Читати книгу - "Дванадцять китайців і жінка"

постріли у відповідь. Побачив довгі яскраво-жовті спалахи і почув свист куль, що прорізали обшивку їхнього судна. Стрільці берегової охорони вели такий щільний вогонь, що ні Феннеру, ні Рейджерові ніяк було навіть голову підняти — не те що вистрелити у відповідь.

Міллер, який спостерігав за перестрілкою із заглиблення рубки, закричав їм:

— Робіть щось, інакше вони будуть тут уже за кілька хвилин!

Визирнувши з укриття, Рейджер побачив, що човен — за шість футів од них, але, зачувши свист куль, змушений був знову сховати голову.

Коли Феннер повернувся до нього, та побачив, що Рейджер лежить нерухомо; зненацька той крикнув Феннерові: «Вважай, щоб тебе не контузило!» і, перекотившись на бік, швиргонув у патрульний катер щось схоже на м'ячик.

Пітьму прорізав сліпучий спалах, почувся потужний вибух, і патрульне судно відразу ж завалилося на бік.

— Не стишуй ходи! — закричав Рейджер Міллєрові й сів, задоволено спостерігаючи за охопленим полум'ям катером.

Відтак Рейджер пробрався до Феннера:

— Це вперше ми випробували цю штуку: її винайшов один із приятелів Карлоса. Якби у нас на борту не було цього «ананасика», китайці вже би стали здобиччю акул і наша подорож виявилася б не дуже вдалою...

Феннер щось пробурмотів у відповідь. Він не міг відірвати очей від палаючого катера, який у темряві швидко перетворювався на маленьку червону цяточку. Неквапно звівся на ноги. Рейджер пройшов уперед і вказав на зелене світло, що замаячіло вдалині. Міллер трохи збавив хід.

— Це той хлопець, який прийме у нас вантаж, — крикнув він Феннерові. — Все о'кей..

Феннер спостерігав за тим, як стрімко наближається зелене світло. Тепер уже знав, що мусить почати діяти: він і так надто довго грався з Карлосом.

* * *

У готель «Хейворт» Феннер повернувся вже по другій. Ще не увімкнувши світло, знав, що у номері хтось є. Ніби не було нічого підозрілого, але нутром відчував, що тут він не сам. Зайшов усередину з неприємним відчуттям того, що його надто добре видно в прорізі дверей. У повітрі завис аромат парфумів. Феннер шаснув рукою у внутрішню кишеню піджака за пістолетом, іншою намацав вимикач та увімкнув світло.

Його очі зупинилися на розкиданому біля ліжка жіночому одягові. Чорна сукня, мереживна білизна, тонкі панчохи та елегантні черевички.

На його ліжку сиділа Глорія Лідлер. Її оголені руки міцно притискали до тіла простирадло. Коли вона пересвідчилася, хто увійшов, то знову лягла, випроставши руки та розкинувши на подушці рудувате волосся.

Феннер сховав зброю. Єдине, про що міг зараз думати, — це про те, як страшенно втомився і що після того, коли вона піде, йому доведеться замінити постіль. Він і подумати не міг, щоби спати на тому самому простирадлі.

Глорія сонно всміхнулася до нього.

Підійшовши до торшера, Феннер увімкнув його, а потім вимкнув верхнє світло. Таке освітлення було м'якшим, однак яскравіше висвітлило підлогу. Феннер побачив на килимі червоні плями, яких раніше не було. Він знову зиркнув на плями, а потім перевів погляд на черевички Глорії. Пройшовся кімнатою. Червоні відмітини були на підошвах Глорії — наче ними вона у щось вступила. Не взявши черевичка в руки, Феннер не міг сказати напевно, але був уже майже переконаний, що це — сліди крові. Втім, ще не хотів дати Глорії зрозуміти, що помітив їх.

Раптом вона хихикнула.

— Як незручно вийшло... Ти, певно, подумав...

Феннер підсунув крісло ближче до ліжка й присів.

Відкинувся на спинку, поклавши ноги на постіль.

— Чому ти вирішила, що я цього захочу?

Глорія знову хихикнула.

— Усі цього хочуть, — сказала серйозним тоном.

— Ну добре, добре, — погодився, — припустимо, що так воно і є. Але чому ти розляглася тут?

— Через тебе. Ти ж сказав, що зупинився у «Хейворті». І що хочеш зі мною поговорити. Тому я прийшла сюди і почала чекати. А потім втомилась і лягла спати. Думала, що ти сьогодні вже не прийдеш.

— Коли ти прийшла сюди?

— Як це — коли? Що маєш на увазі? — Її синюваті очі стали холодними.

— Я хочу знати, о котрій годині...

— О дев'ятій. Чекала до одинадцятої, а потім лягла спати.

— Хтось бачив, як ти сюди заходила?

Вона заперечно хитнула головою. Феннер помітив, що при цьому Глорія трохи зблідла. І неспокійно поворушилася в ліжку. Під тонким простирадлом він зауважив обриси її довгих струнких ніг. Показна хоробрість поступово полишила жінку, і вона сказала:

— Тепер ти нагадуєш копа, який ставить гидкі запитання.

Феннер похмуро посміхнувся.

— Просто проводжу репетицію, бебі. У тебе ж нема алібі?

Глорія сіла на ліжку і запитала:

— Про що... про що це ти говориш?

Феннер порадив:

— Прикрийся. Ти вже доросла дівчинка, маєш таке знати.

Глорія натягнула на себе простирадло, однак не лягла.

— Про яке алібі ти говориш?

Нагнувшись, він узяв її черевичка й уважно його оглянув. Підошва була забруднена засохлою кров'ю. Феннер кинув взуття їй на ліжко. Вона тихо скрикнула і гидливо зіштовхнула черевичок на підлогу. Потім лягла, закрила обличчя руками і розплакалася.

Феннер підійшов до бару, витягнув пляшку віскі й налив собі трохи.

Знявши капелюха та піджак, запалив сигарету. В кімнаті було дуже спекотно, задушливо. Він підійшов до відчиненого вікна і поглянув на безлюдну вулицю.

— Краще б ти усе мені розповіла, — порадив.

— Я нічого не знаю.

Він знову повернувся до ліжка та сів поруч.

— Чим швидше ти заберешся з цього ліжка, тим щасливішим почуватимуся. Не хочу бути втягнутим у справу про вбивство.

У перервах між риданнями Глорія спромоглася вимовити:

— Я просто знайшла його. Він лежав на підлозі. Хтось його застрелив.

Феннер пригладив волосся.

— Хто лежав? — запитав м'яко.

— Гаррі... Тейлер — ну, той, з ким я була.

Феннер замислився.

— Де він зараз? — нарешті спитав.

Глорія забрала руки від очей. Феннер був приголомшений. Вона не плакала, а просто грала роль!

Відповіла:

— На яхті.

— Коли ти його там виявила?

— Якраз перед тим, як прийти до тебе.

Феннер протер очі. Знову надягнув піджак і капелюха.

— Чекай тут, — розпорядився коротко. — Піду погляну на нього.

— Я з тобою.

Феннер заперечив:

— Тримайся від цього подалі. Будь тут. Коли повернуся, то захочу з тобою поговорити.

Він вийшов з номера і вирушив у порт. Знайшовши «Ненсі В.», піднявся на борт. Зайшов у головну каюту. Там було