Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Перші амаліони вискочили з лісу і, не зменшуючи швидкості, продовжили бігти вперед. Потім пролунала команда, і амаліони змінили напрямок руху, щоб вийти прямо на Ейр і Румадеу фронтально атакуючи. Вони розтяглися трохи ширше і все-таки трохи зменшили крок. Але лише для того, щоб потім узяти розгін.

- Сміливі хлопці. - посміхнулася Ейр.

- Саме такі й гинуть першими. - кивнув Румадеу.

Сабазадонка помітила, як у чемпіона перебудувалася шия. Рука. Інша рука. Дівчина задоволено підняла куточки губ — він був готовий. Але мечі поки що не виймав. Ейр, навпаки, неквапливо висунула свій меч із піхов на спині. Відвела руку праворуч і назад для широкого замаху. Краєм ока вона перевірила відстань між собою та чемпіоном, що стояв ліворуч від неї. Повинно вистачити.

Два воїни у мовчазній стійці чекали нападу в нічній темряві, що спускалася на болота. Жодного слова з вуст. Синьопикі помчали на них з диким завиванням. Запах швидкої перемоги закрутив їм голови. Можливість легкого видобутку змусила їхні очі горіти яскравим вогнем бажання вбиввати. Чорні мечі. У деяких у руках виднілися й щити. Ейр трохи повернула голову вправо. Щоб трохи згодом усім тілом вкластися в нищівний удар. Точніше, їй треба було, щоб амаліони так подумали. Румадеу несхвально кинув погляд на сабазадонку, яка раніше потрібного виявила свої плани перед ворогом. Доведеться йому приглядати за нею в бою. Та чи сподівався він на щось інше? Аж ніяк. Люди — такі собі воїни.

Відстань між захисниками та нападниками швидко скорочувалася. Перші ряди амаліонів, вишкіряючись, волаючи і кричавши всілякі непристойності, вже заносили мечі для смертельних ударів. Кожному хотілося відзначитись перед своїм командуванням. Така армада могла просто знести двох нещасних воїнів на своєму шляху. Будь-яких двох. Будь-яких двох… інших.

Вже зовсім близько. Чемпіон миттєво вихопив два своїх меча. Ейр крутнулась вправо навколо своєї осі, спрямувавши удар меча з того боку, з якого на нього зовсім не чекали два амаліони, що першими до неї приспіли. Обидва з розрубаними шиями за інерцією продовжили рухатися ще якийсь час. Ейр зробила два кроки назад. Чемпіон розкроїв черепа двом синьопиким та ще двох убив іншим способом. Але залишитися на місці було неможливо, ворожі солдати напирали всією своєю масою. Він повільно відступив, щоб вирівнятись з Ейр по одній лінії. Румадеу кинув стрімкий погляд на ряди амаліонів. Граваліонів серед них не видно. Хороша новина. Але кілька воїнів помітно виділялися своїми розмірами. І амаліонів виявилося набагато більше сотні. Більше, ніж їм говорила та худа дівка. Чемпіон спритно рубав мечами праворуч і ліворуч з такою швидкістю, що ще з десяток амаліонів, що зневірювалися жагою смерті, полягли лише за кілька секунд. Задоволений собою чемпіон кинув погляд на Ейр. Їй, звісно, ​​дісталася менша частина стежки для оборони. Але вона трималася молодцем. Широкі розгонисті рухи. Можливо, у неї не вистачало сил, щоб боротися із могутніми воїнами ворога на рівних. Але вона з лишком компенсувала це іншими своїми діями. Швидкість. Траєкторія ударів і колючих рухів. В основному, її техніка ведення бою складалася з кругових рухів, у яких вона набирала необхідну інерцію та пробивала захист амаліонів самим неочікуваним чином. Ці ж кругові рухи дозволяли їй відбивати удари ворога та ухилятися від їхніх атак. У поєднанні з хірургічно точними виваженими і добре відпрацьованими рухами та приголомшливою спритністю вона ставала смертельною машиною зі знищення ворогів. Румадеу спіймав себе на думці, що намагається у кожну вільну півсекунду подивитися на неї. Її манера бою сильно відрізнялася від його. Але була не менш жахливою для супротивників. Вороги падали навколо неї з приголомшливою швидкістю. Сам Румадеу орудував двома мечами. Двома дуже важкими мечами як для людини, так і для амаліону. Йому було легко продавлювати ворожих солдатів, розбиваючи їхній захист і зводячи нанівець їхні потуги. Звичайно, він уже отримав пару легеньких поранень. Подряпини, випадкові відскоки мечів. Цікаво, Ейр ще не поранена?

Бій кипів не на жарт. Тепер амаліони, зрозумівши, що швидким наскоком не вдасться знести цих двох супротивників, випустили вперед тих, хто був озброєний ще й щитами. Інтенсивність бою суттєво зменшилася, небезпека бути переможеними для сабазадонки та чемпіона зросла в кілька разів з огляду на те, що тепер ворог ставився до них зовсім інакше. І озброєний щитами тепер не поспішав гинути. Тепер Ейр довелося пустити в хід деякі свої хитрощі і завдавати ударів у всі незахищені частини амаліонів, до яких вона могла безпечно для себе дотягнутися. Тепер вона не соромилася завдавати не смертельних ран, а тих, які вийде. Для чемпіона ж кардинальної зміни не відбулося. Лише в кожен удар треба було вкладати ще більшу силу. Щоб щити супротивника прогиналися. Щоб вони опускали руки, оголюючи життєво важливі ділянки тіла. Але ворогів було багато. Поволі чемпіон і сабазадонка відступали. Крок за кроком, тримаючи лінію. Румадеу поглядав то на Ейр, то на руїни, чекаючи допомоги від двох членів їхньої команди будь-якої секунди. Сабазадонка поки що й не думала кликати на допомогу. Чемпіон сковтнув, ухиляючись від чергового удару амаліона. Він тут же відтяв руку необережному і занадто самовпевненому синьопикому, щоб іншим було не так охоче нападати тишком-нишком. Ще один із підлих уколів ворога пошкодив чемпіону ногу. Ще один розрубав би йому коліно, якби нога в цей момент вдало не перебудувалася. Просте везіння. Він знову подивився на Ейр, що пихтіла поруч із ним. Не кожен командир чемпіонів мав таке залізне терпіння. У смертельному бою, коли ти можеш померти буквально кожну секунду, не покликати на допомогу силу, яка тільки й чекає на твою команду, можна лише завдяки шаленій сталевій витримці. Чемпіону згадався Гертіро. Напевно, єдиний із командирів, хто перед смертю вимагав би, щоби йому доставили ще більше ворогів прямо тут і прямо зараз. Ні, всі чемпіони були добре навчені. Усі мали високий бойовий дух. Він за все життя не побачив жодного боягуза в їхніх лавах. Але Ейр… Вони зараз билися вдвох проти цілої довбаної армії. І їхні шанси були невисокі.