Читати книгу - "Безкінечна війна"

вирішили спробувати одну хитрість. Як тільки дистанція скоротиться до п'ятисот мільйонів кілометрів, вся команда ляже в протиперевантажувальні оболонки, і ми довіримо наші життя логічному комп'ютеру. Комп'ютер здійснить складну серію зовні випадкових змін у швидкості і напрямку польоту.

Скажу вам відверто. Якщо у тельціан всього на одну ракету більше, ніж у нас, вони зможуть нас прикінчити. Поки вони випустили лише одну. Ймовірно, не хочуть витрачати боєприпаси даремно. — Він нервово промокнув лоб. — А можливо, у них була всього одна. У такому випадку вони у нас в руках. Як би там не було, весь корабельний персонал і команда повинні бути готові залягти в оболонки по десятихвилинному попередженню. Коли дистанція скоротиться до мільярда кілометрів, всі повинні знаходится в протиперевантажувальних камерах, готові лягти в оболонки. Ми не можемо чекати заради однієї людини.

Ось все, що я можу сказати. А ви, полковнику?

— Я поговорю зі своїми людьми пізніше, капітане.

— Дякую вам.

— Розійдись.

Ніяких «так — розтак» та іншої нісенітниці. Флотські вважають подібні штучки нижче своєї гідності. Але ми продовжували стояти по стійці «струнко» — всі, крім Скотта, — поки капітан не вийшов. Потім якийсь чин ще раз сказав «розійдись», і ми повалили з кімнати. Я відправився в наш хол випити сої, поговорити з хлопцями і, можливо, що-небудь довідатися.

Але нічого суттєвого я не почув, все тільки порожні вигадки, тому ми з Роджерс вирушили спати. Мерігей знову зникла: напевно не залишила надію вивідати що-небудь у Сінгха.

ГЛАВА 3

Обіцяна бесіда з полковником відбулася наступного ранку, але він в основному повторив все те, що ми вже чули, тільки в двох обставинах. Він особливо відзначив той факт, що якщо технічна підготовка тельціанських кораблів значно покращилася, то щось аналогічне могло статися і з їх навичками наземного бою, і тепер з ними буде куди складніше впоратися.

Але тут виникало цікаве питання. Вісім місяців, або дев'ять років тому в нас була перевага над тельціанами. Ті, схоже, просто не розуміли, що відбувається. Якщо судити по їх войовничості в космосі, то в рукопашному бою тельціани повинні були бути сущими дияволами. Насправді ж вони спокійно дали себе перебити. Одному вдалося втекти, і він, очевидно, познайомив родичів з ідеєю старомодного наземного бою.

Але це, звичайно, зовсім не означало, що тельціани, які нас переслідували, вже знали про битву біля Альфи. Єдиний спосіб комунікацій, більш швидкий, ніж швидкість світла, представляв собою все той же колапсарний стрибок. Або серію стрибків. Точно сказати, скільки стрибків від рідної планети тельціан до бази Йод-4, було неможливо. Тому гарнізон місцевої бази міг виявитися таким же пасивним, як і перший. Хоча не виключено, що вони вже майже декаду вправлялися у прийомах рукопашної сутички. Відповідь ми дізнаємося, коли доберемося туди.

Ми зі зброярем допомагали нашому відділенню проводити профілактику боєкостюмів, коли сигнал змусив нас відправитися в протиперевантажувальну камеру. Ми перетнули кордон дистанції в мільярд кілометрів.

У нас залишалося ще близько п'яти годин бездіяльності, перш ніж доведеться забратися в кокони оболонок. Я зіграв у шахи з Рабі і отримав мат. Потім Роджерс затіяла гімнастику, просто щоб люди відволіклися від перспективи чотири години лежати напіврозчавленими в оболонках. До цих пір ми і половини цього терміну не проводили в коконах.

За десять хвилин до перетину останньої межі в п'ятсот мільйонів кілометрів ми, командири відділень, особисто зайнялися укладанням і перевіркою герметичності оболонок. Через вісім хвилин ми вже всі поховалися в костюми, і камеру наповнила амортизаційна рідина. Тепер наші життя залежали виключно від нашого корабельного комп'ютера.

Поки я лежав, здавлюваний невидимим пресом, одна безглузда думка засіла мені в голову і ніяк не хотіла зникнути. Вона кружляла і кружляла, немов заряд в надпровідному контурі: відповідно до формальної науки війни остання потребує прикладання як тактики, так і логістики, вона ж стратегія. Стратегія займається пересуванням військ у великих масах і всім іншим, крім дійсного ведення бою, яке відноситься до тактики. І ось ми зараз ведемо бій, але у нас чомусь не тактичний комп'ютер, а логічний, тобто, іншими словами, стратегічний, такий собі надефективний клерк від стратегії.

Інша половина моєї свідомості, не настільки, мабуть, пригноблена перевантаженням, заперечувала. Яке значення має назва комп'ютера? У будь-якому випадку це тільки купа кристалів пам'яті, процесорів, скло і пластик. Запрограмуй комп'ютер відповідним чином — і отримаєш еквівалент Чингісхана, ось тобі і тактичний комп'ютер, хоча до цього він контролював товарний ринок або стік нечистот.

Але перший голос продовжував уперто сперечатися. Якщо так міркувати, говорив він, то й людина — це не більше як купа кісток, одягнена в плоть, шкіру і волосся. Навчи її відповідним чином — ким би він не був, — і отримаєш або дзен-буддиста, або слухняного кровожерливого солдата-вбивцю. Залежить від типу навчання.

А що таке тоді я, ми, ви, відповідала друга сторона. Миролюбний фахівець з вакуумного зварювання, а також вчитель фізики, покликаний відповідно до Елітарного закону та перепрограмований в убиваючу машину. Ти, я, ми — вбивали, і нам це подобалося.

Але ж це був гіпноз, навіювання, підчинене управління, заперечував я сам собі. Більше такого з нами не зроблять.

А чому? Тому, казав я собі ж, що я впевнений, що ви тепер і без цього будете ефективно вбивати. Проста логіка.

До речі, про логіку. Чому логічний комп'ютер виконує роботу за людину? Або… про що я думав спочатку?.. І тут я відключився.

Потім замигала зелена лампочка, і я лише рефлекторно натиснув кнопку розгерметизації камери. Тиск встиг впасти до позначки «3», перш ніж я зрозумів, що ми живі і, значить, виграли перший раунд.

Я був правий тільки частково.

ГЛАВА 4

Я затягував ремінець куртки, коли кільце зв'язку вкололо мені палець, і довелося залишити ремінець, щоб послухати. Викликала Роджерс.

— Мандела, перевір камеру третього взводу. Видно, там щось сталося. Дальтон розгерметизував їх з центрального пульта.

Третя камера… Це ж відділення Мерігей! Я помчав по коридору босоніж і був біля дверей камери саме в той момент, коли вони вже самі відкрили її зсередини і вибиралися назовні.

Першим з'явився Бергман. Я схопив його за руку:

— У чому справа, Бергман?

— Що? — Він втупився на мене, все ще не цілком прокинувшись, як і всякий, хто тільки-що залишає камеру. — А, це ти, Мандела… Не знаю, а що таке?

Я спробував зазирнути всередину камери, не випускаючи руку Бергмана.

— Ви запізнилися з розшнуровкою, хлопець. — Він потряс головою, намагаючись прийти в себе.

— Запізнилися? На скільки спізнилися? Я