Читати книгу - "Крижана принцеса"

176
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 104
Перейти на сторінку:
друзів. Насправді Алекс була їй чужою людиною.

Еріка вовтузилася на твердій церковній лавці. Змалку їх з Анною батьки щонеділі силоміць тягнули до церкви. Дітьми вони жахливо втомлювалися й ледве висиджували довгі проповіді та псалми, а про те, щоб вивчити їхні монотонні мелодії, не могло бути мови. Таку надію вони втратили вже давно. Аби хоч трохи розвеселити себе, Еріка вигадувала різні історії. Це часто були казки про драконів і принцес, які вона так ніколи й не записала на папері. У підлітковому віці вона завзято протестувала й відвідувала церкву дуже рідко. Однак тоді, коли все ж таки йшла туди, казки змінювалися розповідями, які мали вже романтичне забарвлення. Іронічно, але, мабуть, саме таким вимушеним відвідуванням церкви вона має завдячувати. Або ж проклинати їх, адже вони неабияк вплинули на вибір професії.

Еріка й досі не віднайшла своєї віри, тож для неї церква була лише гарною будівлею й справжньою скарбницею традицій. Однак не більше. Ще з дитинства проповіді не пробудили в ній жодного бажання вдаватися до віри. Вони часто розповідали про пекло та гріхи, а дуже рідко — про світлу віру в Бога, яка, на думку Еріки, існувала, але якої вона сама ніколи не мала. Багато чого змінилося. Тепер перед вівтарем стояла жінка, одягнена в рясу, і замість вічних проклять говорила про світло, надію та любов. Еріка шкодувала, що таке світле сприйняття Бога вона не здобула у свої дитячі роки.

Зі свого непримітного місця неподалік від трибуни Еріка побачила молоду дівчину, яка сиділа на першому ряду біля Бірґіт. Жінка міцно тримала її за руку й інколи схиляла голову на її плече. Еріка не знала напевне, але припускала, що це молодша сестра Александри — Джулія. Вона сиділа задалеко, тож Еріка не змогла розгледіти рис її обличчя, однак помітила, що Джулія постійно ухиляється від доторків Бірґіт. Вона прибирала руку щоразу, як Бірґіт торкалася її; або її мати вдавала, що не помічає цього, або дійсно перебувала в надто шоковому стані.

Сонце пробивалося крізь високі вітражні вікна з пофарбованим склом. Лавки були твердими й незручними, і Еріка відчула нестримний біль у нижній частині спини. На превелике щастя, церемонія виявилася досить короткою. Коли вона добігла кінця, Еріка залишилася сидіти на своєму місці й дивилася на людей, які повільно виходили з церкви.

Серед безхмарного неба сяяло напрочуд яскраве сонце. Процесія рухалася вниз, до кладовища й нещодавно викопаної могили, де незабаром поховають Алекс.

До похорону своїх батьків Еріка ніколи не замислювалася над тим, як викопують могили взимку, коли ґрунт замерзлий. Тепер вона знала, що землю спочатку нагрівають, щоб можна було копати, а вже потім викопують досить велику яму, аби вмістити там тіла, що вже незабаром будуть туди опущені.

Прямуючи до того місця, де невдовзі поховають Алекс, Еріка пройшла повз батьківську могилу. Оскільки вона йшла останньою в процесії, то на кілька секунд зупинилася перед нею. На ній лежала чимала товща снігу, і Еріка обережно його змахнула. Востаннє поглянувши на могилу, вона поспішила до невеличкої групи людей, яка зупинилася трохи далі. Допитливі незнайомці відійшли подалі від могили, і тепер залишилися тільки родичі та друзі. Еріка нараз завагалася, чи варто їй іти з ними. Однак в останню секунду вона все-таки вирішила, що хоче провести Алекс у її останню путь.

Генрік стояв далеко попереду, глибоко запхнувши руки в кишені свого пальта. Він похнюпив голову й втупився очима в тіло, що повільно зникало за червоними трояндами.

Еріці стало цікаво: чи припускає він, що серед тих, хто зібрався біля могили, може стояти й батько дитини?

Коли тіло опустилося в землю, почулося довге сумовите зітхання Бірґіт, яка відразу ж зайшлася плачем. Однак Карл-Ерік мав стриманий вигляд — усі його сили затрачалися на те, щоб підтримувати Бірґіт як фізично, так і морально. Джулія стояла трохи віддаль від своїх батьків. Генрік мав рацію, коли описував Джулію як гидке каченя в сім’ї Карлґренів. На відміну від своєї старшої сестри, вона була чорнявою, з коротким розпатланим волоссям і, здавалося, ніколи не відвідувала перукарні. На її грубому обличчі з глибоко посадженими очима, які ледь виднілися з-під довгого пасма волосся, не було макіяжу, і на шкірі проступали сліди сильного вугрового висипу, що зазвичай часто трапляється з підлітками. Поруч із Джулією Бірґіт здавалася маленькою й тендітною. Її молодша донька була на понад десять сантиметрів вищою за неї й мала кремезну та широку статуру. Еріка зачаровано спостерігала за низкою суперечливих почуттів, які туди-сюди зі швидкістю блискавки пролітали обличчям Джулії. В одну мить злість змінювалася болем і навпаки. Джулія й сльози не зронила й була єдиною, хто не поклав жодної квітки на могилу. Коли церемонія закінчилася, вона різко обернулася і, ставши спиною до домовини, попростувала до церкви.

Еріка замислилася, якими ж були взаємини між сестрами. Напевно, Джулії було непросто, адже її завжди порівнювали з Алекс. До того ж їй постійно діставалася найкоротша соломинка. Джулія ані на трохи не зупинялася й швидкою ходою збільшувала відстань між собою та іншими присутніми. Вона втягнула голову в плечі чи то від холоду, чи то від страху.

Генрік підійшов до Еріки.

— Зараз будуть невеличкі поминки. Ми були б раді, якби ти прийшла.

— Я не знаю… — сказала Еріка.

— У будь-якому разі ти можеш зайти ненадовго.

Вона завагалася.

— Так, гаразд. А де вони відбуватимуться? Удома в Улли?

— Ні, ми довго думали й зрештою вирішили провести їх у будинку Бірґіт і Карла-Еріка у Ф’єлльбацці. Попри те, що трапилося там, я знаю, що Алекс любила цей будинок понад усе. У нас багато світлих спогадів, пов’язаних із ним, тож кращого місця, аби пом’янути її, годі шукати. Хоча я розумію, що тобі морально важко після побаченого. Звісно, у тебе не дуже світлі спогади від останнього візиту туди. Маю на увазі той день, коли ти її знайшла…

Еріка почервоніла від сорому, згадавши, яким насправді був її останній візит до будинку Алекс, і швидко відвернула погляд.

— Добре.

Еріка поїхала власним автомобілем і знову припаркувала його на стоянці за школою Гокебакен. У будинку було вже повно людей і, коли вона підходила до вхідних дверей, то завагалася: може, їй усе ж таки розвернутися й повернутися додому? Але хвиля нерішучості вмить змінилася впевненістю. Незабавом до неї підійшов Генрік і взяв її пальто. Шкодувати було вже запізно.

Усі гості товпилися біля столу, на якому стояв традиційний бутербродний

1 ... 22 23 24 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крижана принцеса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крижана принцеса"