Читати книгу - "Кінь Перуна"

Тоді ти вже нічого не додав би до сказаного, і пси волочили б зараз по степу твою падлину... Хе-хе...

Однак ворожбит і без нагадування вже цілував чоботи своєму катові, бо добре пам’ятав, що над рабом і панський пес пан.

Скочивши у сідло свого гнідого, Субудай-багатур повільним кроком направив коня до ханського намету.

Нарешті усе почало прикладатися одне до одного. Натхнений духом смерті, Бекі  дав гарну пораду, і тепер лише від нього, військового наставника великого хана, залежало, як довго стоятимуть ще на перепутті об’єднані під бунчуком Чингіза сили монголів.

Юлдуз-хатун була «чорною дружиною», наймолодшою з тих сімох, що їх відібрала матір Саїн-хана Орі-Фуджинь для свого сина в далекий похід. Решта шестеро красунь, багатих уродженок, спершу презирливо ставилися до тендітної дівчини, яка виросла в сім’ї пастуха. Та й сам Батий, за щоденними турботами і вмілими пестощами інших дружин та наложниць, довший час просто не помічав її. Однак маленька Юлдуз вирізнялася з-поміж усього ханського квітника гострим розумом і спостережливістю. До того ж її вірна служниця, китаянка І Лахе, до якої недавня ще донька пастуха ставилася скоріше як до сестри, аніж як до рабині, зуміла заприятелювати з відлюдькуватою шаманкою Керінкей-Задан. За їх допомогою отхан-хатун першою дізнавалася про всі важливі новини в стані. Тож зуміла врятувати життя новообраному джизхангірові, коли Гуюк-хан, спадкоємець монгольського престолу, з вірними йому ханами намагався вбити Батия. Попереджений дружиною, Саїн-хан не потрапив у яму-пастку, що її зрадники вирили під килимом. А «чорна дружина» з того дня стала його першою порадницею й коханкою.

Саме з її допомогою Субудай-багатур сподівався примусити джихангіра відмовитися від зволікання і зрушити з місця. Тим більше, що її порада чи пророцтво мали стати дев’ятим, щасливим...

Перед наметом джихангіра завмерла варта з «непереможних», і сам Арапша Ан-Насир походжав поруч в очікуванні наказів повелителя. Він – побачив перед собою Субудай-багатура, і поквапився шанобливо притримати йому коня, підкреслюючи так свою нижчість перед аталиком. Хоча місцю темника* тургаудів джихангіра міг би позаздрити і нойон* не з роду чингісидів.

– Хан у шатрі?

– Так, Поранений Барсе...

– Сам?

– Сам... Примчав стрімголов. Увірвався у намет. Нікого до себе не кличе і не виходить. Трапилося щось?

– Це добре... – мовив до своїх думок Субудай-багатур.

– Добре? – не зрозумів Арапша.

– Маю на увазі, що є звістка, від якої наш повелитель незабаром знову розвеселиться. До речі, відправ когось у шатро Юлдуз-хатун... Нехай готується. Можу заприсягтися, що невдовзі хан пошле по неї.

Арапша лише кивнув на знак того, що зрозумів і наказ буде виконано, а ще за якусь мить Ору-Зан, один із довірених охоронців, уже поспішав попередити улюблену дружину джихангіра.

Мовчазний раб із китайців поквапливо відслоонив перед Субудай-багатуром завісу ханського намету. Аталик, хоч і не мусив, кахикнув голосно кілька разів і увійшов до середини, шанобливо похиливши голову. Як учитель юного хана він користувався багатьма привілеями чінгісида*.

Саїн-хан сидів на високій купі вибілених баранячих шкур, утупивши невидющий погляд у тонку, гаптовану золотом шовкову завісу, що відділяла цю частину шатра від спальної. Пальці його несвідомо бавилися золотою пайцзою* з викарбуваною на ній головою тигра, яку він отримав у спадок від свого батька – славетного Джуччі-хана – улюбленого сина Великого воїна.

– Чого тобі, учителю? – невдоволено буркнув джихангір, виринаючи зі своїх не надто веселих дум. А й справді – чому радіти? Монголи повірили у його щасливу зорю. Об’єдналися під його знаменами, виказуючи водночас і шану улюбленому онукові Потрясателя світу, талановитому воїнові. А він... Сидить біля порога чужої країни і ніяк не може наважитися на рішучий крок. Чекає на блогословення богів, побоюється зробити щось справді важливе, як мала дитина без попередньої згоди батьків.

– Ти поспішив вийти, Наймудріший, – ще раз уклонився аталик. – І все, що призначалося для твоїх вух, дісталося мені.

– Ет, – зневажливо відмахнувся Бату-хан і аж тепер помітив, що тримає у руці пайцзу. Шанобливо торкнувся устами реліквії й повісив її на шию. – Про що там ще можна було балакати... Скидається на те, що добрі духи відвернули від нас свої лики. І навіть безсмертний Тенгрі, прародитель усіх чінгісидів не хоче говорити зі своїм правнуком...

– Чи можна бути у цьому впевненому? А може, голос Тенгрі лунає тільки для вух достойних чути його?

– Що ти хочеш цим сказати, учителю? – зацікавлено підняв голову молодий хан, бо добре знав, що темник не належить до тих, хто полюбляє бавитися словами, і ніколи не говорить задля красного слівця. Він так утомився від важких дум, що ладен був ухоптися й за найнеймовірнішу пораду – лише б якось виборсатися з тенет несподіваних проблем.

– Згадай, Надіє великого полководця, хто попередив тебе про пастку, яку в день принесення присяги влаштував підступний Гуюк-хан? Чи ж не з повеління Тенгрі було тебе остережено? От і мислю, що той, хто одного разу зміг зрозуміти голос Духа, почує його й удруге...

– Юлдуз? – аж подався вперед Батий.

– Чому ні?

– Можливо, можливо... – і він голосно плеснув у долоні.

Ще один раб, зігнувшись так, що косичка його волосся торкалася долівки, виріс наче з-під землі.

– Покликати Юлдуз-хатун! Нехай поквапиться сюди! Як є! Не перевдягаючись!

Раб так само мовчки позадкував із шатра.

Очікуючи дружину, Саїн-хан неспокійно походжав наметом.

Субудай-багатур своєю вірою у те, що маленька Юлдуз може віщувати майбутнє, таки заронив зеренце надії у його зболену душу. Тож молодий джихангір аж не тямив себе з нетерпіння. Ні, він не сумнівався у прихильності богів чи силі свого війська, але як передати цю впевненість простим воїнам, якщо навіть не всі хани погодилися стати на його бік і визнати його вищість. Незважаючи на заповіт славетного діда! Клятий Гуюк-хан, користаючи з того, що доводиться старшим сином великому каганові монголів, постійно каламутить воду, намагається відібрати владу у джихангіра... Але дзуськи!.. Батий уже раз показав зухвальцеві належне місце, то зможе й тепер. А потрібно буде – не зупиниться і перед стратою неслуха! Заповіт Потрясателя світу ясний і недвозначний! Тільки він, Саїн-хан, має священне право продовжити завоювання, розпочаті Чінгізом.

...Сьома зірка увійшла до намету в супроводі своєї незмінної китаянки. Зодягнена в сукню із золотистої парчі, оздоблене, як це заведено у Піднебесній імперії, дорогоцінними каменями. А у високо підчесане, густе смолянисте волосся жінки служниці вправно вплели чудові перлини. Трішки рябе обличчя Юлдуз, послухавшись поради І