсуючого поліпшення якості існуючих сільськогосподарських або лісових угідь.

Інститут відшкодування втрат є вагомим економічним важелем забезпечення пріоритетності земель сільськогосподарського призначення та лісових земель по відношення до інших видів цільового використання (див. ст. 23 ЗКУ та коментар до неї). Стикаючись із необхідністю відшкодовувати втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, особи, зацікавлені у відведенні земельних ділянок, змушені розглядати альтернативні варіанти, не пов'язані із виведенням з обороту сільськогосподарських та лісових угідь. З іншого боку, кошти, що надходять на відшкодування втрат, можуть бути джерелом фінансування заходів з поліпшення земель.

Варто наголосити, що втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва не мають нічого спільного зі збитками землевласників та землекористувачів, і, на відміну від останніх, відшкодовуються до відповідних бюджетів та мають чітко визначене призначення (див. коментар до ст.ст. 207-209 ЗКУ).

Відшкодування втрат може бути різновидом позитивної відповідальності (відповідальності за правомірні дії)[402], але може застосовуватися і у разі вчинення правопорушення (забруднення або засмічення земель, що перешкоджає їх цільовому використанню). За рядом ознак відшкодування втрат істотно відрізняється від цивільної відповідальності: (1) воно має публічно-правову природу, (2) характеризується особливими підставами відшкодування, не обов'язково пов'язаними із правопорушенням, (3) кошти, що надходять на відшкодування втрат, мають визначене в публічно-правовому порядку цільове призначення тощо.

Здійснення контролю за додержанням встановленого законодавством порядку виз­начення розміру та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва покладено на Держкомзем України (пп. 30 п. З Положення, затвердженого ПКМ від 19.03.2008 №224). Прокурорські перевірки засвідчили, що органи Держкомзему України відповідні повноваження здійснювали неефективно.

На наш погляд, доцільно було б включити відшкодування "втрат" до системи оподаткування. Це зняло б існуючу невизначеність щодо правової природи відповідних платежів та дозволяло б застосовувати щодо "втрат" відпрацьований механізм нарахування та стягнення податкових платежів.

Законодавець визначив різні процедури для вирахування розмірів втрат, що мають відшкодовуватись. Так, втрати сільськогосподарського виробництва, спричинені вилучен­ням сільськогосподарських угідь