Читати книгу - "Африка, сни"

то давай підемо, Ваня; в кафе «Ластів­ка», приїбемося до армян і пизди дамо!

Іван Опанасович: Та воно можна, але ж там міліція, я думаю...

Чорт: А ми і міліції пизди дамо, а потім похуярим у «Дубки» і все там нахуй рознесем!

Іван Опанасович: Е, «Дубки», то далеко йти нада!..

Чорт: А ми на таксі...

Іван Опанасович: Ні, то дурне діло! Я краще сала поїм...

Іван Опанасович жере сало і запиває портвейном.

Чорт(з слізьми в голосі): Ваня, ти хоч плану покури!.. (З надією лізе до кишені.) Ось тут у мене є гарний, диви, як пахне, а-а-а!.. (Сатана з насолодою нюха план і крутить хвостом.) Давай накуримося і підем хуйню якусь зробим!

Іван Опанасович: Та їбав я його курить, від нього хуй не стоїть!..

Чорт(плаче): А навіщо тобі, шоб стояв?!

Іван Опанасович: Хм, як це навіщо? Заїбав...

Гриць Якович: Блядь, де ж та Хуна поділась? Казала вчора, шо буде зі мною жить, а сама втекла...

Іван Опанасович: Та біс їх зрозуміє, тих хун, он краще – вино стоїть, пий...

Всі випивають.

Чорт: Ваня, а може, вона щас прийде, та ми Швецію зробимо?

Іван Опанасович: Яку це Швецію?

Чорт(спокусливо): Ну, це коли один вафлями годує, а другий в сраку їбе. Інтєрєсно!

Іван Опанасович: А ти шо робить будеш?

Чорт: А я так, подивлюсь...

Іван Опанасович: Нє, не можна. Вона комусь розкаже, нам тоді всім піздєц. Скажуть: «Іван Опанасович Харченко замість дісєртацію про Шевченка писать, зробив в общєжитії гнєздо разврата».

Чорт: Не скаже. Ми її вафлями нагодуємо, а потім голову відріжем і закинем до студентів. То всі подумають, шо то негри...

Іван Опанасович: Я на тих негрів дивитися не можу – чорні, а наглі! Їде в автобусі і читає якусь книжку не по-нашому, хуй просциш, тіки оченятами зир-зир. А тьолок вони наших їбуть, ті дури пащеки пораззявляють і їдуть з ними в Африку чи якусь Гвіану йобану. А негру шо, поїбав, надоїло, потім із’їв, і всі діла. Вони своїх так не люблять їсти, як наших. Наша баба потіє меньше...

Гриць Якович: Все одно, пизда ставридою бздить.

Всі троє замисленно мовчать, переварюючи інформацію Гриця Яковича.

Чорт: Ваня, а пам’ятаєш, коли ти старий був, як ти в мене просився, молодість хотів, аж душу заклав...

Іван Опанасович: Не помню.

Чорт: А казав: «Чортику, любий, зроби молодшим, дай трохи грошей, та кабанчика, та то, та сьо, я тобі вік служить буду і всіх, геть чисто, позакладаю». А сам – слина тече з рота, зубів нема, та у вухах вати півкіла стирчить.

Іван Опанасович: Ніхуя такого не помню, не було цієї хуйні.

Чорт: Ну як же, Ваня, не було, када імєнно, шо було! Казав, я як молодий буду, то не буду більше всякої хуйні робить, у поліцаї вступати, сало їсти, і таке інше, а буду ізучать «Трі стадії духа», шоб потом кричать: «Остановісь, мгновєньє, ти прє­красно!» Не ти, скажеш, а? Хто казав: «Буду Ніцше читати, а потім прєвозмогать в собі поца, і їбати по ночах дику вовчицю, і в Гонконзі дурний план курити». Шо, не ти? А хто казав: «Покину це село хуйове, а буду ананаси і бургунд­ське пиздячить із манєкєнщицями в Парижі, і через їх пойму марність зусиль». Шо, не ти?

Іван Опанасович: Шоб ти з’їв, та й не пиздів!

Гриць Якович(шуткує): Я тарілку супу, а ти кінську залупу. Га-га-га! (регоче).

Чорт: І я тоже дурень. Сижу тут з вами, пиздюками, сало їм... (Чорт наливає шмурдяку, відрізає сало. Передразнює когось.) Остановісь, мгновєньє, ти прєкрасно! (Потім випиває шмурдяк, закусює салом і кривиться.)

Гриць Якович(співчутливо пиздить чорта по спині): Шо, не пошло?

Чорт: Да пішов ти нахуй, «не пашло»... Муму йобане!..

Гриць Якович(шуткує): А я і так на йому сиджу, тіки ноги звисають. Га-га-га-га!

Чорт(розлючено плює на підлогу): Тіки і навчився, шо ото срати, як бегемот, он навіть хуни тікають!..

Іван Опанасович: Я їм не винуватий, шо вони дурні.

Чорт: Ну а якщо всі повтікають?

Іван Опанасович: Хай тікають, вони мені не нужні.

Чорт: Ну і сиди тут з своїм салом, кабан йобаний!

Іван Опанасович: От ти в нас дуже інтє­лє­гєнтний, шо не слово, то матюки.

Чорт іде до дверей. Раптом двері відчиняються і в них входить Хуна.

Хуна: Ви тут сідітє, а на дворє такая пагода стоіт! Я от нарошно вийшла, трохи погуляла... Так што ета вєсна со мною дєлаєт! А ви чого тут сідітє?

Гриць Якович(шуткує): Тебе чекаєм, Швецію робить.

Хуна: А шо ето такоє?

Починає тихо грати «АББА». Всі, в тому числі і Чорт, мовчать.

Хуна(наївно): Нєт, ну чєстно, рєбята?

Іван Опанасович(спльовує): Це коли один вафлями годує, а другий в сраку їбе. Інтєрєсно! На, от сало, їж...

Хуна, Гриць Якович, Іван Опанасович жеруть сало. Чорт заглядає в сортир, спускає воду і зникає. Спущене гамно, веселі звуки «АББИ» і чавкання трьох створінь зливаються в єдину симхвонію.

ЗАВІСА.

Утопія

ДІЙОВІ ОСОБИ

Микола Гнатович, сільський утопіст.

Цицькін, сільський детектив.

Кіндрат Омелянович, сільський вчитель.

Підарас Вєня, сільський недоумок.

На сцені невеличкий будинок. Зліва на будиночку напис: «Карасін». Справа напис: «Магазін». Біля магазіну лежить недбайливо покинутий у пилюку лісапет. В невеличкому проміжутку між написами «Карасін» і «Магазін» сидить Микола Гнатович, утопіст, і пале «Сєвєр». Входить Кіндрат Омелянович, сільський вчитель.

Кіндрат Омелянович: Ви знаєте, Микола Гнатович, американський авіаносець взірвався. Много по­гіб­ло, но говорять, тіки боцман вспєл зоскочить, но пальці на ногах всі геть чисто поодривало.

Микола Гнатович: У них развєдка дуже харошо работаєт. Когда у нас хто ідьот срать, то оні уже знають.

Кіндрат Омелянович хмикає.

Микола Гнатович: Хи! А як ви думали?

Обоє замислено мовчать. Причому Микола Гнатович пальцем видовбува з вуха чималий шмат сірки і з цікавістю на нього дивиться. Входить Цицькін, сільський детектив.

Під час розмови Миколи Гнатовича і Кіндрата Омеляновича він з насолодою сцяв в холодку і все чув.

Цицькін(застьобує штани): Та развєдка щас до пизди, шоб ви знали. Щас хто пєрвий нажмьот кнопку, той і буде кашу наябувать.

Микола Гнатович: Колись ніяких кнопок не було, а люди були здорові і жили сто двадцять літ.

Цицькін(застьобує штани, цінічно спльовує): Ви утопіст, діду. Хи, от вчора Онищенко спіймав в кущах тьолку: їблась, сука. Так ми її пиздим, а вона каже: «Хлопчики, катаймо в