Читати книгу - "Богдан Хмельницький"

до султана, обіцяючи взамін припинити морські виправи козаків проти Туреччини. Султан Османської імперії Ібрагім вирішив підтримати виступ козаків проти Польщі, і, вочевидь, не без його згоди кримський хан пішов на укладання в березні 1648 р. договору з Військом Запорозьким. Наприкінці травня і на початку вересня гетьман направив посольства до Порти, домагаючись затвердження союзу з Кримом, заборони татарам грабувати і брати в ясир українців, а також, засвідчуючи готовність прийняти протекцію султана на умовах виплати данини, надіслання в'язнів на галери, надання Порті військової допомоги й передачі їй Кам'янця-Подільського. Новий султан Мегмед IV ухвалив чинність українсько-кримського договору, однак питання про протекцію не стало об'єктом переговорів. Наприкінці листопада 1648 р. гетьман послав до Стамбула чергове посольство з листом до султана, в якому повідомив про взяття під свою владу українських земель «аж по Віслу», порушив клопотання про їх прийняття під протекцію Порти на умовах, якими користувалися Молдавія і Валахія, й попрохав надати йому у володіння Молдавію. Послів було зустрінуто прихильно, й султан наказав сілістрійському паші й ханові допомагати українцям у їх війні з Польщею.

Упродовж 1649 р. український володар двічі направляв послів до Стамбула, засвідчуючи вірність «оттоманському цезареві», готовність виступити проти ворогів Порти й гарантію безпеки на морі, прохаючи взамін надіслати на допомогу проти Польщі війська Молдавії, Валахії й Трансільванії. Важливі переговори відбулися в липні 1650 р. з турецьким посольством Осман-аги. Гетьман заявив про бажання козаків служити Порті, зобов'язався не допускати козацьких морських виправ, не брати участі у ворожих до Порти акціях, підтримувати союз із Кримом. Осман-ага пообіцяв військову допомогу з боку султана. Відправлене до Стамбула посольство А. Ждановича мало прохати допомоги у боротьбі з Річчю Посполитою, заміни молдавського господаря, а також засвідчити згоду прийняти протекцію султана. Наприкінці року Мегмед IV прийняв ухвалу взяти Б. Хмельницького «під крила й протекцію неосяжної Порти», яка мала набрати чинності після відповідної присяги з боку гетьмана й старшин.

У лютому 1651 р. турецький уряд вислав до Чигирина посольство, що везло гетьману атрибути влади, у тому числі диплом на володіння «Руським князівством», й мало запропонувати відправити «великого посла» до Стамбула для затвердження угоди про прийняття протекції, умови якої були сприятливими для козацької України: остання звільнялася від сплати данини, мала надсилати в розпорядження султана військові підрозділи й запобігати козацьким морським виправам.

Проте політична еліта й надалі залишалася в полоні старої концепції загравання з Портою і Московією. Прийнявши у квітні Осман-агу, Б. Хмельницький відмовився від оформлення протекції й воєнної допомоги. Щоправда, у вересні й грудні 1651 р. гетьман знову порушував перед султаном клопотання про прийняття під протекцію всієї України («Русі»), У травні наступного року він відправив до Стамбула посольство, що мало засвідчити згоду ввійти під протекцію й віддати Порті Кам'янець. У лютому й квітні 1653 р. сюди з аналогічними завданнями, а також проханням про військову допомогу вирушили нові посольства. Турецький уряд удруге прийняв ухвалу про взяття козацької України під протекцію (за умов виплати незначної данини й передачі Туреччині Кам'янця). У складних геополітичних умовах гетьман наприкінці травня виніс це питання на старшинську раду, яка його відхилила. У вересні старшинська рада знову відмовилася ухвалити рішення про прийняття протекції султана. Далася взнаки традиційна неприязнь до мусульманського світу, а відтак було втрачено нагоду опертися на допомогу потужного протектора.

Дещо інакше складалися відносини Б. Хмельницького з молдавським господарем Лупулом. Адже зрада Лупула, який інтригами прагнув ускладнити відносини Польщі й України, викликала відверте невдоволення гетьмана. У вересні 1650 р. козацьке військо здійснило стрімкий похід у Молдавію і змусило господаря капітулювати. Більше того, як уже говорилося, у 1652 р. після другого походу Лупул погодився на шлюб своєї дочки Розанди із сином гетьмана Тимошем. Так було встановлено союз між Україною і Молдавією.

Цим далеко не обмежується коло країн, з якими підтримував зв'язки Б. Хмельницький. Спади і піднесення спостерігались у його стосунках із правителями Трансільванії та Валахії. Гетьман робив кроки, щоб увести Україну, відому лише героїчними походами запорожців, у коло інших європейських держав. Він прагнув налагодити зв'язки з Венеційською республікою, маємо відомості про його дипломатичні контакти з Бранденбургом. Листа до Б. Хмельницького надіслав керівник англійської буржуазної революції Олівер Кромвель, який назвав гетьмана «генералісимусом війська і стародавньої грецької релігії та церкви, володарем усіх запорозьких козаків, страхом і винищувачем польської шляхти, завойовником фортець, викорінювачем римських священиків, переслідувачем язичників, Антихриста й іудеїв».

Джерела свідчать, що керівник Національно-визвольної війни був добре інформований про всі події у Польщі та інших країнах. При гетьманській канцелярії існувала дипломатична служба, яка розробляла інструкції, готувала посольства, оформляла листи і т. п. У резиденції гетьмана склався навіть церемоніал прийому послів, ведення з ними переговорів, підготовки прощальних аудієнцій тощо.

Та головне полягало в тому, що дипломатична служба молодої Української держави показала свою життєздатність і в умовах найскладнішого хитросплетіння політичних подій тих літ, по суті, забезпечила міжнародну ізоляцію Речі Посполитої.

У своїй політичній діяльності, яка охоплювала практично всі сфери життя молодої держави, гетьман з початку Визвольної війни намагався також налагодити зв'язки з Росією. Від першого листа Б. Хмельницького (8 червня 1648 р.) російському цареві Олексію Михайловичу і від направлення першого посланника київського полковника Силуяна Мужиловського в Москву в січні 1649 р. до Переяславської ради 1654 р. пройшло немало часу. Допитливий читач може запитати: чому так довго розв'язувалося це питання? Справа тут далеко не в особі Б. Хмельницького чи його найближчих сподвижників. Треба враховувати багато факторів, які так чи інакше впливали на хід війни: по-перше, гострий соціальний характер подій в Україні (знищення селянами представників панівних станів, ліквідація кріпосництва і найпотворніших форм експлуатації, які були суголосні антифеодальним настроям селян і городян самої Росії); по-друге, союз Б. Хмельницького з кримським ханом, одвічним ворогом Росії; і по-третє, складну міжнародну обстановку, яка загрожувала воєнними конфліктами Росії з Річчю Посполитою. Тому Москва тривалий час зволікала щодо вирішення цього питання, пропонувала компромісні варіанти, виступала за переговори між Україною і Польщею тощо.

Політична ситуація істотно змінилася восени 1653 р. Після багатьох років вагань московський государ нарешті погодився прийняти Військо Запорозьке до свого складу. 1 жовтня 1653 р. відповідну ухвалу прийняв Земський собор – найвищий станово-представницький орган Росії. У ній говорилося про переслідування православних у Речі Посполитій, порушення нею попередніх угод тощо. Уже 9 жовтня 1653 р. царські посли виїхали в Україну.

«…по усей Україні увесь народ з охотою тое учинил и немалая радость межи народом стала»

Отримавши для Б. Хмельницького