Читати книгу - "Гараж пана Якобса"

сама компанія. Знаєш, кожна банда має, так би мовити, свої характерні методи роботи, свій почерк. Та сама компанія, а ми до цього часу не знаємо, хто вони такі.

— Дійсно, це таки може зачепити за живе. І що ж, учора ввечері знову?..

— Ну, не будуть же вони на мене оглядатись… Про це вже всі газети кричать: «Пограбування заводської лабораторії», «Викрадено результати дослідів»… У «Телеграфі» теж є.

Доктор Крамер мовчав, обмацуючи свій м’ясистий ніс. У сусідній кімнаті вітер грюкав відчиненим вікном. Зіррінгауз підвівся.

— Вибачте, я на одну мить, тільки зачиню вікно, поки шибки не повилітали.

Рудольф Крамер глибоко затягся сигарою, відкинувся на м’яку спинку крісла і наморщив лоба.

— Ти диви… Лабораторія… Хіба в нас взагалі ще є такі речі? Американці ж повивозили всі патенти й пустили з молотка в своїх Штатах. Цілі стоси фотокопій.

Зіррінгауз, що саме повернувся до кімнати, почув останні слова і, видно, неправильно зрозумів їх.

— А що, Рудольфе, у тебе, може, ділові зв’язки з цим підприємством? Ти ж колись займався патентним правом — до війни…

— Навряд чи тут можуть бути якісь ділові зв’язки, — з посмішкою зауважив доктор Горн. — Справа в тому, що лабораторія розташована в східній зоні — в Потсдамі.

Зіррінгауз здивовано поглянув на нього.

— Тоді яке взагалі діло нашій поліції до всього цього?

— Звичайно, ніякого, — сказав Горн, — якби не було підозри, що ці злочинці живуть у Західному Берліні.

— І в цьому разі, — зауважив доктор Крамер, — я б, на твоєму місці, Едуарде, не дуже пнувся з шкури. Поки наші гангстери мають досить такту, щоб діяти тільки за межами міста, вони для нас не страшні.

— На жаль, ми не маємо ніяких гарантій, що вони діятимуть виключно в східній зоні, — відповів криміналрат. — Крім того, для такого старого служаки, як я, це не аргумент. Зрештою, в східній зоні теж живуть німці, не можемо ж ми дозволяти нашим злочинним елементам чинити там неподобства.

— А чому б і ні? — Зіррінгауз любив подражнити Горна.

— Твоя точка зору трохи старомодна, — вже серйозніше сказав Крамер. — Нехай східна поліція сама ловить їх.

— Як же вона може їх виловити, коли вони живуть у нас? — сердито відповів Горн. — Якщо, припустімо, в твого сусіда заведуться блощиці, то і ти їх не позбудешся, поки він з своїми нічого не зробить.

— Ні в мене, ні в мого сусіда блощиць немає, — з гідністю сказав адвокат. — Не знаю, чи це взагалі доречне порівняння. Крім того, я читав уже, що про це пишуть деякі наші газети; та й східні я часом читаю — просто так, для інформації. Я б хотів тебе застерегти в одному відношенні. Тут ідеться не про звичайну крадіжку, це щось інше — як би його назвати… промисловий шпіонаж.

— Авжеж, — відповів Горн, — можна назвати й так.

— Подібними речами тепер навряд чи займаються приватні особи. Здебільшого за такими справами стоять державні установи.

— Ага, — догадався криміналрат, — ти хочеш сказати, що я можу попектись?

— От-от-от. Саме це я й хотів сказати. Я б, на твоєму місці, діяв без зайвої квапливості. Тактика зволікання, поки тобі не стане все ясно.

— Навпаки, — одрізав Горн. — Я мушу поспішати, щоб довести справу до кінця, поки мені начальство не намилило шиї. Політика мене цікавить мало, та й то тільки поза службою. А на службі я повинен виконувати свій обов’язок.

— Знову ця твоя старомодна позиція.

— Рудольфе, прошу тебе, — втрутився Зіррінгауз, — Едуард сам знає, що йому робити. А що там, власне, вкрадено?

— Результати дослідів, — відповів Горн.

— Мабуть, ласий шматочок?

— Новий сорт спеціальної сталі.

— Не розумію, нащо красти такі речі. Адже західні країни мають високорозвинену сталеплавильну промисловість — наприклад, Швеція, США, Англія… Я не можу уявити…

— Звичайно, — відповів Крамер, — звичайно, вони могли б і самі визначити склад тієї сталі. Але знаєш, як це робиться? Треба проробити силу-силенну експериментів. Сотні й тисячі окремих дослідів з різними варіантами складу. Це коштує досить дорого, мабуть, буде дешевше доручити просто вкрасти готові результати.

А передусім так буде значно швидше. До того ж, такий сорт сталі може мати велике значення для воєнної промисловості. В такому разі не можна чекати результатів своїх власних дослідів, виникає необхідність…

— Гм… гм… — гмукнув криміналрат. — Необхідність! Красиво сказано. Крадіжка була необхідною… Чудово! Правда, при цьому один поліцай випадково потрапив у госпіталь, ледве-ледве не скрутив собі в’язів. Але це не має ніякого значення. Так, дрібна виробнича травма, правда ж? А решта в повному порядку. Отак часом можна побачити, як добрий адвокат одним розчерком з чорного робить біле. Поздоровляю, Рудольфе!

— Просто у мене ширший погляд на речі, — сказав доктор Крамер трохи сердито, хоч звичайно він не ображався на жарти. — Необхідність у національному масштабі. Вірніше, — в наш час, в епоху глобальної стратегії, — в інтернаціональному. В інтересах усього вільного світу. Твоя поліцейська точка зору заслуговує всілякої поваги, Едуарде, але часом вона мені поперек горла стоїть.

— Хоч я ще ніколи не бачив точки, яка стояла б упоперек, — педантично пробурчав криміналрат, розпалений суперечкою, — але я визнаю, що кожний факт можна розглядати з двох боків. Ви, адвокати, завжди проповідуєте… гм… надзвичайно гуманні теорії, які мені не подобаються, які я вважаю аморальними і які призвели б світ до загибелі, якби чинити за вашими приписами.

— Гуманні, але аморальні… так-так. Ми про це ще поговоримо. А скажи, якщо ці люди дійсно живуть у Західному Берліні і ти їх спіймаєш, їх справді покарають по заслузі? Як ти думаєш, Едуарде?

Криміналрат відповів не зразу. Він засунув руку у внутрішню кишеню піджака й витяг сап’яновий бумажник. Акуратно відкрив його, вийняв звідти двадцятимаркову банкноту і простяг своїм друзям.

— Ану, як по-вашому, що це таке?

Доктор Крамер узяв банкноту і покрутив її на всі боки.

— А що, фальшива? Ти так питаєш, що треба думати… Правда, я цього не можу визначити. Начебто все гаразд: водяні знаки, контрольний штамп, номери…

— Дивна річ, — з добродушним докором промовив доктор Горн, — як мало в нас розуміються на грошах навіть освічені люди. Знають тільки, як їх заробити. Але чи вони справжні… Гм… Втім, тут і я нічого не міг би сказати. Надзвичайно майстерна підробка. Придивись ще раз гарненько.

— Ні, при всім бажанні… Я б її від кого завгодно взяв. На вигляд зовсім справжня.

Криміналрат якусь мить втішався своєю перевагою.

— Ну, кілька косметичних дефектів на ній таки є, якщо розглядати її крізь лупу. Суміщення окремих кліше досить вдале, але деякі вади є в