Читати книгу - "Скандинавська міфологія"

дзьобом пір’я на його хвості, коли вони дісталися Асґарда.

Наблизившись до чанів, Одін почав у них плювати: фонтани меду один за одним виривалися з його дзьоба, так наче він був татком, який приносить їжу своїм пташенятам.

З тих часів кажуть, що люди, які здатні творити чудеса своїми словами, здатні складати вірші та саги і плести історії, скуштували мед поезії. Коли нам доводиться почути гарного поета, ми говоримо, що він отримав дарунок Одіна.

От і все. Ось така історія меду поезії та його появи у світі. Ця історія сповнена безчестя і обману, вбивств і хитрощів. Проте на цьому вона не закінчується. Треба розповісти вам іще одну річ. Вразливим людям краще затулити вуха або не читати далі.

Ось остання деталь, і вона доволі ганебна. Коли Бог-отець у подобі орла майже добрався до чанів із Суттунгом на хвості, Одін випорснув трохи меду, рідкого і смердючого, зі свого заду просто в обличчя Суттунга, осліпивши велетня і збивши його зі сліду.

Ніхто — ні тоді, ні зараз — не хотів би пити мед, що вилився з дупи Одіна. Втім, щоразу, коли вам доведеться чути, як нікчемні поети читають свою нікчемну поезію, повну дурних порівнянь і недолугих рим, ви знатимете, якого меду вони скуштували.

Подорож Тора до Країни велетнів

I

Тьяльві та його сестра Рьосква жили зі своїм батьком Егілем і матір’ю на фермі, розташованій на межі з диким краєм. За їхньою фермою жили чудовиська, велетні та вовки, і Тьяльві не раз потрапляв у халепу й мусив давати драла. Він бігав швидше за будь-кого чи будь-що. Живучи на межі з дикою країною, Тьяльві та Рьосква звикли бачити чудеса та усілякі дива, що траплялися в їхньому світі.

Але найбільш дивним для них став день, коли двоє мандрівників з Асґарда, Тор і Локі, прибули на їхню ферму в колісниці, запряженій двома велетенськими цапами, яких Тор називав Рикуном та Скреготієм. Боги розраховували на нічліг і хліб-сіль. Вони були величезні й могутні.

— У нас немає їжі для таких, як ви, — сказала Рьосква вибачливо. — Ми маємо овочі, але зима видалась важкою, і в нас не залишилось навіть жодної курки.

Тор щось буркнув у відповідь. Він узяв ножа і зарізав обох своїх цапів, а тоді зняв із них шкуру. Він поклав цапів у величезну каструлю, що висіла над вогнем, поки Рьосква та її мати нарізали свої зимові запаси овочів і кидали їх туди ж.

Локі відвів Тьяльві вбік. Хлопчик боявся Локі: його зелених очей, його пошрамованих губ, його посмішки. Локі мовив:

— Послухай, мозок із кісток тих цапів — найкраща їжа для молодого парубка. Прикро, що Тор завжди залишає його весь собі. Якщо ти хочеш вирости таким сильним, як Тор, тобі треба скуштувати кістковий мозок його цапів.

Коли їжа була готова, Тор узяв собі цілого цапа за порцію, а м’ясо другого цапа розділив між п’ятьма людьми.

Він поклав цапині шкури на землю і, коли їв, кидав кістки на шкуру свого цапа.

— Складайте кістки на іншу шкуру — наказав Тор іншим. — Не ламайте і не жуйте жодну з кісток. Їжте тільки саме тільки м’ясо.

Думаєте, ви їсте швидко? Ви б побачили, як жере Локі. Однієї миті страва стоїть перед ним, а іншої — тарілка вже порожня і він витирає масні губи рукою.

Решта їли повільніше. Але Тьяльві не міг забути, що йому сказав Локі, й коли Тор вийшов з-за столу за природною потребою, Тьяльві взяв ножа, розрізав одну кістку з ноги цапа і висмоктав із неї трохи мозку. Потім повернув пошкоджену кістку на цапину шкуру, заховавши її поміж цілих кісток, щоб ніхто ні про що не дізнався.

Тієї ночі всі спали разом у великій залі.

Вранці Тор укрив кістки цапиними шкурами. Він взяв свій молот Мйольнір, підніс його високо вгору і промовив: «Рикуне, зберися купи». Спалахнула блискавка: Рикун потягнувся, забекав і пішов пастись. Тор сказав: «Скреготію, зберися купи», — і Скреготій зробив те саме. Але раптом він похитнувся і незграбно пошкутильгав до Рикуна, а тоді тонко забекав, немовби від болю.

— У Скреготія зламана задня нога, — сказав Тор. — Принесіть мені палицю і шматок тканини.

Він зробив шину і наклав її на ногу цапові, а тоді поглянув на сімейство, і Тьяльві зрозумів, що в житті не бачив нічого страшнішого за червоні палаючі очі Тора. Його кулак стискав руків’я молота.

— Один із вас зламав цапину кістку, — прогримів Тор страшним голосом. — Я дав вам, люди, їжу і попросив лиш про одне, а ви мене підвели.

— Це зробив я, — зізнався Тьяльві. — Я зламав кістку.

Локі намагався зберігати серйозний вигляд, та однаково всміхався кутиками вуст. І це була аж ніяк не підбадьорлива усмішка.

Тор здійняв свій молот.

— Я мав би знищити всю вашу ферму, — промимрив він. Егіл мав переляканий вигляд, а його дружина почала ридати. Тоді Тор мовив: — Скажіть мені, чому я не повинен рознести тут все на друзки.

Егіл не вимовив ані слова. Тьяльві підвівся і сказав:

— Мій батько не винен. Він не знав, що я вчинив. Покарай мене, а не його. Поглянь на мене: я швидко бігаю і можу вчитись. Облиш моїх батьків, і я стану твоїм рабом.

Тут піднялась його сестра Рьосква.

— Він нікуди не піде без мене, — сказала вона. — Якщо забираєш його, забирай нас обох.

Тор на якийсь час замислився, а потім відповів:

— Гаразд. Рьоскво, ти поки що залишишся тут і будеш наглядати за Рикуном і Скреготієм, поки у Скреготія не заживе нога. Коли я повернусь, то заберу вас усіх трьох. — Далі він обернувся до Тьяльві: — А ти підеш зі мною й Локі. Ми вирушаємо в Утґард.

II

За фермою починалися дикі землі. Тор, Локі та Тьяльві рушили на схід: до Йотунхейма, дому велетнів, у напрямку моря.

В дорозі ставало дедалі холодніше. Завивали крижані вітри, що забирали у тіла останнє тепло. Незадовго до заходу сонця, коли ще можна було щось побачити, подорожні почали шукати місце для ночівлі. Тор і Тьяльві нічого не знайшли. Локі довго не було. Коли він повернувся, його обличчя мало спантеличений вираз.

— У тій стороні є якийсь дивний будинок, — сказав він.

— Тобто — дивний? — запитав Тор.

— Весь будинок — це одна величезна кімната. Вікон у нього немає, а дверний отвір гігантський, але без дверей. Нагадує велетенську печеру.

Від холодного