Читати книгу - "Магічний ніж"

— Школи святого Петра, — відповів Віл.

— Це ж не в Оксфорді, так?

— Ні, у Гемпширі. У нашого класу зараз навчальна практика — нас навчають виконувати різноманітні дослідження…

— Зрозуміло. Так що тобі було потрібно? Археологія? Зачекай… Ось, знайшла.

Віл переписав адресу та номер телефону і спитав її, як дістатися до того місця. Це було недалеко, і він подякував жінці та вирушив туди.

Зайшовши в будинок, Ліра побачила білий стіл біля підніжжя сходів, за столом сидів консьєрж.

— Ти до кого? — поцікавився він.

Це знову було схоже на її рідний світ. Дівчинка відчула, як Пантелеймон в її кишені насолоджується ситуацією.

— У мене повідомлення для однієї людини з другого поверху, — сказала вона.

— Кого саме?

— Доктора Лістера, — відповіла вона.

— Доктор Лістер знаходиться на третьому поверсі. Якщо ти бажаєш щось передати йому, залиш цю річ тут, і я повідомлю його.

— Але йому це потрібне просто зараз, він замовив цю річ. Насправді це не річ, я маю йому дещо переказати.

Чоловік уважно на неї подивився, але Лірині вкрадлива ввічливість і наполегливість позбавили його жодного сумніву, і нарешті він кивнув та повернувся до газети, яку читав.

Звичайно, алетіометр не називав Лірі імен. Вона прочитала прізвище Лістер на табличці за спиною консьєржа — якщо ти прикидаєшся, що когось знаєш, більше ймовірності, що тебе пропустять. У чомусь Ліра знала Вілів світ краще, ніж він сам.

На другому поверсі вона побачила довгий коридор, одна з відчинених дверей у якому вела до порожньої аудиторії у вигляді амфітеатру, а інша — до маленької кімнатки, де двоє вчених обговорювали щось, стоячи біля дошки. Ці кімнати та стіни коридору були нічим не оздоблені, і Ліра було співвіднесла їх із бідністю, а не з ученістю та пишнотою Оксфорда; утім, фарба на стінах була гладенькою, дерев'яні двері вельми масивними, а поручні — із полірованої сталі, тобто гроші тут таки були. Усе це являло собою ще одну дивину цього світу.

Невдовзі вона знайшла двері, про які їй казав алетіометр. На них висіла табличка зі словами «Відділ досліджень темної матерії», під ними чиєюсь рукою було надряпано «Спочивай з миром», а ще нижче, іншим почерком — «Голова: Лазарус».

Усе це ні про що Лірі не сказало. Вона постукала, і жіночий голос запросив її увійти.

Це була невеличка кімнатка, заставлена небезпечно нахиленими високими купками паперу та книг, а дошки на стіні були пописані якимись цифрами й рівняннями. На задній поверхні дверей висів малюнок у китайському стилі. Ліра побачила крізь відчинені двері іншу кімнату, в якій завмерла якась хитромудра антарична машина.

Дівчинку дещо здивувало те, що вченим, якого вона шукала, була жінка, та алетіометр не стверджував, що це чоловік, до того ж цей світ узагалі був дуже дивним. Жінка сиділа біля механізму, який показував на невеличкому скляному екрані цифри та геометричні фігури, перед приладом на лотку зі слонової кістки були рядками вишикувані всі літери алфавіту. Жінка натиснула на якусь кнопку, й екран погас.

— Хто ти? — спитала вона.

Ліра зачинила за собою двері. Пам'ятаючи, що їй наказав алетіометр, вона вирішила не робити того, що звичайно зробила б за такої ситуації, — тобто сказала правду.

— Ліра Красномовна, — відповіла вона. — А вас як звати?

Жінка здивовано заблимала очима. Ліра вирішила, що їй близько сорока — мабуть, вона була трохи старшою від пані Кольтер. Щоки її були червоними, а коротко стрижене волосся — чорним. На ній було біле, розстебнуте на грудях пальто, під яким виднілися зелена блузка та ті сині полотняні штани, що їх вдягало в цьому світі так багато людей.

Жінка провела рукою по волоссю та промовила:

— Що ж, твоя поява — це друга за сьогодні несподіванка. Я доктор Мері Мелоун. Чого ти хотіла?

— Я хотіла б, щоб ви розповіли мені про Пил, — сказала Ліра, озирнувшись і переконавшись, що вони самі. Я знаю, вам дещо про нього відомо, й можу це довести, Ви повинні мені все розповісти.

— Пил? Ти про що?

— Можливо, ви називаєте його інакше. Йдеться про елементарні частинки, у моєму світі вчені називають їх частинками Русакова, але частіше — Пилом. Їх нелегко викликати, але потім вони приходять із космосу та накопичуються навколо людей — здебільшого навколо дорослих. Я дещо дізналася сьогодні — я була в музеї неподалік від цього місця та бачила там якісь давні черепи з дірками в них, схожими на ті, що їх роблять татари. Навколо них було більше Пилу, ніж навколо іншого черепа, в якому не було такої дірки. Коли був бронзовий вік? Жінка дивилася на неї широко розкритими очима.

— Бронзовий вік? Та я не знаю, здається, десь п'ять тисяч років тому, — промовила вона.

— Але ж той, хто написав це на табличці, помилився. Череп з двома дірками належав людині, яка жила тридцять три століття тому.

Тут Ліра зупинилася — доктор Мелоун мала такий вигляд, ніби вона ось-ось знепритомніє. Щоки її стали дуже блідими, одну руку вона притиснула до серця, а другою схопилася за підлокітник свого стільця. Щелепа її відвисла.

Здивована Ліра стояла й чекала, поки жінка прийде до тями.

— Хто ти? — нарешті спитала жінка.

— Ліра Красно…

— Та ні, я маю на увазі, звідки ти взялася? Звідки ти знаєш подібні речі?

Дівчинка стомлено зітхнула — вона забула, якими дивними людьми є вчені. Їм буває важко сказати правду — іноді їм набагато легше зрозуміти брехню.

— Я прийшла з іншого світу, — почала вона. — І в тому світі також є Оксфорд, хоча й зовсім не такий, саме звідти я прийшла. І…

— Почекай. Ти прийшла звідки?

— З іншого місця, — відповіла Ліра, вирішивши бути обережнішою. — Я не тутешня.

— А, з іншого? — сказала жінка. — Зрозуміло. Це й видно.

— І я маю дізнатися про Пил, — пояснила Ліра. — Люди Церкви в моєму світі бояться його, бо вважають первородним гріхом. Отже, він має неабияке значення. А мій батько… Та ні! — вигукнула вона й навіть тупнула ногою. — Це не те, що я хотіла сказати. Я все роблю не так.

Доктор Мелоун подивилася на насуплене Лірине обличчя, стиснуті кулаки, синці у неї на нозі та щоці та стурбовано промовила:

— Боже мій, люба, заспокойся!

Потім вона відкинулася на спинку стільця та протерла свої червоні від стомлення очі.

— Чому я тебе слухаю? Я, мабуть, збожеволіла. Річ у тому, що це єдине місце у світі, де ти можеш знайти потрібну тобі відповідь, але нас збираються закрити… Те, про що ти кажеш, цей Пил, схоже