Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 1"

Вона й думки не допускала, що в царському роду може опинитися серед татаро-монгольської рядової знаті. Жах! Таке європейськи освіченій людині того часу навіть у сні не могло примаритися.

Тож Катерина II 4 грудня 1783 року своїм указом повеліла створити «Комісію для складання записок про древню історію, переважно Росії» під керівництвом і доглядом графа А. П. Шувалова» [5, с. 564].

Ось як цей указ виконаний насправді:

«… призначити… до 10 осіб, які сукупними працями склали б корисні записки про древню історію, що переважно стосується Росії, роблячи короткі виписки із древніх російських літописів та іноземних письменників за відомим (Катерині II. — В. Б.) досить своєрідним планом. Ці вчені становлять «збори»; але їх обирає Шувалов, віддаючи перевагу при виборі «старанності й точності перед дотепністю», і подає імператриці. Серед членів цих зборів мусять бути троє або четверо осіб, не обтяже-них іншими посадами або досить вільних, щоб трудитися над цією дорученою їм справою, одержуючи за працю особливу винагороду. Збори перебуватимуть під найвищим заступництвом. «Начальник» розподіляє працю між членами, наглядає за успішним її перебігом, виправляє помилки, збирає всіх членів на свій розсуд і подає імператриці праці зборів, які з її дозволу друкуються у вільній друкарні за рахунок Кабінету… Цей начальник чи то директор міллеровського історичного департаменту, чи голова вченого історичного товариства» [5, с. 564–565].

Навіть професор, завідувач кафедри російської історії Московського університету В. О. Юпочевський, особа надто віддана імператорові, вже на початку XX століття не вважав за можливе повідомити читачам склад тієї «Комісії». Чи справді склад був суворо засекречений ще Катериною II, чи сам професор не вважав за потрібне афішувати це, важко сказати. Він лише мимохідь указав на «директора міллеровського департаменту».

Отже, «начальником» «творення російської історії» за велінням Катерини II став Герард Фрідріх Міллер, в особі так званого «міллеровського історичного департаменту», бо сам академік 1783 року відійшов у кращий світ. Але саме Г. Ф. Міллер вплинув на «складання російської історії».

Послухаймо професора В. О. Ключевського:

«Невдалий досвід (перших царів із династії Романових. — В. Б.) не погасив думки скласти російську історію за допомогою особливого урядового закладу. Перенесемося в іншу епоху, до перших років царювання… Єлизавети (дочка Петра І, була на престолі з 1741 по 1761 рік. — В. Б.). При Академії наук ретельно трудився над російською історією заїжджий учений Герард Фрідріх Міллер (проживав у Росії з 1725 року; запрошений Петром І; із 1731 року — член Петербурзької Академії наук, професор історії. — В. Б.). Він майже 10 років їздив по містах Сибіру, розбираючи тамтешні архіви (і вилучаючи потрібні матеріали. — В. Б.), проїздив понад 30 тисяч верст і 1743 р. привіз у Петербург безліч… документів. Через рік він запропонував заснувати при Академії наук «Історичний департамент для створення історії і географії Російської Імперії» з особливою посадою історіографа на чолі та з двома при ньому ад'юнктами… Але пропозицію Міллера не схвалила Академія (та імператриця. — В. Б.)» [5, с. 563–564].

Як бачимо, пропозиція професора Міллера «про складання російської історії за допомогою особливого урядового закладу» була ухвалена тільки Катериною II.

Прошу звернути увагу — пан Міллер шукав «історичні матеріали» у Заволжі і в Сибіру, тобто він вилучав матеріали, які стосувались татаро-монгольського минулого Московії (1238–1506 роки). Матеріали архівів європейської частини імперії наказав звезти в Московію ще Петро І. Слід зазначити, що й він намагався написати «Історію Російської держави», для чого запросив Г. Ф. Міллера з Німеччини.

Однак Міллер у ті роки ще не був готовий писати історію імперії, а вчений — великий українець Феофан Проко-пович — ухилився від писання міфології. Він, випускник Києво-Могилянської академії, володів справжніми знаннями.

«Петро І, особливо наприкінці царювання, дуже цікавився минулим своєї батьківщини, піклувався про збирання та збереження історичних пам'яток, говорив ученому Феофану Прокоповичу: «Коли ж ми побачимо повну історію Росії?», неодноразово замовляв написати загальнодоступний (правду кажучи, «великоросійський». — В. Б.) посібник із російської історії» [5, с. 211].

Хто ж міг входити до «Комісії зі складання російської історії за допомогою особливого урядового закладу»?

Ось хто був особливо наближений і користувався великою довірою Катерини II:

1. Шувалов Андрій Петрович (1744–1789) — граф, син фельдмарпіала П. І. Шувалова. З 1783 року начальник «Комісії для складання записок про древню історію, переважно Росії». З 1787 р. — член Ради при імператриці, сенатор.

2. Болтін Іван Микитович (1735–1792) — історик, державний діяч, генерал-майор. Особливо агресивно ставився до критиків офіційної міфології Російської імперії, зокрема на Леклерка, князя Щербатова та ін.

3. Паллас Петро Симон (1741–1811) — член Петербурзької Академії наук із 1767 р. Учився в Німеччині, Голландії, Великій Британії. У 1768–1774 рр. очолював експедицію Академії наук, що пройшла від Нижнього Поволжя до Забайкалля. Надалі, до 1793 року, працював в Академії.

4. Мусін-Пушкін Олексій Іванович (1744–1817) — граф, державний діяч, історик, член Російської Академії наук з 1789 р. «Великий збирач» раритетів старовини. Постійно жив у Санкт-Петербурзі, всі стародавні рукописи, «знайдені» ним, згоріли в Москві.

5. Храповицький Олександр Васильович (1749–1801) — державний діяч, письменник. У 1782–1793 рр. — статс-секретар імператриці Катерини II.

6. Бантиш-Каменський Микола Миколайович (1737–1814) — державний діяч, історик, археограф, керуючий Московським архівом Колегії іноземних справ (178 — 1814).

Поза всяким сумнівом, ці російські діячі і низка інших взяли активну участь у «творенні» «історії Російської держави». Безперечно, саме ці люди причетні до «складання записок», які лягали на стіл Катерини II для остаточного редагування. І звершилося! В 1792 році «катерининська історія» побачила світ! Відтоді вносити що-небудь інше в оповідальний каркас історії Російської імперії категорично заборонялося! Аби переконатися, що справді відбулася колосальна містифікація, пропоную разом дослідити «Пам'ятні записки» О. В. Храповицького, статс-секретаря Імператриці Катерини П», написані ним із 1782 по 1793 рік, які пройшли багаторазову царську та церковну цензуру і видані 1862 року. Книгу перевидано в 1990 році в Москві.

Отже, послухаймо О. В. Храповицького:

«Вправлялися в Законодавстві і в Історії. — «Тепер за Закони не можу взятися, але думаю, що можу взятися за Історію (російську. — В. Б.)» [23, с. 213].

«Вправляються (Катерина II. — В. Б.) у продовженні Історії Російської…» [23, с. 244].

«При розборі внутрішньої пошти мені (Катерина II. — В. Б.) казали, що вправляються тепер у складанні родоводу Російських Великих Князів, і що це перевірка Історії та Хронології» [23, с. 263].

Як бачимо, в щоденникових записках подаються слова, особисто сказані Катериною II, що робить ці записки особливо цінними. Однак дуже дивно, що вже на початку роботи над російською історією Катерина II зіткнулася з