Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

ставало менше терміновим і важливим. Коли-небудь, як-небудь я мусив...

— Ти будеш моїм татом? — запитав Коді раптово.

На щастя, в моєму роті нічого не було, тому я не подавився, але на мить я таки відчув як ніби в горлі у мене щось застрягло; щось розміром з індичку на День подяки. Коли я таки зміг дихати, мені вдалося пробурмотіти:

— Чому ти питаєш?

Він все ще дивився на свою вудку.

— Мама каже може.

— Справді? — сказав я, а він кивнув, не підводячи очей.

Моя голова завертілась. Що Рита собі думала? Я був таким зайнятим роботою у тараненні свого маскування прямо у горлянку Доукса, що ніколи й не думав про те, що відбувається у Ритеній голові. Схоже, я мав би таки це зробити. Чи могла вона насправді думати, що, що.. оо, це просто немислимо! Проте, я думаю, що це мало сенс, враховуючи те, що мова йшлася про людську істоту. На щастя, я нею не був, тому мені-то ця думка здавалося повністю абсурдною. Мама каже може? Може я буду Кодіним батьком? Значить, ее...

— Ну. — сказав я, що уже було чудовим початком розмови, враховуючи, що я не мав жодної уяви, що казати опісля. Але мені повезло: як тільки до мене дійшло, що нічого зв'язного не вилетить із мого рота, вудка Коді стрімко засіпалась.

— Ти впіймав рибу! — вигукнув я, і на наступні декілька хвилин Коді був зайнятим тим, що намагався утримати свою котушку на вудці. Рибина кілька разів різко металася в сторону, робила зигзаги вправо, вліво, під катер, а потім брала курс прямо на горизонт. Але потрохи, незважаючи на декілька втеч від катеру, Коді зумів підвести рибу ближче. Я показав йому, як тримати кінець вудки вище, змотувати волосінь і підводити рибину до того місця, де я міг би схопити її руками і кинути в катер. Коді з цікавістю спостерігав, як вона плюхнулась на палубу, почала звиватися, б'ючи по дошках роздвоєним, схожим на вилку хвостом.

— Блакитний каранг, — сказав я. — Дуже сильна риба.

Я нахилився, аби зняти її з крючка, але вона виривалася занадто сильно, тому я так і не зміг її схопити. З рота риби почала стікати кров на мою чистісіньку палубу, що трохи мене засмучувало.

— Фу, — сказав я. — Думаю, вона проковтнула гачок. Нам доведеться її розрізати.

Я дістав свій обробний ніж із чорного пластикового чохла і поклав його на палубу.

— Буде багато крові. — попередив я Коді.

Мені не подобалась кров і я не хотів бачити її на своєму катері, навіть якщо це була кров риби. Я зробив два кроки, аби відкрити шафку, і дістав старий рушник, який тримав для чисток.

— Ха. — почув я з-за спини м'який голос. Я повернувся.

Коді взяв ножа і встромив його у рибу, споглядаючи як та намагалася відповзти від леза, а потім ще раз обережно встромив його. На другий раз він вдарив глибше, прицілюючись у зябра, і на палубу ринув потік крові.

— Коді. — вимовив я.

Він поглянув на мене, і диво з чудес, він посміхнувся.

— Мені подобається рибалити. — сказав хлопчик.

Глава 10

Станом на ранок понеділка я все ще не міг зв'язатися із Деборою. Я дзвонив постійно, і хоча настільки добре запам'ятав мелодію в трубці, що навіть почав її наспівувати, Деб не відповідала. І це дуже діяло мені на нерви; у мене нарешті з'явилася можливість вирватися із петлі, яку накинув на мене Доукс, а для реалізації цього я не просунувся далі свого телефону. Це так жахливо, коли тобі доводиться залежати від когось.

Але в число моїх бойскаутських чеснот також входили наполегливість і терплячість. Я лишив дюжини повідомлень, і таке позитивне налаштування на ситуацію, схоже, таки зробило свою роботу, бо я нарешті отримав відповідь.

Я усівся за своїм робочим столом, аби завершити доповідь про подвійне вбивство, нічого захоплюючого. Єдине знаряддя вбивства, — напевно мачете, — і декілька моментів тваринної нестриманості. Перші рани були нанесені, коли обидві жертви знаходились у ліжку, де їх напевно застали in flagrante delicto9. Чоловікові вдалося підняти одну руку, але він зробив це трошки запізно, аби врятувати свою шию. Жінка змогла дістатися дверей, перш ніж отримала удар у верхній відділ хребта, залишивши віяло кривавих бризок поряд із дверною коробкою. Звичайнісінькі речі, які й складають значну частину моєї роботи, хоч і вкрай неприємні. В двох людських істотах міститься дуже багато крові, і коли хтось наміряється всю її випустити, то це створює навколо жахливу і непривабливу картину, яку я особисто вважаю глибино образливою. Упорядковуючи і аналізуючи цю картину, я відчуваю себе набагато краще, та й інколи моя робота може приносити задоволення.

Проте саме ця картина виявилась повним безладом. Я виявив бризки на стельовому вентиляторі, які опинилися там, напевно, з мачете, яким убивця змахував між двома ударами. І оскільки вентилятор був увімкнутим, краплі крові опинилися у всіх кутках кімнати.

Це був клопіткий день для Декстера. Я намагався красиво завершити абзац звіту, аби донести що все відбулося, як ми любимо казати, в «пориві пристрасті», коли задзвонив телефон.

— Привіт, Декс. — промовив голос, який звучав таким розслабленим, навіть сонним, що мені не відразу вдалося зрозуміти, що то була Дебра.

— Що ж. Чутки про твою смерть виявились дутими.

Вона засміялася, і знову ж таки, голос був таким м'яким і зовсім не схожим на її звичайне безкомпромісне пирхання.

— Еге, — сказала вона. — Я жива. Але Кайл тримав мене дуже зайнятою.

— Нагадай йому про трудове законодавство, сестричко. Навіть сержанти мають відпочивати.

— Мм, не знаю, щодо цього, — вимовила вона. — Я відчуваю себе добре і без цього. — і вона видала горловий, двохскладовий смішок, який став такою ж дивиною як і те, що Деб попросила б мене показати їй найкращий метод вилучання у живої людини кісток.

Я спробував згадати, коли востаннє чув від Деб, що вона відчуває себе доволі добре і при цьому звучала так, що цьому можна було справді повірити. На думку нічого не спало.

— Ти звучиш дуже несхоже на себе, Дебра. Що ж це на тебе найшло?

На цей раз сміх пролунав довше, але так само радісно.

— Нічого такого, — сказала вона і знову засміялася. — У будь-якому разі, щось сталося?

— О, абсолютно нічого,