Читати книгу - "Маятник Фуко"

143
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 197
Перейти на сторінку:
— грає в очко з майбутнім терористом у двобортному костюмі та краватці. Ми були на світанку великого обернення парадигми. Ще на початку шістдесятих років борода була прикметою фашиста, — але лише борода певної форми, зголена на щоках, під Італо Бальбо[42], — в шістдесят восьмому вона була виявом протесту, а тепер вона ставала нейтральною і всезагальною, на вибір за смаком. Борода завше була маскою (фальшиву бороду накладаєш, щоб тебе не впізнали), а в ті часи, на початку сімдесятих, можна було замаскуватися справжньою бородою. Можна було брехати, кажучи правду, ба більше, надаючи правді загадкового і невловимого відтінку, борода більше не дозволяла робити висновки про ідеологію її носія. Але того вечора борода тріумфувала навіть на голених обличчях тих, хто її не мав, але давав зрозуміти, що не запускає її лише з нонконформізму.

Проте я відхилився від теми. У деякий момент прийшли Бельбо та Діоталлеві, дуже схвильовані, перебуркуючися й уїдливо коментуючи щойно відбуту вечерю. Лише згодом я дізнався, якими були вечері у пана Ґарамона.

Бельбо одразу перейшов до своїх улюблених дистилятів, Діоталлеві довго й нерішуче розмірковував і врешті вибрав тонік. Ми знайшли столик у глибині, щойно звільнений двома водіями трамваю, яким завтра треба було рано вставати.

«Отож, отож-бо», сказав Діоталлеві, «ті тамплієри…»

«Ні, ради Бога, не вимагайте цього від мене… Ці речі можна прочитати будь-де…»

«Ми за усне передання», мовив Бельбо.

«Воно містичніше», докинув Діоталлеві. «Бог сотворив світ словом, Він же не посилав телеграм».

«Fiat lux, крапка. Подробиці в листі», сказав Бельбо.

«До Солунян, напевно», сказав я.

«Тамплієри», попрохав Бельбо.

«Значить так», сказав я.

«Ніколи не починайте із значить так», заперечив Діоталлеві.

Я вдав, що підводжуся. Я сподівався, що вони мене благатимуть. Вони не благали. Тож я сів і почав говорити.

«Кажу вам, далебі, цю історію знають усі. Почнімо від Першого Хрестового походу, гаразд? Ґодфруа поклоняється Святому Гробові й виконує свою обітницю, Бодуен стає першим королем Єрусалиму. Християнське королівство у Святій Землі. Але одна річ утримувати Єрусалим, а зовсім інша — решту Палестини, адже сарацинів розбили, проте не знищили. Життя у тих краях нелегке, як для нових поселенців, так і для прочан. І ось 1118 року, за правління Бодуена II, прибувають дев'ять осіб на чолі з таким собі Гуґо де Паеном, які складають ядро Ордену Убогих Лицарів Христа: чернечого ордену, але з мечем і в латах. Вони дають три класичні обітниці — убозтва, чистоти, послуху, окрім того, захисту прочан. Король, єпископ, усі інші в Єрусалимі відразу вділяють їм грошову підтримку, дають прихисток, помістивши їх у монастирі старовинного Храму Соломона. Ось як виникли Лицарі Храму».

«Ким вони були?»

«Гуґо та інші восьмеро, ймовірно, були романтиками, захопленими містикою хрестових походів. Але потім до них, мабуть, приєднувалися молодші сини аристократичних родів, шукаючи пригод. Нове Єрусалимське королівство було якоюсь мірою Каліфорнією тих часів, там можна було здобути багатство. Вдома у них не було великих перспектив, серед них, либонь, були й такі, що наламали чимало дров. Гадаю, це було щось на зразок Іноземного Леґіону. Що тобі робити, коли ти потрапив у халепу? Подаєшся у тамплієри, подивишся собі нові місця, розвієшся, іноді візьмеш участь у якійсь сутичці, тебе годують, зодягають, а до того ще й душу спасаєш. Звичайно, ти мусиш бути у добрячому розпачі, адже це означає йти в пустелю, спати під наметом, місяцями не бачити живої душі крім інших тамплієрів чи вряди-годи якогось турка, мчати верхи на коні під палючим сонцем, страждати від спраги, випускати кишки іншим бідолахам…»

Я на мить зупинився. «Мабуть, я зображаю їх надто вже у стилі вестернів. Була, вочевидь, і третя фаза: орден став могутнім, дехто намагається вступити до нього, навіть якщо на батьківщині його становище непогане. Але бути тамплієром уже не означає обов’язково перебувати у Святій Землі, можна бути тамплієром і вдома. Складна історія. Іноді вони справляють враження грубої солдатні, в інших же випадках виявляють деяку витонченість. Приміром, не можна сказати, що вони були расистами: вони билися з мусульманами, адже це було їхнє ремесло, але — з лицарським духом, з виразами взаємної пошани. Коли посол дамаського еміра відвідав Єрусалим, тамплієри виділили йому невелику мечеть, вже перетворену в християнську церкву, щоб він міг виконати свої обряди. Одного дня туди заходить якийсь франк, обурюється, бачачи у святому місці мусульманина, і обходиться з ним непоштиво. Але тамплієри проганяють нетерпимця і просять вибачення у мусульманина. Таке братання з ворогом згодом призведе їх до згуби, адже на процесі їх оскаржуватимуть також і в стосунках з мусульманськими езотеричними сектами. А може, це й правда, надто вони схожі на шукачів пригод минулого століття, які хворіли Африкою і жили, як тубільці. У них не було систематичної монастирської освіти, їм бракувало витончености розуму, щоб уловити богословські тонкощі. Їх можна порівняти з Лоренсом Аравійським, який врешті почав одягатися, як шейх… Утім, їхні дії оцінювати важко, адже часто християнські історіографи, як, приміром, Ґійом Тирський, не упускають жодної нагоди, аби їх очорнити».

«Чому?»

«Тому що вони ставали занадто могутніми, і занадто швидко. Все починається зі святого Бернарда. Ви знаєте святого Бернарда, правда? Великий організатор, реформатор бенедиктинського чину, він викидає з церков прикраси, а коли якийсь колега виводить його з рівноваги, як це зробив Абеляр, він накидається на нього у стилі, гідному Маккарті, а якщо б міг, то послав би його на вогнище. Не маючи такої змоги, він наказує спалити його книги. Згодом він проповідує хрестовий похід, озброймося і вирушайте…»

«Він вам не симпатичний», зауважив Бельбо.

«Авжеж, терпіти його не можу, як на мене, він повинен потрапити у найгірші кола пекла, теж мені святий. Зате він умів добре дбати про свої інтереси, ви бачили, як його вшановує Данте, який призначає його головою кабінету Пречистої Діви. Його відразу зробили святим, тому що він умів представити себе у доброму світлі потрібним людям. Але я говорив про тамплієрів. Бернард одразу відчуває, що цю ідею варто розвивати, і підтримує тих дев'ятьох шукачів пригод, перетворюючи їх у Христове Військо, можна навіть сказати, що тамплієрів у героїчній їх подобі вигадав він. Бернард скликає собор в Труа 1128 року, саме для того, щоб визначити статус нових ченців-солдатів, а через кілька років пише похвалу цьому Христовому Військові й складає Правило з сімдесяти двох статей, яке дуже цікаво читати, адже чого там тільки нема. Щоденна меса, не можна задаватися з лицарями, яких відлучили від Церкви,

1 ... 22 23 24 ... 197
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маятник Фуко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маятник Фуко"