Читати книгу - "Граф Дракула"

вітер прохолодний, екіпаж — п'ятеро матросів, двоє помічників, кухар і я.

11 липня.

Туман. Увійшли до Босфору. Прийнято на борт турецьких митних офіцерів. Бакшиш. Усе гаразд. Вишли о 4-й годині дня.

13 липня.

Пройшли мис Матапан. Екіпаж чимось незадоволений. Здавався наляканим, але не захотів сказати, в чому річ.

14 липня.

Сталося щось недобре з екіпажем. Люди всі — хвацькі хлопці, які плавали зі мною раніше. Помічник ніяк не міг домогтися, що сталося; йому сказали тільки, що трапилося щось, і перехрестилися.

16 липня.

Матрос доповів, що вранці зник матрос з екіпажу — Петровський. На це ніяк не розраховував. Вісім вахт змінилося вчора з лівого боку корабля: був змінений Абрамовим, але не пішов до кочегарки. Люди пригнічені більше, ніж будь-коли. Помічник поводиться з ними непривітно, чекаю на неприємності.

17 липня.

Учора один матрос, Олгарен, увійшов до моєї каюти і з переляканим обличчям сказав, що, на його думку, на кораблі перебуває якась стороння людина. Він повідомив, що коли стояв на вахті, то на якийсь час сховався за рубку, оскільки була страшна негода і лив сильний дощ; і раптом побачив, як високий тонкий чоловік, зовсім не схожий на будь-кого із членів екіпажу, вийшов на палубу, пройшов нею і потім кудись зник. Він обережно пішов за ним, але коли дійшов до самого борту, то нікого не знайшов, а всі люки були закриті. Панічний забобонний страх оволодів ним, і я боюся, що паніка пошириться. Щоб запобігти їй, накажу обшукати пароплав від носа до корми.

Трохи пізніше, вдень, я зібрав увесь екіпаж і сказав їм, що оскільки вони вважають, ніби на шхуні перебуває стороння людина, то ми зробимо обшук від носа до корми. Перший помічник розсердився, сказав, що це безумство і що підтримувати такі божевільні ідеї означає деморалізувати людей; сказав, що візьметься звільнити їх від усіх тривог одним засобом, але я наказав йому взятися за стерно, а інші почали грунтовний обшук; усі йшли поряд, з ліхтарями в руках; ми не пропустили жодного закутка. Оскільки у трюмі стояли самі тільки дерев'яні ящики, то й не виявилося ніяких підозрілих закутків, де б могла сховатися людина. Люди після обшуку відразу заспокоїлися і знову мирно взялися до роботи. Перший помічник виглядав похмурим, але нічого не говорив.

24 липня.

Якась зла доля ніби переслідує шхуну, і вже на одну людину поменшало, потрібно увійти до Біскайської затоки, передбачається жахлива погода, а тут учора ще одна людина зникла. Як і перша — зникла під час вахти, і більше її не бачили. Люди знову в панічному страху. Зробив загальне опитування, чи бажано подвоїти вахту, оскільки вони бояться залишатися самі. Помічник розлючений.

Боюся, що знову буде тривога: або він, або інші вчинять яку-небудь жорстокість.

28 липня.

Чотири дні в пеклі: кружляємо весь час у якійсь круговерті; а буря не вщухає. Ні в кого немає часу поспати.; Люди знесилені. Вагаюся, кого поставити на вахту, ніхто не спроможний витримати. Другий помічник взявся за стерно і дав можливість людям утішитися півгодинним сном. Вітер вщухає, хвилі ще люті, але менші, ніж раніше, бо відчуваю, що шхуна тримається міцно.

29 липня.

Нова трагедія. Вночі на вахті був лише один матрос, бо екіпаж дуже стомився, щоб її подвоювати. Коли вранішня вахта прийшла на зміну, то нікого не знайшла. Тепер я вже й без другого помічника, і в екіпажі знову паніка; помічник і я вирішили тримати при собі заряджені пістолети, очікуючи на пояснення цієї таємниці.

30 липня.

Раді, що наближаємося до Англії. Погода чудова, вітрила всі піднято. Від утоми знесилений. Міцно спав, розбудив помічник, щоб повідомити мене, що обидва матроси на вахті і стерновий зникли. На шхуні залишилися двоє матросів, помічник і я.

1 серпня.

Два дні туману — і жодного вітрила на видноколі. Сподівався, що в англійському каналі зможу подати сигнал про допомогу або ж зайти абикуди. Ми, здається, перебуваємо під владою якоїсь жахливої долі. Помічник тепер більше деморалізований, ніж інші. Люди, пригнічені страхом, працюють тупо, терпляче і покірно. Вони росіяни, він — румун.

2 серпня.

Прокинувся після п'ятихвилинного сну від крику, що пролунав саме біля моїх дверей. Кинувся на палубу і підбіг до помічника. Каже, що також чув крик і побіг на допомогу, але нікого не виявилося на вахті. Ще один зник. Господи, допоможи нам!

3 серпня.

Опівночі я пішов до стерна, помітивши там людину, але, підійшовши ближче, нікого там не знайшов. Вітер був сильний, і оскільки ми йшли за вітром, то кликати було марно. Я не посмів залишити стерно і тому лише гукнув помічникові. За декілька хвилин він вибіг на палубу в нижній білизні; він виглядав дико і виснажено, я дуже побоююся за його психіку. Він підійшов до мене і глухо шепнув у самісіньке вухо, ніби боячись, щоб вітер його не почув: «Воно тут; я тепер знаю. Я бачив це вчора вночі на вахті, воно — в образі високої, стрункої і примарно-блідої людини. Воно було на кормі й визирало знизу. Я поповз до нього і вдарив його ножем, але ніж пройшов крізь нього, неначе крізь повітря. Але воно тут, і я його знайду. Воно, можливо, в одному з цих ящиків. Я відкрию їх по черзі і подивлюся. А ви керуйте шхуною». І з погрозливим виглядом він попрямував униз. Піднявся рвучкий вітер, тому я не міг відійти від стерна. Я бачив, як він знову піднявся на палубу з ящиком для інструментів і ліхтарем і як спускався в передній люк. Він остаточно збожеволів, і марно намагатися його зупинити. Він не може зіпсувати цих ящиків; вони записані в накладній «землею», і пересувати їх — найбезпечніше заняття.

Минуло чимало часу. Я почав було сподіватися, що помічник повернеться спокійнішим, бо чув, як він щось б'є в трюмі, а робота йому корисна, — як раптом пролунав страшний крик, від якого вся кров ударила мені в голову, і на палубу вилетів божевільний із блукаючими очима і обличчям, спотвореним безтямним страхом. «Рятуйте мене, рятуйте мене!» — кричав він; потім його жах перейшов у відчай, і він сказав рішучим тоном: «Краще і ви б прийшли, капітане, доки не пізно. Він там! Тепер я знаю, в чому секрет. Море врятує мене! Допоможи мені, Боже!» І, перш ніж