Читати книгу - "Зазирни у мої сни"

не змінювалась ані в кращий, ані в гірший бік. Із по-справжньому великими проблемами ми стикнулися в ніч із 21-го на 22 березня, коли Тео знову почав ходити вві сні.

Єва повернулася з роботи за п’ять до першої та, влягаючись, розбудила мене. Утім, я майже відразу заснув. Десь поміж другою й о пів на третю ночі встав, щоб відлити. Сонний, із напівзаплющеними очима, навпомацки дістався туалету, ввімкнув світло, зачинив за собою двері й зупинився перед унітазом. Через хвилину вийшов і від несподіванки ледь не заволав. У прямокутнику світла, що впало в коридор, поки я зачиняв двері, промайнув невисокий худорлявий силует. Серце бухнуло так, наче в нього замість крові хлюпнули мазуту, а під пахвами змокріло. Затамувавши подих, я знову відчинив двері вбиральні. У протилежному кінці коридора, біля вхідних дверей, спиною до мене стояв Теодор. Малюк не рухався і, ледь задерши голову, дивився перед собою. Спершу мені здалося, ніби хлопчак витріщається на вхідні двері, але потім збагнув, що це не зовсім так. Подумав, що якби хтось дорослий стримів перед ним, Теодор зазирав би просто в його обличчя.

— Тео… — прошепотів я.

Хлопчик не відреагував.

Я не ризикнув підступити ближче й озватися до нього. Можете сміятися, але мені було так лячно, що гусячою шкірою вкрилася навіть задниця. Я прослизнув до спальні та розштовхав дружину. Єва з’явилася в коридорі — Тео нерухомо стовбенів біля дверей, — безшумно наблизилася та, присівши навпочіпки, обережно обійняла малого. За мить Тео прокинувся в її обіймах і ошелешено закліпав оченятами. Він не розумів, що робить у коридорі, але цього разу не кричав і не плакав.

19

Буквально через два дні, в ніч із понеділка на вівторок, стався ще один моторошний інцидент. Після повернення нічних кошмарів я взяв за звичку зазирати перед сном до кімнати Тео. Кілька секунд прислухався до синового сопіння вві сні, перевіряв, чи все гаразд, і лише потому йшов спати. Того дня, 24 березня, я дістався додому пізно і, як завше, стомлений. Скинув куртку та джинси, стягнув через голову футболку й, скрадаючись навшпиньки, побрів до малого. Ще в коридорі вловив ледь чутне шкряботіння з дитячої. Здавалося, наче хтось водить мокрим пальцем по склу. Несамохіть напружившись, я прочинив двері й устромив голову до кімнати. Шкряботіння стало виразнішим, а Теодора на ліжку не виявилося. Тривога сухим хмизом спалахнула в грудях, я потягнувся до вимикача, коли раптом помітив сина в кутку праворуч від себе. Малюк стояв біля шафи для одягу, одна зі стулок якої була цілком дзеркальною. Ледь не притискаючись до стулки, він чимось водив по дзеркальній поверхні.

— Тео? — приглушено вигукнув я.

Хлопчак здригнувся, озирнувся та — присягаюся — вищирився на мене. Незважаючи на темряву, я бачив, як недобрий сталевий вогник зблискує в його очах, а крізь стоншені, злісно викривлені губи проглядають вершечки зубів.

— Тео, ти чого?

Шкряботіння урвалося, і щось випало з його рук. Наступної миті Теодор кинувся до вікна, зіщулився біля батареї та заверещав. Я отетеріло стовбичив на порозі дитячої, доки не прибігла Єва. Дружина ввімкнула настільну лампу, присіла біля малого й почала заспокоювати.

Через хвилину Тео отямився, а вереск змінився тихеньким схлипуванням.

— Що з ним сталося?

Я все ще м’явся на порозі дитячої, не знаючи, куди себе приткнути:

— Я просто хотів подивитися, чи все гаразд. А він не спав.

Заколисуючи малого, Єва раптом запитала:

— Це ти?

— Що я?

Вона мотнула головою в бік шафи. Я зиркнув праворуч. На дзеркальній стулці, на висоті трохи менше ніж метр від підлоги, проступав напис червоним маркером:

На килимі, під стільцем, валявся незакритим товстий маркер.

— Це ти написав? — повторила.

Я придивився до дзеркала. Там були літери. Спершу мені здалося, що кириличні: на початку стояла химерна карлючка, подібна до великої Ї.

— Ні. Чого б це я став писати по дзеркалу? — глипнув на дружину: — Чорт забирай, ні! Це малий!

Єва лише знизала плечима, не надавши закарлюкам значення. Хвилин за десять Тео заснув. Вона поклала його в ліжко й укрила ковдрою. На виході з дитячої торкнулася долонею мого передпліччя й, легенько потягнувши за собою, прошепотіла: «Пішли. Завтра зітреш». Я кивнув. Однак перед тим, як вимкнути настільну лампу та посунути за дружиною, кілька секунд прискіпливо, намагаючись запам’ятати, розглядав нашкрябані сином знаки. Це літери, беззаперечно. Можливо, як і Єва, я не звернув би на них уваги — ми ще не навчили Тео писати, проте малюк уже читав по складах, тобто, в принципі, не було нічого дивного в тому, що він самотужки надряпав якісь літери, — проте щось підказувало мені, якийсь невиразний, але наполегливий голос нашіптував, що літери насправді не кириличні. Перші дві вдалося розпізнати без проблем: Ї (або І) та М. Стосовно третьої я не мав певності: то могла бути і М, і Н. Наступні вісім не викликали сумнівів — А, Т, Е, О, С, А, М і Р. І наприкінці — щось незрозуміле. Маленька о? Велика С чи кирилична Є без рисочки? Єдине, що варто визнати очевидним: останній символ незавершений, адже, коли зазирнув до дитячої, Тео все ще водив маркером по дзеркалу.

Отже, ЇМН(М?)АТЕОСАМР(?).

Востаннє кинувши погляд на Теодора, який, з’їхавши з подушки, вткнувся носом у живіт Юаня Михайловича, я вимкнув світло й потюпав до спальні. Залізши під ковдру, витягся на спині й утупився в лампу під стелею. Голова гула від думок. Мій син намагався написати щось конкретне? Навіщо? І чому нібито безпідставне припущення, що символи є буквами латинського алфавіту, намертво застрягло в мозку? Повторюсь, я не вважав би чимось надзвичайним, якби Тео начеркав що-небудь кирилицею. Але латинкою? Англійського алфавіту його ніхто не вчив. Я ще раз пригадав напис і вирішив, що мої вагання зумовлені чотирма символами — з третього до шостого: М чи Н, А, Т та Е. На позір вони складалися в англійське слово HATE — ГНІВ, або НЕНАВИДІТИ. А ще, безумовно, чотирма іншими — з восьмого до одинадцятого, — котрі формували англійське САМР, тобто ТАБІР. Що це — просто збіг? Але навіть якщо й не збіг — що з того? Можливо, Теодор усього лише старався відтворити написи, які бачив на YouTube чи в якому-небудь мультикові. Крім того, я не міг не зауважити три символи посередині, які утворювали ТЕО. Що цього разу — ім’я мого сина чи черговий банальний збіг? ЇМНА ТЕО САМР(?) — нісенітниця якась.

Заплющивши очі, я сконцентрувався й із максимальною