Читати книгу - "Гра дзеркал"

зустріти вас. А ще туди заходили місіс Сероколд і міс Марпл. Місіс Сероколд наполягла на цьому.

— Місіс Сероколд і міс Марпл, — повторив інспектор Кері. — Хто така міс Марпл?

— Стара леді із сивим волоссям. Вона була шкільною подругою місіс Сероколд. Приїхала сюди погостювати чотири дні тому.

— Гаразд, дякую вам, міс Белвер. Ви надали нам дуже точні відомості. Тепер я спробую з'ясувати деякі речі з містером Сероколдом. Але можливо — міс Марпл уже стара жінка, чи не так? Я спочатку перекинуся кількома словами з нею, а потім відпущу її спати. Це жорстоко — не давати старій жінці спати так довго, — доброчесно заявив інспектор Кері. — Сьогоднішня подія, певно, була шоком для неї.

— То я покличу її, гаразд?

— Будь ласка, покличте.

Міс Белвер вийшла. Інспектор Кері подивився у стелю.

— Гульбрандсен? — сказав він. — Але чому Гульбрандсен? Дві сотні малолітніх бандюків живуть на території цього маєтку. Немає жодної причини, щоб котрийсь із них це зробив. Але, схоже, один із них таки зробив. Але чому він обрав Гульбрандсена? Людину, яка тут зовсім чужа.

— Звісно, ми ще всього не знаємо, — сказав сержант Лейк.

— Поки що ми нічого не знаємо, — відповів йому інспектор Кері.

Він підхопився на ноги й вельми галантно зустрів міс Марпл, коли та увійшла. Вона здалася йому трохи схвильованою, й він поквапився допомогти їй розслабитися.

— Не хвилюйтеся й не переймайтеся так усім цим, мем. — Старі жінки люблять, коли до них звертаються «мем», подумав він. Вони, безперечно, вважають службовців поліції нижчим класом, які мають ставитися з глибокою пошаною до тих, хто стоїть вище від них на суспільній драбині. — Це дуже прикро, я знаю. Але ми повинні прояснити всі факти. Зрозуміти їх у їхньому взаємозв'язку.

— О, так, я вас розумію, — сказала міс Марпл. — Це дуже й дуже нелегко, чи не так? Нелегко прояснити все до кінця. Бо коли ви дивитеся на щось одне, то не можете дивитися на інше. А ми так часто дивимося зовсім не на те, на що нам слід дивитися, хоч ніколи не знаємо, чи це чиста випадковість, чи хтось хоче, щоб ми дивилися не на те, що треба. Відвести очі — так кажуть фокусники. Вони дуже розумно це роблять, чи не так? І я ніколи не могла зрозуміти, як вони великий акваріум перетворюють на маленьку чашу, адже його не можна просто згорнути, чи не так?

Інспектор Кері закліпав очима і сказав заспокійливим голосом.

— Справді, не можна. А зараз, мем, повернімося до подій сьогоднішнього вечора. Я вислухав розповідь про них від міс Белвер. Для вас це був дуже тривожний час, я певен.

— Справді, тривожний. Усе було так драматично, знаєте.

— По-перше, ця суперечка між містером Сероколдом і… — він подивився на зроблений запис, — отим Едгаром Лоусоном.

— Дуже дивний молодик, — сказала міс Марпл. — Я відразу відчула, що з ним щось не так.

— Я певен, що ви відчули, — сказав інспектор Кері. — А потім, коли перше збудження минуло, надійшла звістка про смерть містера Гульбрандсена. Якщо не помиляюся, то ви приходили з місіс Сероколд подивитися на е… е… тіло.

— Так, я приходила. Вона попросила мене, щоб я пішла з нею. Ми з нею дуже давні подруги.

— Авжеж. І ви з нею увійшли до кімнати містера Гульбрандсена. Ви доторкалися до чого-небудь, коли були в кімнаті обидві?

— О, ні. Містер Сероколд застеріг нас, щоб ми цього не робили.

— А чи не бачили ви, мем, якогось листа або аркуш паперу, який, скажімо, стримів би з друкарської машинки?

— Нічого там не було, — швидко відказала міс Марпл. — Я відразу помітила, бо це здалося мені дивним. Містер Гульбрандсен сидів за друкарською машинкою, тож він мусив щось друкувати. Атож, мені здалося дуже дивним, що машинка не була заправлена папером.

Інспектор Кері подивився на неї гострим поглядом. Він сказав:

— Ви багато розмовляли з містером Гульбрандсеном, коли він сюди приїхав?

— Дуже мало.

— Ви не пам'ятаєте нічого незвичайного або чогось важливого з цих розмов?

Міс Марпл трохи подумала.

— Він розпитував мене про здоров'я міс Сероколд. Зокрема про стан її серця.

— Її серця? У неї щось негаразд із серцем?

— Нічого особливого, наскільки мені відомо.

Інспектор Кері помовчав хвилину або дві, потім сказав:

— Ви чули постріл сьогодні ввечері під час сварки між містером Сероколдом і Едгаром Лоусоном?

— Сама я його не чула. Я трохи глухувата, знаєте. Але місіс Сероколд сказала, що він пролунав десь поза будинком, у парку.

— Містер Гульбрандсен пішов до себе відразу після вечері, як я розумію?

— Так, він сказав, що йому треба написати листи.

— Він не виявив бажання обговорити справи з містером Сероколдом?

— Ні.

Міс Марпл додала:

— Річ у тому що між ними вже відбулася коротка розмова.

— Справді? Коли? Наскільки мені відомо, містер Сероколд повернувся додому перед самою вечерею.

— Це правда, але він ішов пішки через парк, а містер Гульбрандсен вийшов його зустріти, і вони кілька разів пройшлися сюди-туди по терасі.

— Комусь іще про це відомо?

— Не думаю, — сказала міс Марпл. — Хіба що, може, містер Сероколд розповів про це своїй дружині. Я тоді цілком випадково виглянула зі свого вікна — хотіла подивитися на пташок.

— Пташок?

— Пташок, — і через мить або дві міс Марпл додала: — Я подумала що то були, можливо, чижі.

Інспектору Кері було нецікаво слухати про чижів.

— А ви, бува, — делікатно поцікавився він, — не почули чогось із того, що вони казали?

Погляд невинних очей кольору синьої китайської порцеляни зустрівся з його поглядом.

— Боюся, лише окремі фрагменти — лагідно промовила міс Марпл.

— І які саме?

Міс Марпл помовчала хвилину, потім сказала:

— Я не знаю, про що саме точилася їхня розмова, але вони обидва дуже турбувалися про те, щоб приховати, не знаю, що там було, від місіс Сероколд. Пощадити її — саме так висловився містер Гульбрандсен, а містер Сероколд сказав: «Я згоден, про неї слід подумати насамперед». Бони також згадали про велику відповідальність і про те, що їм, можливо, знадобиться якась порада ззовні.

Вона зробила паузу.

— Думаю, вам ліпше розпитати самого містера Сероколда, про що вони там говорили.

— Ми це зробимо, мем. А зараз спробуйте пригадати, чи ви не помітили ще чогось такого, що вразило вас своєю незвичайністю в цей вечір?

Міс Марпл замислилася.

— Усе було надто незвичайним у цей вечір, якщо ви розумієте, про що я кажу.

— Авжеж розумію, авжеж розумію. Несподівано якась згадка зблиснула в пам’яті міс Марпл.

— Був іще один досить незвичайний