Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

в місцях існування. Навіть такий, на перший погляд, екзотичний матеріал, як бурштин, з якого робили прикраси типу намиста, підвісок, інколи — стилізовані скульптурки жінок (Добранічівка), видобувався в Середньому Подніпров’ї з олігоценових піщаних відкладів. Виходи цих відкладів були в районі розташування поселень або поблизу від них (Кирилівська, Чулатово II, Мізин, Добранічівка, Межиріч, Осокорівка, Кайстрова Балка). Водночас деякі матеріали містилися порівняно далеко від споживача. Наприклад, гірський кришталь, який поряд з кременем зрідка використовувався для виготовлення знарядь (Добранічівка, Межиріч, Довгиничі, Атаки). Його місцезнаходження відмічено в районі Сміли Черкаської області, на Житомирщині, в Донбасі (Нагольний Кряж). Від Добранічівки, наприклад, ці пункти розташовувалися на відстані відповідно 150, 300, 500 км.

Виходи викопних морських мушель, які використовувалися для прикрас, розташовані в Нижньому Подніпров’ї (особливо в районі Нікополя), на Південному березі Криму і північному узбережжі Азовського моря. Ці мушлі знаходять на поселеннях не лише поблизу їхніх виходів (Сюрень І, Амвросіївка, Осокорівка І, Кайстрова Балка, Дубова Балка), а й у басейні Дніпра, аж до його верхньої течії (Межиріч, Мізин, Тимонівка І, Єлисеєвичі). Знайдено їх також на Волині (Городок III) і у Подністров’ї (Молодово V, Лисичники).

Широко використовувалася вохра, здебільшого місцевого походження, хоча інколи її доставляли з віддалених районів: наприклад, у Новгород-Сіверський — з Харківщини, а в Межиріч — з Криворізького басейну, що на відстані 160—250 км.

Аналізуючи проблему взаємовідношення природи і суспільства в кам’яному віці, звичайно виходять з того, що господарська діяльність суспільства здійснювалася в умовах динамічної рівноваги з природою, при умові збереження її відтворюючих можливостей. Той же самий рівновісний стан привласнюючого господарства фіксується також етнографічною наукою. Наводяться відомості й про те, що такий спосіб господарювання підкріплюється і регулюється системою правових та ідеологічних норм і табу. Більше того, граничний рівень розвитку господарства передбачає забезпечення стабільності екосистеми навіть у випадках найгірших умов, які можуть складатися в даній природній зоні. Тому чисельність мисливців-збирачів в звичайних умовах не перевищує 20—50 відсотків від можливої.

З передумови рівноваги стану суспільства і природи звичайно виходять також при палеоекономічних розрахунках господарської діяльності стародавніх людей. Для окремих поселень, враховуючи такі показники, як кількість мешканців, середньодобова норма вживання м’яса, загальна маса вживаної м’ясної їжі, репродуктивності ландшафту, по відтворенню біомаси, тривалість мешкання на одному місці. Але слід мати на увазі, що все це — ідеальна картина, яка передбачає зберігання господарських систем, їхню стабільність. Реальний історичний процес, навпаки, свідчить про їхній безперервний розвиток, що якраз передбачає порушення балансу в системі, виникнення кризових ситуацій, принаймні на певних історичних відрізках, коли цей розвиток відбувається. Тоді, коли рівновага в системі суспільство — природа (споживання — відтворення) зберігається, відбувається консервація типу господарської діяльності, та якщо розглядати проблему' ширше — способу виробництва. Справжня картина історії первісного суспільства свідчить про те, що така рівновага є скоріше винятком і малорозповсюджена як по широті охоплення окремих районів, ойкумени, так і по тривалості існування. Фактично вона була зафіксована лише для порівняно недавнього й історично короткого періоду людської історії на периферії розвинутих цивілізацій у народів із застиглою господарською структурою. Водночас для епіцентрів ойкумени, де відбувається більш динамічний історичний розвиток, інтенсивне споживання мисливської здобичі одразу ж ставило людину в таке становище, при якому темпи природного відтворення харчових ресурсів людини в природному середовищі відстають від темпів росту потреб суспільства в цих продуктах, що стимулює зростання продуктивності праці та зміну привласнюючих форм господарства відтворюючими. І лише в окремих регіонах, населених людиною, де уповільнено відбувається її історичний розвиток, привласнюючі форми господарства, які законсервувалися в рівновісному стані, можуть довгий час задовольняти невибагливі потреби мисливців-збирачів, які існують за умов первіснообщинного ладу.

Цікаві узагальнення щодо цього робить В. Г. Маркович. Населення земної кулі в стародавньому кам’яному віці складало близько 10 млн чоловік. Для забезпечення життєдіяльності середньої особи чоловічої статі необхідно 2500 ккал на день, а всього палеолітичного населення — 0,9 х 1013 ккал щорічно. Це великий обсяг, якщо врахувати, що енергія, акумульована біосферою за рахунок річної сумарної фітопродукції, складає всього 0,9 х 1018 ккал і значна частина її не може бути використана в їжу. Так, із 150 тис. видів наземних тварин людина використовує в їжу лише 3 тис. видів. Таким чином, можливості фітоценозу біосфери вже на найдавнішому етапі ледь забезпечували потреби людства в рослинній їжі. Саме тому в первісних колективах особлива увага приділялась полюванню. В цьому, додамо від себе, полягає об’єктивна передумова мисливського характеру господарства стародавніх людей.

Водночас екстенсивне мисливське господарство досить марнотратне з погляду раціонального використання ресурсів біосфери. Одна калорія в речовині тваринного походження утворюється внаслідок вживання і трансформації 7 калорій, накопичених рослинами. Це є одним з факторів, який пояснює історичну прогресивність переходу людства до агрокультури. Напівприродні сільськогосподарські екосистеми мають підвищену продуктивність порівняно з природними і дають можливість не тільки забезпечити людину рослинними білками, а й переключити частину продукції на потреби тваринництва у вигляді кормів для одержання тваринних білків. Природно, що передумови для такого переключення визріли не одразу. В економіці більшості ранніх землеробських культур полювання займає вагоме місце.

В сучасній археології запропоновано декілька методик палеоекономічного моделювання для мисливсько-збиральницького суспільства. Нижче наведено загальну схему такого аналізу з урахуванням природно-ландшафтної обстановки в пізньому палеоліті і структури пізньопалеолітичного суспільства України. Спочатку наведемо прийняті в науці середні відомості по кількості мешканців пізньопалеолітичних громад (25—50 — до 100 осіб), їхньої статевовікової і господарської структури (приблизно 1/3 складу громади — діти, 1/3 — мисливці, постачальники основного продукту споживання, 1/3 зайнята домашнім господарством та доглядом за дітьми), кількості мисливців-постачальників (4—6 — до 10—12 чоловік), середньої тривалості життя (20—25 років)[26], тривалості часу існування довготривалого поселення мисливців-збирачів (20— 25 років — час природного руйнування дерев’яно-кістяної конструкції житла).

Втім це не значить, що всі 25 років у житлі безперервно мешкали люди. Оскільки мисливство здебільшого мало сезонний характер, можливе припущення про періодичне повернення мешканців базових мисливських таборів на місця традиційних поселень в періоди найбільш продуктивного полювання.

Палеоекономічні моделі функціонування громади мисливців-збирачів розробляються на підставі відомостей про її природне оточення (своєрідний прильодовиковий тундролісостеп і перігляціальний степ), репродуктивних можливостей пізньоплейстоценового ландшафту по біомасі (приблизно 2400 кг на км2) з урахуванням кількості упольованих тварин та їхньої забійної ваги (наприклад, мамонт — 1000 кг, зубр — 250 кг, кінь — 200 кг, північний олень — 100 кг), приймаючи до уваги середньодобову норму споживання м’ясної їжі в мисливських громадах (600—1000 г на людину).

Це дає змогу визначити: розміри господарської території для мешканців одного поселення (від 350—400 до