Читати книгу - "Хроніка заводного птаха"

роки тому, коли йому сповнилося тридцять чотири, Нобору Ватая написав й опублікував грубезну книгу на спеціальну економічну тему. Я також брав її в руки й пробував читати, але, чесно кажучи, нічогісінько не второпав. Можна сказати, жодної сторінки. Хоч як я старався, а тексту не зумів витлумачити. Навіть незрозуміло чому — через трудність змісту чи поганий стиль. Однак серед фахівців вона стала популярною. Один рецензент захоплено писав, що в ній «з абсолютно нового погляду викладено абсолютно нову економічну теорію». Щоправда, я навіть не зрозумів, що цей рецензент хотів сказати. Та незабаром ЗМІ почали вихваляти автора книги як «героя нашого часу». З’явилося навіть кілька книжок з тлумаченням книги Нобору Ватая. Навіть стали модними слова «сексуальна економіка» та «екскреторна економіка», ужиті в його монографії. Часописи й газети присвячували Нобору Ватая окремі випуски як одному з інтелектуалів нової епохи. Та я не думаю, що хто-небудь з авторів таких статей розумів, про що йшлося в його книзі. Я навіть сумніваюся, чи хоч раз вони її розгортали. Та це їх не обходило. Для них Нобору Ватая був молодим, неодруженим парубком з ясною головою, здатним написати таку незрозумілу й складну книгу.

Так чи інакше, книга зробила його знаменитим. Він почав писати критичні статті для часописів, коментувати економічні й політичні проблеми на телебаченні, а згодом став постійним учасником телевізійних дискусій. Ніхто з його оточення (включно зі мною та Куміко) ніколи й не думав, що він годиться для такої показної ролі. Загалом його вважали нервовою вченою людиною, цілком зосередженою на своїй професії. Та коли він вийшов у світ ЗМІ, то виконував доручену йому роль з подиву гідною майстерністю. Анітрохи не бентежився перед телекамерою. Навіть здавалося, ніби перед нею він розслаблювався більше, ніж у буденному житті. Нас усіх приголомшила запаморочлива зміна його зовнішності. На телеекрані Нобору Ватая з’являвся в дорогих, вишуканого крою костюмах, зі смаком дібраних краватках й елегантних окулярах у черепаховій оправі. Зачіска теж була за останньою модою. Гадаю, модельєр добре над ним попрацював. Бо раніше я ні разу не бачив його в такому шикарному одязі. І навіть якщо дещо з цієї уніформи йому видавали в студії, усе одно вона сиділа на ньому як улита — так, ніби він здавна її одягає. «Що це за людина? — думав я тоді. — Яка його справжня суть?»

Перед камерою він здавався небагатослівним. Коли хтось цікавився його думкою, він давав чітку відповідь простими словами, використовуючи зрозумілу логіку. Коли ж дискусія у студії переходила на крик, Нобору Ватая завжди зберігав спокій. На провокацію не піддавався, дозволяв опонентові висловитися і наприкінці однією фразою розбивав його доводи. Оволодів мистецтвом завдавати удару в спину спокійним голосом, з усмішкою на обличчі. Не знаю чому, але на екрані він здавався набагато розумнішим і надійнішим, ніж у житті. Був не особливо вродливим, але високим, струнким і добре вихованим. Словом, на телебаченні Нобору Ватая почувався як удома. ЗМІ радо прийняли його як свого, а він віддячив їм взаємністю.

Однак я почував огиду як до його писанини, так і до фізіономії на екрані. Він справді був здібною, обдарованою людиною. Цього я не заперечую. Він міг за короткий час кількома словами збити опонента з ніг. Мав звірине чуття вмить визначати, куди вітер дме. Та, уважно прислухавшись до його висловлювань й почитавши, що він писав, я зрозумів, що йому бракує послідовності. Його світогляд не опирався на глибоких переконаннях, а складався із зібраних докупи кількох одновимірних систем мислення. Якщо виникала потреба, він умить міг перетасувати їх так, як йому хотілося. Усе це було дивовижною й, можна сказати, мистецькою комбінацією та перестановкою різних ідей. Але, як на мене, просто грою. І якщо в його думках помічалась якась послідовність, то лише в тому, що її взагалі в нього не було. А його світогляд зводився до твердження: «Світогляду не маю». Однак, як не дивно, саме відсутність цілісного світогляду стала інтелектуальним капіталом Нобору Ватая. Послідовність і тверді погляди виявилися непотрібними під час короткочасних маневрених боїв у ЗМІ. Тож він здобув велику перевагу, коли позбувся такого тягаря.

Він не мав чого обороняти, а тому міг зосередитися повністю на чистих бойових діях. Йому треба було тільки нападати. Збивати опонента з ніг. У цьому розумінні Нобору Ватая був інтелектуальним хамелеоном. Він змінював свій колір залежно від опонента, вміло вибудовував аргументацію і підсилював її різноманітною риторикою, здебільшого в когось запозиченою й іноді просто беззмістовною. Однак Нобору Ватая, як управний штукар, завжди спритно витягав з повітря потрібні доводи, на порожнечу яких майже не можна було відразу вказати. Навіть якби люди й помітили його логічне шахрайство, воно все одно мало набагато свіжіший і привабливіший вигляд, ніж чужі справедливі міркування (які, можливо, були переконливими, але вимагали багато часу для розуміння їхньої суті й могли здаватися слухачам банальними). Я навіть не уявляю собі, де, власне, він навчився мистецтва безпосередньо впливати на почуття масової аудиторії. Але він досконало знав, яка логіка рухає більшістю. Зрештою, логічні доводи й не потрібні, досить того, щоб вони такими здавалися. Головне — розбудити людську масу.

Інколи Нобору Ватая хизувався незрозумілими технічними термінами. Звичайно, майже ніхто не знав, що вони означають, але тоді він умів вимовляти їх з таким виглядом, ніби хотів сказати: «Якщо ви цього не розумієте, то тим гірше для вас». І ще раз по раз наводив статистичні дані. Усі ці числа, які він закарбував у голові, надавали його висловлюванням більшої переконливості. Однак після дискусії ставало ясно, що ніхто з її учасників ні разу не засумнівався в їхніх джерелах та обґрунтованості. Усім відомо, як можна маніпулювати цитованими цифрами. Однак стратегія Нобору Ватая була настільки витонченою, що більшість людей просто не могла розгледіти такої небезпеки.

Його спритна стратегія мене нестерпно дратувала, але я не міг нікому пояснити причини мого роздратування. Це скидалося на боксерський двобій з безтілесним привидом: хоч скільки його лупцюй, а твої удари лише розсікають повітря. Мене дивувало, що на його агітацію клювали навіть досить досвідчені інтелектуали.

Ось таким чином Нобору Ватая здобув репутацію одного з видатних інтелектуалів. Видно, його непослідовність нікого не обходила. Усіх цікавив двобій на телеекрані й потоки крові. А до того, що та сама людина в понеділок каже одне, а в четвер — прямо протилежне, нікому не було діла.

З Нобору Ватая я познайомився, коли ми з Куміко вирішили одружитися. Вважав за краще поговорити з ним