Читати книгу - "Степовий пірат"

У середині червня Махно разом із невеликим загоном відділяється від своєї армії. Його бригада все ще формально залишається в союзі з більшовиками, але червоне командування не довіряє махновцям. Армія Батька роздрібнена, а окремі загони включені до різних частин українського фронту. Більшовики хочуть перетравити махновський індивідуалізм у велетенському організмі Червоної армії. Махно тим часом насолоджується свободою. Він уже не мусить перейматися підтриманням дипломатичних стосунків з червоними. Не мусить виконувати накази.

Під час мітингів він відкрито критикує Леніна і поширює листівки «Де влада — там немає свободи». Троцький оголошує Батька поза законом, але більшовицькі загони мають на порядку денному більші проблеми, ніж гонитва степом за самопроголошеним отаманом. Біла армія Денікіна стрімко вдирається в Україну. Наприкінці червня вона займає Катеринослав, трохи згодом — Харків. Комуністичний уряд розпущено. Більшовики в паніці, майже без спротиву евакуюють свої частини з України, а Батько знову накопичує сили.

Під його чорні знамена повертаються солдати, розкидані по підрозділах Червоної армії. Вони хочуть захищати свої домівки й близьких, а не Москву, як хотілось би більшовикам. Україною снують великі загони дезертирів з Червоної армії, багато з них охоче долучаються до славетного Батька. За махновцями, як валка за середньовічним військом, тягнеться вервиця возів. Це селяни, що разом із родинами покинули господарства, сплюндровані білими військами. Вони втікають на Захід, на правобережну Україну. Вози переповнені майном, за ними ліниво суне прив’язана худоба. Винятково посушливого літа 1919 року це «царство на колесах», як його називають Волін і Аршинов, здіймає велетенські хмари куряви.

Але махновці не озираються на свій «табір». Лише один загін охороняє цивільну колону. Решта повстанців провокують сутички з білими і б’ють більшовицькі продзагони. У цій війні на два фронти згодився б якийсь сильний союзник, нехай і підозрілого походження. Складається так, що армія діє на теренах, контрольованих Григор’євим. Махновський штаб розколотий: більшість противиться розмовам з антисемітом і контрреволюціонером, непостійним у своїх симпатіях, як прапорець на вітрі. Але Батько переконує, що союз буде корисним: варто перетягти на свій бік кількатисячну армію Григор’єва. Він цинічно додає, що такого союзника можна будь-якої миті пристрелити. Отже, він починає ризиковану гру. Ще два місяці тому він із погордою відкидав пропозиції союзу, зараз кладе на шальки добре ім’я революційної махновщини. Чи справа того варта?

Делегація махновців їде до Верблюжки, яка є для Григор’єва тим, чим для Махна Гуляйполе. Проте вони не застають отамана. Олексій Чубенко, ад’ютант Махна, безжальний у своїх спогадах до командира, писав, що у Верблюжці Махно пив три дні. Під кінець зробився нестерпним і побив начальника постачання Сєрьогіна, плачучи, що все мусить мати на своїй голові. Чубенко відібрав у Махна револьвер, зв’язав його простирадлом і вклав спати.

Зустріч отаманів відбулась у селі Компаніївка, де стояли махновці. Григор’єв приїхав автом, але це не справило на Батька великого враження. Махна дратує розкіш, він завжди одягається скромно, щоб не сказати недбало, не афішує свого становища. Демонстрація Григор’єва дратувала і була недоречною. Може, вже в цей момент Махно шкодує, що ця зустріч взагалі відбулась.

Із записів Чубенка зрозуміло, що розмови були бурхливими. Майбутні союзники сперечаються навіть про те, з ким воюватиме об’єднана армія. Григор’єв не хоче воювати з білими, але пояснює це плутано. Бити їх не буде, бо вони не зробили йому нічого поганого. Насправді він веде таємні переговори з Денікіним про створення спільного антибільшовицького фронту. Під тиском махновців він однак погоджується йти проти білих. Поворот у той чи інший бік не має для отамана великого значення.

Головнокомандувачем об’єднаних військ стає власне Григор’єв, Батько — головою Воєнно-революційної ради, його брат Григорій — начальником штабу. Уранці об’єднана армія повинна вирушити на фронт. Загони веде Григор’єв, а Махно на чолі ста двадцяти кавалеристів долучається до Галини, що поїхала раніше відвідати батьків. Кузьменкам не подобається обранець доньки. Тато, колишній залізничний службовець, відкрито демонструє свою неприязнь до Махна. В напруженій атмосфері дому батьків дружини Нестор Іванович проводить десять днів.

Об’єднану армію Махно наздоганяє у селі Сентове. Він вислуховує скарги солдатів: Григор’єв не враховує думки союзників і уникає сутичок із білими. Він відступає, тільки-но на горизонті з’являються денікінці. Махно не збирається й далі бавитися в кота й мишку. Він приймає рішення, на яке чекають усі: Григор’єва слід ліквідувати. Проте це треба зробити так, щоби його солдати на звістку про вбивство отамана не схопились за зброю.

План не надто вишуканий: для початку — провокація Чубенка. Ад’ютант Махна під час мітингу відверто говорить, що союз має тимчасовий характер, бо Григор’єв — контрреволюціонер. Він називає його царським слугою й офіцером, в очах якого виблискують золоті погони. Це ненависний символ старого порядку, його носили царські офіцери і все ще носять денікінці. Серйозна образа для людини, що вважає себе революціонером. Союзник вимагає пояснень. До приміщення сільської ради заходять Григор’єв, його охоронець, Батько, Чубенко і п’ятеро махновців.

Чубенко непомітно витягає з кишені револьвер, знімає з запобіжника і стає так, щоби зброю не було видно. Григор’єв стоїть перед Чубенком в очікувальній позі. Ад’ютант Махна перераховує звинувачення: сприяння куркулям, експлуатація бідняків, союз із Денікіним. Він нагадує Григор’єву навіть про шістдесят пар сукняних штанів, які той віддав знайомому багатію. І це в час, коли махновці воюють напівголі. Отаман намагається заперечувати, але Чубенко пояснює, що заперечення позбавлені сенсу. Махновці схопили білих офіцерів, які прийняли їх за солдатів Григор’єва. Ті мали при собі відповідь від Денікіна.

Отаман втрачає голову. Він намагається вихопити з кобури пістолет, але Чубенко зблизька стріляє йому в обличчя. Всі на мить завмирають… але отаман не падає. Він стоїть оглушений з опаленою скронею і, не надто вірячи власному щастю, з вигуком: «Ой, Батьку, Батьку!» — кидається навтіки. У Махна здають нерви. «Бий отамана!» — кричить він і сам кидається за Григор’євим. Солдати на подвір’ї чують серію приглушених пострілів. Це Чубенко вганяє зрадникові кілька куль у спину. Цього разу влучних. Але в той самий час, користуючись сум’яттям, охоронець Григор’єва цілиться у Батька. Один із махновців в останню мить блокує пальцем спусковий гачок. Нестор прошиває