Читати книгу - "Каравал"

зараз час снідати. І хоча Скарлет з незвичайною легкістю призвичаїлась спати удень, якось було дивно від думки, що одразу по пробудженні треба вечеряти.

Перш ніж вийти з кімнати, вона швиденько оглянула себе у дзеркалі. Поки умивалась, тоненька тканина нічної сороки перетворилась на важкі шари шовку.

Вона сподівалась на щось менш помітне — сукню, що злилась би з ніччю. Але це вбрання точно жило своїм власним життям.

Гігантський бант кольору червоного вина був прикріплений до турнюра, дві товсті стрічки на ньому звивалися ззаду аж до підлоги. Решта сукні була білою, окрім загорнутого у червоні стрічки корсажу, між яких проблискувала білосніжна тканина. Плечі лишались оголеними, довгі рукави ховали руки. Так само як і корсаж, їх переплітали стрічки рубінового кольору, котрі зав’язувались у верхній частині, а краї витанцьовували між тонкими пальцями Скарлет.

Теллі б сподобалося вбрання. Скарлет уже уявляла, як сестра верещатиме від захвату, коли побачить її у такій зухвалій сукні.

Хоч Скарлет і дала собі слово не переживати через сестру впродовж першої години ночі, однак не могла не думати про Теллу, минаючи кімнату номер п’ять.

Двері були прочинені, й крізь щілину туманом просочувалося смарагдове світло.

Скарлет звеліла собі йти далі. Знайти Данте, котрий пропонував їй провести час. Однак світло, щілина і нездоланна любов до сестри змусили Скарлет підійти ближче.

— Телло, — Скарлет тихенько постукала. Двері заскрипіли і відчинилися ще ширше, пропускаючи більше їдкого зеленого світла, кольору недоброзичливості та злоби. Скарлет знову накрило лихе передчуття.

— Телло? — вона різко розчахнула двері. — Боже милостивий...

Скарлет прикрила рот долонею.

Кімната Телли нагадувала вкрите пір’ям поле бою. Здавалося, збожеволів бунтівний ангел. Пір’я змішалося з трісками, що хрустіли під черевиками й пошматованим одягом із розбитого гардеробу. Ліжко також було розтрощене, одна ніжка взагалі відтята, мов кінцівка, ковдра розірвана навпіл.

Це Скарлет у всьому винна. Телла перебувала в кімнаті з чоловіком, але зовсім не через те, про що подумала Скарлет. Треба було не слухати її і зайти до кімнати. Вона мала б здогадатися. Це Скарлет мала б піклуватись про сестру. Телла нерозважливо поводиться з чоловіками, а Скарлет була надто нерозважлива, коли подумала, що вони можуть тут лишатися бодай на день. Треба було покинути острів тієї ж миті, коли вона її знайшла. Якби Скарлет поїхала одразу, це...

— Дідько лисий!

Скарлет обернулась на знайому лайку сестри, вимовлену незнайомим голосом.

— Гекторе, глянь! Ще одна підказка, — по кімнаті ходила сухорлява сива жінка, то була явно не Донателла. — Це неймовірно, — вона проштовхнула у двері літнього чоловіка в окулярах.

— Що ви робите? — запитала Скарлет. — Це кімната моєї сестри. Вам не можна тут перебувати.

Парочка підвела очі, ніби щойно помітила Скарлет.

Сива жінка посміхнулась, але посмішка випромінювала не тепло, а зелену жадобу, як світло, що заполонило кімнату.

— Донателла Драґна твоя сестра?

— Звідки вам це відомо?

— Коли ти востаннє її бачила? — запитала сива жінка. — Опиши її.

— Я... вона... — Скарлет почала відповідати, але допит здавався таким же огидним, як ванна з брудною водою. Сива жінка, здавалося, була жмутом енергії: швидко тараторила, жваво жестикулювала й метала миттєві блискавки очима. А потім Скарлет помітила у її зморшкуватій руці зелений скляний ключ.

Достоту як той, що його отримала Скарлет. З вигравіюваною цифрою п’ять та папірцем з ім’ям Донателли. Джуліанові слова пролунали знову. Ім’я сестри — її перша підказка. Інші її отримали також.

«Це лише гра» — пригадала Скарлет застереження дівчини на уніциклі.

Все вигадка, але страшенно схожа на правду. Сукні, розкидані по кімнаті, і справді належали Донателлі. Коли сестра не впустила її до своєї кімнати, то був її голос, і тоді вона справді була засмучена, але Скарлет помилилася щодо причин.

Кілька пір’їнок злетіли вгору, коли жінка потягнула з підлоги одну з мереживних блакитних нічних сорочок Телли. Її супутник поцупив щось з розкиданої по підлозі біжутерії.

— Будь ласка, не чіпайте це, — мовила Скарлет.

— Вибач, серденько. Те, що вона твоя сестра, не означає, що усі підказки дістануться тобі.

— Це не підказки. Це речі моєї сестри, — Скарлет підвищила голос, але цим вона тільки привернула увагу більшої кількості людей, котрі рискали довкола, мов хижаки. Чоловіки й жінки скидалися на чудовиськ, що обгризають м’ясо з кісток. Скарлет не мала сил їх зупинити. І як вона взагалі могла подумати, що це чарівна гра?

Дехто намагався вивідати в неї ще якісь підказки, та зрозумівши, що Скарлет нічим не допоможе, втрачав до неї інтерес і шукав далі. Хапали все, що можна було: сукні й інший одяг, стрічки, коштовності, листівки. Вочевидь, Телла не жартувала, коли казала, що ніколи не повернеться до Трісди, адже по кімнаті валявся не лише одяг. Тут були всі її улюблені речі, були й кілька дрібниць, що колись належали Скарлет. Вона не знала, чи ті речі Телла привезла для себе, чи їх взяла для сестри бо не хотіла знову колись повернутися на Трісду.

— Перепрошую, — вагітна рум’янощока жіночка з пшеничним волоссям підійшла до Скарлет. Серед цього хаосу її голос линув напрочуд тихо. — Здається, вам потрібна допомога. Зігнутись мені важко, — вона показала на великий круглий живіт, — та можливо, я потримаю речі, поки ви збиратимете решту?

У Скарлет були зайняті руки, взяти ще щось не було куди, але і віддавати комусь чужому не хотілось.

— Я не втечу, — додала вона. Вагітна була приблизно того ж віку, що й Скарлет. З розмірів живота можна було припустити, що пологи розпочнуться будь-якої миті.

— Я не знаю... — Скарлет затнулась, коли чоловік у дешевих бавовняних штанах та коричневому котелку підкинув ногою шматок вітражного скла. Під ним зблиснуло щось червоне.

— Ні! Не чіпайте це, — Скарлет кинулась до чоловіка, а той, своєю чергою, спалахнув інтересом до предмета. Він схопив коштовні сережки з долівки і прошмигнув у двері.

Вона побігла слідом за ним, але чоловік виявився прудким, а в руках у неї була купа речей. Вона добігла тільки до середини коридору, тоді як чоловік уже встиг ступити на хиткі сходи.

— Давайте-но я потримаю, — вагітна жінка стояла біля Скарлет у коридорі. — Я нікуди не дінуся, — запевнила вона.

Скарлет не хотіла віддавати назбиране, але втратити цих сережок вона не могла. Зваливши речі в руки вагітної, вона припідняла поділ білосніжної сукні і побігла